Постанова

від 23.01.2018 по справі 903/728/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Справа № 903/728/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд", м.Ковель Волинської області

на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 04.12.17р. суддею Слободян О. Г. о 11:50 год. у м.Луцьку, повний текст складено 08.12.17р.

у справі № 903/728/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд", м.Ковель Волинської області

про стягнення 103 019 грн. 62 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/728/17 позов Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд" про стягнення 103019,62грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" 102482,55грн. (в тому числі 96675,59грн. основного боргу, 5098,64грн. пені, 611,84грн. – 3% річних та 96,48грн. інфляційних втрат), а також 1591,66грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5098,64грн. пені, 611,84грн. – 3% річних та 96,48грн. інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає про те, що факт отримання товару відповідачем не заперечується, так само як і не оспорюється основна сума заборгованості відповідача перед позивачем на суму 96675,59грн.. Також, на початку травня місяця 2017р. представники ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" повідомили відповідача про те, що з 01.06.2017р. планується введення на територію Волинської області додаткового дистриб'ютора для збільшення об'ємів продажу продукції позивача. У відповідності до п.13.1 договору строком дії договору є 101 календарний день, який пролонгується за умови відсутності письмових повідомлень сторін договору. В свою чергу, ТОВ "Юкон - Продтрейд" 12.05.2017р., у відповідності до вимог та положень п.13.1 та п.13.2 договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д(14) письмово повідомило позивача про припинення дії договору з 24.05.2017р. та просило надати акти звірки взаєморозрахунків на дату припинення дії договору. Однак, суд прийняв цей лист не достовірним у зв'язку з відсутністю доказів відправлення;

- покликається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що такі повідомлення можуть передаватись, в силу положень договору від 22.09.2014р. №19Д(14), будь-якими засобами зв'язку, зокрема й за допомогою електронної пошти з обов'язковим дотриманням форми такого повідомлення, тобто письмова форма, 29.05.2017р. ТОВ "Юкон - Продтрейд" отримав від ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" лист-повідомлення про зміну з 01.06.2017р. основного дистриб'ютора продукції позивача. Також, а період з червня місяця по серпень місяць 2017р. відповідач, за домовленістю із позивачем, здійснював повернення товарів позивачу, що відображено у акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2017р.. Крім того, 30.06.2017р. між сторонами було підписано протокол заліку взаємних вимог №184 на загальну суму 52235,00грн.. Сам ж акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 31.08.2017р., який був надісланий позивачем на адресу відповідача, був підписаний лише у вересні місяці 2017р.. У відповідності до п.13.4 договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д(14), передбачено, що фінансові зобов'язання сторін по даному договору, який розривається по будь-яким підставам, повинні бути виконані в повному обсязі в строк, прямо вказаний в даному договорі. Водночас, такий строк не доводився до відома відповідача позивачем у будь-якій формі при реалізації процедури розірвання договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д(14);

- звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що при розірванні договору, не залежно від підстав його розірвання, укладений мій позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д(14), не містить конкретного строку виконання сторонами своїх фінансових зобов'язань.

В порядку п.17 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції з 15.12.2017р.) листом Рівненського апеляційного господарського суду від 19.12.2017р. №01-24/903/728/17/6813/17 витребувано матеріали справи №903/728/17 до суду апеляційної інстанції.

02.01.2018р. матеріали справи та апеляційної скарги надійшли до Рівненського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.01.2018р. відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 23.01.2018р..

19.01.2018р. на поштову адресу суду від Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" надійшов письмовий відзив від 15.01.2018р. №21-08/25 на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/728/17 - без змін.

Сторони процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак позивач та відповідач наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.09.2014р. між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд" (дистриб'ютор) укладено договір купівлі-продажу №19Д (14) (далі - договір) з протоколом розбіжностей до нього, згідно п.1.1 якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених даним договором, передати у власність дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (товар). Асортимент і ціна зазначаються у накладній на товар (а.с.6-11).

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 договору, продавець поставляє дистриб'ютору товар зі складу ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів", що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Молодогвардійська, 1 на склад дистриб'ютора, в межах обумовленої території, своїм або найманим транспортом. Транспортні витрати на доставку продукції зі складу дистриб'ютора оплачує продавець.

У відповідності до п.7.3 договору, дистриб'ютор оплачує 100% вартості партії товару на протязі 35 календарних днів з дня поставки товару.

В силу п.9.1 договору, за несвоєчасну оплату поставленої продавцем партії товару, дистриб'ютор сплачує пеню , з розрахунку 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення оплати товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також відшкодовує збитки, штрафну неустойку і упущену вигоду.

Згідно п.11.1 договору, всі спори та суперечності, які виникли з даного договору, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р. та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.13.1 договору).

Договір купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14) підписаний сторонами.

Зокрема, на виконання умов договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14) згідно накладної №2701975 від 12.05.2017р. на суму 86415,02грн. та накладної №2702130 від 19.05.2017р. на суму 98049,78грн., на підставі довіреностей ТОВ "Юкон-Продтрейд" від 16.05.2017р. та від 23.05.2017р. ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" поставило ТОВ "Юкон-Продтрейд" обумовлений договором товар (а.с.17-22).

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями ТОВ "Юкон-Продтрейд" від 16.05.2017р., від 23.05.2017р., та підписами представника ТОВ "Юкон-Продтрейд" в графі "отримав покупець", засвідченими печатками відповідача на вказаних вище накладних.

30.04.2017р. сторони провели звірку взаємних розрахунків, якою встановлено сальдо на користь ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" 863974,26грн. (а.с.24).

30.06.2017р. між сторонами договору підписано протокол заліку взаємних вимог №184, згідно якого було здійснено залік взаємних вимог на суму 52235,00грн. (а.с.23).

За вказаних обставин, Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд", в якому просить стягнути з останнього 103019,62грн., в тому числі 96675,59грн. основного боргу згідно договору купівлі-продажу №19Д (14) від 22.09.2014р., 5491,17грн. – пені, 659,51грн. – 3% річних, 193,35грн. – інфляційних втрат. Також, просить покласти на відповідача судовий збір по справі (а.с.3-4).

Зокрема, обґрунтовуючи позовну заяву, ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" покликається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору в частині розрахунків за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 21.09.2017р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №903/728/17 та призначено її до розгляду.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву (вх.№01-54/10946/17 від 04.12.2017р.) не заперечив щодо отримання від позивача товару та наявності заборгованості у розмірі 96675,59грн.. Водночас вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 5491,17грн. – пені, 659,51грн. – 3% річних та 193,35грн. – інфляційних втрат є безпідставними та необґрунтованими. Також зазначив, що у відповідності до п.11.1 договору купівлі-продажу, всі спори та суперечності, які виникли з даного договору, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Позивач жодного разу не звертався до відповідача з претензіями чи листами-вимогами щодо врегулювання тих чи інших спорів, зокрема й щодо погашення заборгованості у визначений позивачем строк. Укладений між сторонами договір не містить конкретного строку виконання фінансових зобов'язань. Крім того, 12.05.2017р. відповідач письмово повідомив позивача щодо припинення укладеного договору. Просив відмовити у стягненні пені, інфляційних та річних. Щодо суми основної заборгованості не заперечив.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/728/17 позов задоволено частково (а.с.57-58).

Звертаючись до суду апеляційної інстанції відповідач не погоджується з рішенням господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/728/17 в частині стягнення з останнього 5098,64грн. пені, 611,84грн. – 3% річних та 96,48грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 22.09.2014р. між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд" (дистриб'ютор) укладено договір купівлі-продажу №19Д(14) з протоколом розбіжностей до нього, згідно умов якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених даним договором, передати у власність дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (товар). Асортимент і ціна зазначаються у накладній на товар.

В подальшому, на виконання умов договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14) згідно накладної №2701975 від 12.05.2017р. на суму 86415,02грн. та накладної №2702130 від 19.05.2017р. на суму 98049,78грн., на підставі довіреностей ТОВ "Юкон-Продтрейд" від 16.05.2017р. та від 23.05.2017р. ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" поставило ТОВ "Юкон-Продтрейд" обумовлений договором товар.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями ТОВ "Юкон-Продтрейд" від 16.05.2017р., від 23.05.2017р., та підписами представника ТОВ "Юкон-Продтрейд" в графі "отримав покупець", засвідченими печатками відповідача на вказаних вище накладних.

30.04.2017р. сторони провели звірку взаємних розрахунків, якою встановлено сальдо на користь ПрАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" 863974,26грн..

30.06.2017р. між сторонами договору підписано протокол заліку взаємних вимог №184, згідно якого було здійснено залік взаємних вимог на суму 52235,00грн., однак з нього не вбачається по яких накладних і в яких розмірах здійснено зарахування.

Судом встановлено, також зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, що заборгованість останнього становить 96675,59грн., про що також свідчить двосторонній акт звірки взаєморозрахунків станом за період: травень 2017р. – серпень 2017р..

Також, як встановлено судом, що на день розгляду спору заборгованість відповідача за отриманий товар становить 96675,59грн., не погашена, визнана відповідачем, підтверджена матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.1 договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14) сторони встановили, що за несвоєчасну оплату поставленої Продавцем партії Товару, Дистриб'ютор сплачує пеню, з розрахунку 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення оплати Товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також відшкодовує збитки, штрафну неустойку і упущену вигоду.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, позивачем нараховано відповідачу 5491,17грн. пені за період з 24.06.2017р. по 14.09.2017р..

Перевіривши, здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені, зокрема за період з 30.06.2017р. по 14.09.2017р. та враховуючи підписаний між сторонами протокол заліку взаємних вимог №184 від 30.06.2017р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його висновком та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 5098,64грн. пені, а в частині стягнення 392,53грн. пені слід йому відмовити в зв'язку з помилкою в розрахунку та у визначенні періоду нарахування.

Також, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, позивачем, на підставі ст.625 ЦК України за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14), нараховано відповідачу 659,51грн. 3% річних за період з 24.06.2017р. по 14.09.2017р. та 193,35грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

За змістом висновку Верховного суду України викладеного у постанові від 12.12.2011р. №07/238-10 виходячи із положень ст.625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши, здійснений місцевим господарським судом розрахунок 3% та інфляційних втрат, зокрема за період з 30.06.2017р. по 14.09.2017р. та враховуючи підписаний між сторонами протокол заліку взаємних вимог №184 від 30.06.2017р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його висновком та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 611,84 грн. – 3% річних та 96,48грн. інфляційних втрат, а в частині стягнення 47,67грн. 3% річних та 96,87грн. інфляційних слід йому відмовити в зв'язку з помилкою в розрахунку та у визначенні періоду нарахування.

Доводи відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем пені, річних та інфляційних втрат не заслуговують на увагу суду, оскільки строк виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару, визначений п.7.3 договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14), відповідачем був порушений.

Крім того слід зазначити, що зобов'язання щодо оплати товару виникли у відповідача до припинення дії договору, а саме згідно п.13.1 договору купівлі-продажу від 22.09.2014р. №19Д (14), договір діє до 31.12.2014р. та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/728/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд" – без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон-Продтрейд", м.Ковель Волинської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2017р. у справі №903/728/17 - без змін.

2. Справу №903/728/17 повернути до господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.01.2018р.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.