Рішення

від 23.01.2018 по справі 916/3043/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕННЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3043/17

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №102 від 15.11.2017р.)

від відповідача: не з'явився;

розглянувши справу №916/3043/17 за позовом Державного підприємства «Чорноморський експертно-технічний центр Держпраці» до відповідача ОСОБА_2 підприємства «ЖКС «Північний» про стягнення заборгованості в розмірі 54 659,04 грн., -

Суть спору: позивач, Державне підприємство «Чорноморський експертно-технічний центр Держпраці» , звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 підприємства «ЖКС «Північний» суму заборгованості за договором про надання послуг з позачергового технічного огляду 30 одиниць ліфтів у розмірі 54 659,04 грн.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2017р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі №916/3043/17 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, з наступних підстав.

01.11.2016р. між комунальним підприємством "ЖКС "Північний" (надалі - замовник) та Державним підприємством «Чорноморський експертно-технічний центр Держпраці» (надалі - виконавець) було укладено договір №01774 про надання послуг з позачергового технічного огляду 30 одиниць ліфтів (надалі - Договір).

За умовами вказаного договору, позивач зобов'язався надати, а відповідач, прийняти та оплатити послуги в розмірах і в строки передбачені Договором.

Згідно п. 3.4. Договору, після закінчення позачергового технічного огляду виконавець (позивач) здійснює відповідний запис в паспорті ліфта.

Відповідно до п. 6.7. Договору, у випадку невиконання умов даного договору сторони сплачують пеню в розмірі однієї ставки НБУ від договірної ціни за кожен день прострочення, але не більше 10% договірної ціни.

За умовами п. 7.1. Договору, надані послуги приймаються замовником від виконавця шляхом підписання акту, який являється підставою для оплати наданих послуг.

Як зазначає позивач, 16.12.2016р. виконавцем було надано послугу та зроблено відповідний запис у паспорті ліфта, який знаходиться у відповідача, після чого, виконавець передав на підпис замовнику Акт приймання-передачі наданих послуг, проте, відповідач вказаний акт не підписував, пояснюючи це тим, що кошти на оплату послуг поки відсутні.

У жовтні 2017 року позивачем було отримано від відповідача підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг №ОУ-01774 від 31.10.2017р., відповідно до якого, позивач надав а відповідач прийняв послуги на загальну суму 53 732,40 грн. у т.ч. ПДВ 8 955,40 грн.

31.10.2017р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою оплати наданих за Договором послуг.

06.11.2017р. відповідач листом повідомив позивача про те, що у підприємства склалась важка фінансова ситуація, у зв'язку із чим відповідач просить з розумінням віднестись до ситуації яка склалась.

Відповідач засідання суду призначене на 28.12.2017р. та 23.01.2018р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 11.12.2017р. та 28.12.2017р. були направлені за належною адресою ОСОБА_2 підприємству «ЖКС «Північний» , що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склались на підставі укладеного між ними договору №01774 від 01.11.2016р. про надання послуг з позачергового технічного огляду 30 одиниць ліфтів.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та укладеного договору, договірні зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 53 732,40 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отримані послуги, в розмірі 53 732,40 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 754,40 грн. за прострочення виконання зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.7. Договору, у випадку невиконання умов даного договору сторони сплачують пеню в розмірі однієї ставки НБУ від договірної ціни за кожен день прострочення, але не більше 10% договірної ціни.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок суми пені здійснений позивачем, нарахування, якої передбачено п. 6.7. Договору в сумі 754,40 грн., судом встановлено що його здійснено вірно, у зв'язку із чим вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 172,24 грн. за прострочення виконання зобов'язання.

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних здійснений позивачем, судом встановлено що його здійснено вірно, у зв'язку із чим вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 1 600,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Чорноморський експертно-технічний центр Держпраці» до відповідача ОСОБА_2 підприємства «ЖКС «Північний» про стягнення заборгованості в розмірі 54 659,04 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 підприємства «ЖКС «Північний» (65025, м. Одеса, вул.Дніпропетровська дорого, буд. №118, код ЄДРЮОФОПГФ 33313876) на користь Державного підприємства «Чорноморський експертно-технічний центр Держпраці» (65045, м. Одеса, вул.Тираспольська, буд. 12, код ЄДРЮОФОПГФ 20950040) суму заборгованості за надані послуги у розмірі 53 732 /п'ятдесят три тисячі сімсот тридцять дві/ грн. 40 коп., пеню в розмірі 754 /сімсот п'ятдесят чотири/ грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 172 /сто сімдесят дві/грн. 24 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано 29 січня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут