Ухвала

від 23.01.2018 по справі 755/14091/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/14091/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2018 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , за участю представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна у рамках кримінального провадження унесеного 29.08.2016 до ЄРДР за № 32016100040000049,

в с т а н о в и в :

Представник володільця майна ОСОБА_5 ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді із вказаним клопотання виходячи з того, що у рамках вказаного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6 від 23.09.2016 у справі № 755/14091/16-к, накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_5 (і.п.н. НОМЕР_1 ), який є власником наступних земельних ділянок, об`єктів житлової нерухомості, житлових будинків, нежилих приміщень, а саме: земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 4625584600:03:004:0027; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером: 3222481201:01:005:5010; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481201:01:005:5011, 3222481201:01:005:5009; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481201:01:005:5012; житлового будинку, садибного типу, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481202:02:002:5005; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5009; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5010; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5012; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5011; нежилого приміщення № ХІ та ІХ розташованим за адресою м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 53б.

Клопотання заявник умотивовує тим, що 23.11.2017 слідчий СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 виніс постанову про закриття кримінального провадження № 32016100040000049від 28.08.2016 в частині, а саме за ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Досудове розслідування продовжено за ч. 1 ст. 205-1 КК України та у цій частині провадження ОСОБА_5 про підозру не повідомлялось.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Тож, оскільки кримінальне провадження закрито постановою від 23.11.2017, необхідність у збереженні арешту майна підприємств, на думку автора звернення, відпала.

Також, заявник вказує на те, що в даному кримінальному провадженні підозра жодній з посадових (службових) осіб підприємств володільців майна пред`явлена не була.

Продовження існування арешту майна підприємств після закриття кримінального провадження завдає істотної шкоди інтересам власників та перешкоджає здійсненню нормальної господарської діяльності підприємств.

З огляду на наведене, заявник просить, у цей час, клопотання задовольнити та скасувати арешт майна ОСОБА_5 накладений відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6 від 23.09.2016 у справі № 755/14091/16-к

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 вказане клопотання підтримала, просила задовольнити, з вказаних в ньому підстав.

Інші сторони у судове засідання не прибули, однак, на думку слідчого судді, їх нявка, у світлі норм ст. 174 КПК України, не є перешкодою для розгляду клопотання по суті.

Слідчий суддя заслухавши думку сторін, дослідивши надані ними матеріали, приходить до наступного.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Питання арешту майна, а саме його накладення, скасування є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні (п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України).

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КК України).

При цьому, згідно ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У даному випадку, в судовому засіданні встановлено, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6 від 23.09.2016 у справі № 755/14091/16-к, накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_5 (і.п.н. НОМЕР_1 ), який є власником наступних земельних ділянок, об`єктів житлової нерухомості, житлових будинків, нежилих приміщень, а саме: земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 4625584600:03:004:0027; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером: 3222481201:01:005:5010; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481201:01:005:5011, 3222481201:01:005:5009; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481201:01:005:5012; житлового будинку, садибного типу, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481202:02:002:5005; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5009; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5010; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5012; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5011; нежилого приміщення № ХІ та ІХ розташованим за адресою м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 53б.

Відповідно до даної ухвали про арешт майна він накладався слідчим суддею у рамках вказаного кримінального провадження, як на майно, що є речовим доказом в частині з`ясування обставин вчинення злочинів провадження по яких закрито на підставі постанови від 23.11.2017 слідчого СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження № 32016100040000049від 28.08.2016 в частині, а саме за ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження, під час досудового розслідування відомості та обставини, які стали підставою для реєстрації кримінального провадження, слідчим шляхом перевірено та свого підтвердження не знайшли, тобто під час досудового розслідування встановлено, як це вбачається зі змісту постанови про закриття кримінального провадження, що під час аналізу фактичних обставин, встановлених в ході слідства, орган досудового розслідування прийшов до висновку про відсутність в діях осіб-учасників договірних та інших відносин складу вказаних злочинів.

Як наслідок, є доведеним факт того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, так як саме кримінальне провадження закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Адже, ст. 1 протоколу 1Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Тобто, визнаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, ст. 1 за своєї суттю є гарантією права власності...оскільки право розпоряджатися своїм майном є звичайним та основоположним аспектом права власності» (рішення по справі Хендісайда (Handyside v. the United Kingdom) від 7 грудня 1976 р. серія A, т. 24, с. 29, п. 62).

Відповідно до рішень у справах «Бакланов проти Російської Федерації», «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 протоколу 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним .

З урахуванням того, що ст. 41 КонституціїУкраїни закріплено гарантію, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право власності є непорушним.

Так, як у п. 33 Рішення ЄСПЛ у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 року та у п. 38 Рішення ЄСПЛ у справі «Аnkel v. Switzerland» від 23.10.1996 року закріплено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

У п. 134 Рішення ЄСПЛ «Генадій Науменко проти України», п. 168 рішення у справі «Айдин проти Туреччини», п. 75 «Афанасьєв проти України», п. 207 рішення у справі «Ічаба проти Швейцарії» та багатьох інших рішеннях ЄСПЛ встановлено, що засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на ефективний засіб правового захисту») повинен бути ефективним на практиці, як і в теорії, у тому сенсі, що користуванню засобами захисту не повинно чинитися перешкод діями або бездіяльністю органів влади держави.

Адже, гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення власником своїх повноважень, перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна, недопустимість дій, які суперечать інтересам власника, можливість захисту зазначеного права становить зміст принципу недоторканності (непорушності) права власності.

У цій ситуації, органи державної влади закривши кримінальне провадження та не врегулювавши жодним чином питання застосованих заходів забезпечення кримінального провадження у відношення власників майна тим самим допустив бездіяльність, яка прямо вплинула на право особи володіти та розпоряджатися належним майна, що є неприйнятним.

Адже, за змістом положеньст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Окрім того, статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права тасвободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, клопотання заявника підлягає задоволенню, адже лише у даний спосіб буде забезпечено ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, а арешт скасуванню, оскільки, на цей час, власник даного майна при відсутності обставин визначених кримінальним процесуальним законодавствомфактично позбавлений права користування приватною власністю, що є не припустимим.

А тому, у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, як-то того, що вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), аджебудь-яке втручання у те чи інше право особиправо повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільствата вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу,бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар(див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами,має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти(див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

Таким чином, оскільки, у даному випадку, втручання у права заявника порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи", та виходячи з того, що, на цей час, захист його прав можливий тільки шляхом задоволення клопотання, бо тільки в такий спосіб є можливим усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, щозаявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якомувін перебував, адже таким чином підкреслюється верховенство обов`язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrumта вказав, щовиправлення здійсненого повинне, по можливості, усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправленнянаслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення(див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII).

КеруючисьЗаконом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст.170,174,369-372,376 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в :

Клопотання задовольнити.

Арешт накладений, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2016 у справі № 755/14091/16-к, на нерухоме майно ОСОБА_5 (і.п.н. НОМЕР_1 ), який є власником наступних земельних ділянок, об`єктів житлової нерухомості, житлових будинків, нежилих приміщень, а саме: земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 4625584600:03:004:0027; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером: 3222481201:01:005:5010; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481201:01:005:5011, 3222481201:01:005:5009; житлового будинку, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481201:01:005:5012; житлового будинку, садибного типу, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці за кадастровим номером 3222481202:02:002:5005; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5009; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5010; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5012; земельної ділянки за кадастровим номером 3222481201:01:005:5011; нежилого приміщення № ХІ та ІХ розташованим за адресою м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 53б, - скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту - 13:50 год. 26.01.2018.

Слідчий суддя: ОСОБА_1