Ухвала

від 18.01.2018 по справі 905/2166/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

18.01.2018                     Справа № 905/2166/16                                         

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Грабчаку Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу б/н, б/д Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо”, на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо виконання рішення господарського суду по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо”, м. Київ

до відповідача: Виконавчого комітету Шахтарської міської ради, м. Шахтарськ, Донецької області

про стягнення 61 368 грн. 31 коп.

За участю представників сторін:

від скаржника (позивача): представник не з'явився;

від боржника (відповідача): представник не з'явився;

від ГУ ДКСУ у Донецькій області: представник не з'явився.

18.01.2018р. з 11 год. 31 хв. до 11 год.39 хв.

суд перебував у нарадчій кімнаті для постанови ухвали за результатами проведення судового засідання

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.08.2016р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо” задоволено повністю. Стягнуто з Виконавчого комітету Шахтарської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо” заборгованість за договором №05/13 на розробку робочого проекту від 28.01.2013 року в сумі 61 368 грн. 31 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 378 грн. 00 коп.

06.09.2016р. на виконання вищевказаного рішення виданий відповідний наказ.

08.11.2017р. до господарського суду Донецької області надійшла скарга б/н, б/д Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо”, на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо виконання рішення господарського суду по справі №905/2166/16, у якій останній просить суд: визнати дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо повернення наказу господарського суду Донецької області від 06.09.2016р. по справі №905/2166/16 без виконання – неправомірними; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби у Донецькій області прийняти до виконання наказ від 06.09.2016р. про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.08.2016р. у справі №905/2166/16.

В обґрунтування поданої скарги заявник вказував, що листом № 10/05/01 від 05.10.2017р. ТОВ «НФКФ «Донбас-Термо» звернулось до Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області із заявою про примусове виконання наказу господарського суду Донецької області від 06.09.2016р. по справі № 905/2166/16. Головне управління Державної казначейської служби у Донецькій області листом № 12-16/2998 від 25.10.2017р. повідомило стягувача, що списання коштів згідно порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників неможливе, оскільки боржник не перебуває на розрахунково-касовому обслуговуванні в органах казначейства. Крім того, за інформацією, яка наявна в базах даних органів Казначейства, Виконавчий комітет не перемістився із міста Шахтарськ, територія якого є непідконтрольною. Після повернення території під контроль органів державної влади, територіальний орган Казначейства за місцем обслуговування боржника матиме можливість здійснити виконання рішення суду у справі № 905/2166/16 згідно положень Порядку.

Ухвалою суду від 13.11.2017р. вищезазначену скаргу призначено до розгляду на 28.11.2017р. Розгляд скарги неодноразово відкладався.

Ухвалами суду від 11.12.2017р. продовжено строк розгляду скарги на 15 днів до 23.01.2018р. та призначено розгляд скарги на 18.01.2018р.

15.12.2017р. набрала чинність редакція Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147 – VIII від 03.10.2017р.

У п. 11 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., встановлено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

Представник позивача (скаржника) в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. 17.01.2018р. через канцелярію суду від представника позивача (скаржника) надійшла відповідь на заперечення, в яких останній просив задовольнити скаргу у повному обсязі з огляду на наступне. Так, підставою для повернення виконавчого документа стягувача органом Казначейства визначені підпунктом 1 пункту 9 порядку. Разом із тим, чинним законодавством не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа як відсутність відкритих в органах казначейства відповідних рахунків боржників. Також зазначив, що відсутність гарантій щодо виконання судових рішень про стягнення бюджетних коштів з боржників органів місцевого самоврядування, тим більше за наявності у них коштів на казначейських рахунках, не звільняє органи Державної казначейської служби України від виконання судових рішень, тим більше, що згідно п. 3 Порядку такі рішення виконується виключно органами Казначейства. Відсутність підзаконних нормативних актів про порядок виконання судових рішень щодо суб'єктів, які знаходяться на непідконтрольній державній владі території, не є підставою для повернення виконавчого документа.

Представник боржника (відповідача) в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник ГУ ДКСУ у Донецькій області в судове засідання не з'явився. 02.01.2018р. від представника ГУ ДКСУ у Донецькій області надійшли заперечення на скаргу, в яких останній просив відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не розповсюджується на правовідносини щодо виконання рішення суду по справі № 905/2166/16, оскільки боржник є органом місцевого самоврядування. Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам Донецької та Луганської областей», казначейське обслуговування установ, які знаходяться на території, що не контролюється українською владою, здійснюється лише після повернення такої території під контроль української влади або переміщення на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Крім того, казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади. Також просив розглянути скаргу за його відсутності.

Розглянувши матеріали скарги, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст. 13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх субєктів власності перед законом.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”. Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття обов'язковість судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21.02.1975р.), Шмалько проти України (від 20.07.2004р.).

Згідно ч.1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Закон України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII від 02.06.2016р. набрав чинності 05.10.2016р.

Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження - сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами.

Виконавче провадження, згідно ст.2 Закону України "Про виконавче провадження", здійснюється, зокрема, з дотриманням таких засад: верховенства права; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

В силу норм ст.1 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджено Указом №460/2011 від 13.04.2011р. Президента України, Державна казначейська служба України (казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно п. 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 р. дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

З урахуванням того, що розглядувану скаргу подано заявником у зв'язку з невиконанням управлінням державної казначейської служби України у Донецькій області наказу, який було видано господарським судом Донецької області, Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо”, м. Київ правомірно звернулось зі скаргою саме до господарського суду, який розглядав справу та видавав виконавчий документ.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, яка була викладена у постанові від 24.09.2013р. суду касаційної інстанції по справі №32/37-10.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.05.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 (далі Порядок), передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

В пункті 3 Порядку наголошується, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Боржниками, за змістом п. 2 Порядку, є визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Пунктом 24 Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві органом Казначейства визначені підпунктом 1 пункту 9 Порядку, а саме: виконавчий документ повертається стягувачеві у разі, коли не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобовязання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки. Діючим законодавством не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа як відсутність відкритих в органах казначейства відповідних рахунків боржника.

З 01.01.2013р. набув чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який згідно преамбули встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження», та особливості їх виконання».

В статті 2 цього Закону щодо особливостей надання державою гарантій стосовно виконання рішень суду йдеться, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобовязання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

- державний орган;

- державні підприємство, установа, організація;

- юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Втім, відсутність гарантій щодо виконання судових рішень про стягнення бюджетних коштів з боржників органів місцевого самоврядування, тим більше за наявності у них коштів на казначейських рахунках, не звільняє органи Державної казначейської служби України від виконання судових рішень, тим більше, що згідно п. 3 Порядку такі рішення виконуються виключно органами Казначейства. Відсутність підзаконних нормативних актів про порядок виконання судових рішень щодо суб'єктів, які знаходяться на непідконтрольній державній владі території, не є підставою для повернення виконавчого документа.

Крім того, органи Казначейства за правилами підпункту 2 пункту 4 Порядку вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку. Підпунктом 2 пункту 5 Порядку передбачено, що органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання.

Дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів відповідно до пункту 15 Порядку можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав та свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання рішення суду є невід'ємною складовою права на судових захист, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення суперечить гарантіям держави.

Згідно пп.9.13 п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 86200, Донецька область, м. Шахтарськ, вул. Леніна, буд. 4, яке віднесено до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014.

Боржник не перемістився на територію, підконтрольну українській владі, рахунки в органах Казначейства Донецької області не відкрив.

Приписами Указу Президента України №744/2014 від 24.09.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності» та постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014р. «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської області» обмежено проведення видатків на території, що непідконтрольна українській владі. Тобто, вказаною постановою чітко визначено обов'язок установи відкрити рахунки в органах Казначейства у разі її переміщення на територію підконтрольну українській владі. Боржником не здійснено переміщення, а також не відкрито рахунків в органах Казначейства Донецькій області. Оскільки боржник не обслуговується в органах Казначейства Донецької області, стягувачу повернуто виконавчий документ згідно п. 9 Порядку.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа №12-16/2998 від 25.10.2017р., Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області визначило підставами повернення наказу позивачу (стягувачу) перебування відповідача (боржника) на неконтрольованій державною владою території та відсутність у нього рахунків в органах Казначейства,

Діючим законодавством не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа як відсутність відкритих в органах казначейства відповідних рахунків боржника.

Крім того, жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містить заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, окрім запровадження мораторію на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення антитерористичної операції (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»).

Суд відхиляє доводи ГУ ДКСУ у Донецькій області щодо наявності підстав для відмови у задоволенні зазначеної скарги з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам Донецької та Луганської областей» з огляду на наступне.

Згідно п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014р., у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.

Пунктом 12 вищезазначеного порядку встановлено, що платежі з рахунків, відкритих в органах Казначейства, установам, які провадять діяльність на тимчасово неконтрольованій території, крім випадків, установлених законодавством, здійснюються, зокрема з метою виконання рішення суду та відшкодування податку на додану вартість, у разі, коли

установа зареєстрована на контрольованій території;

орган управління установи перебуває на контрольованій території;

рахунки установи відкриті в банківських установах (органах Казначейства), розташованих на контрольованій території;

установа сплачує податки та збори до державного бюджету та/або місцевих бюджетів.

          Як встановлено судом, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015р. у справі № 826/18826/14 визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. у справі № 826/18826/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015р. у справі № 826/18826/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. у справі № 826/18826/14 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, на момент повернення Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області листом № 12-16/2998 від 25.10.2017р. стягувачу наказу від 06.09.2016р. по справі № 905/2166/16 вказаний пункт порядку був нечинним.

Окремо суд зауважує, що відповідно до пп. 2 п. 4, пп. 5 п. 5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд дійшов висновку про визнання дій Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Донецької області від 06.09.2016р. №905/2166/16 незаконними та цей наказ має бути прийнятий до виконання.

Згідно з ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Зважаючи на викладені обставини, керуючись ст.ст. 1,2, 6 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 2 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст ст. 2, 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ч. 4 ст. 75, ст.ст. 234, 326, 327, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

УХВАЛИВ:

Скаргу б/н, б/д Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича комерційна фірма “Донбас-Термо”, на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо виконання рішення господарського суду по справі № 905/2166/16 – задовольнити.

Визнати дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо повернення наказу господарського суду Донецької області від 06.09.2016р. по справі № 905/2166/16 без виконання неправомірними.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби у Донецькій області прийняти до виконання наказ від 06.09.2016р. про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.08.2016р. у справі № 905/2166/16.

В судовому засіданні 18.01.2018р. оголошено повний текст ухвали.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://dn.arbitr.gov.ua.

Дана ухвала набирає чинності у день її ухвалення судом.

          Ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.С. Мельниченко