Постанова

від 23.01.2018 по справі 804/3290/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 січня 2018 рокусправа № 804/3290/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя:                    Божко Л.А.

           судді:                     Дурасової Ю.В. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання:          Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 р., ухвалену суддею Рябчук О.С., в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, повний текст постанови складено 26 червня 2017 року по справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства “Союз-Фарм” про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и В:

У травні 2017 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Приватного підприємства “Союз-Фарм” з вимогами про стягнення з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 19 575,00грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено .

Не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 р. , позивач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати постанову суду та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги .

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2016 році відповідно до встановленого нормативу. Порушення норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів Форми 10-ПІ від 30.01.2017 р. Невиконання нормативу у працевлаштуванні одної людини з інвалідністю супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати 1-го штатного працівника приватного підприємства. Відповідач до 18.04.2017 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 19 575,00грн. за невиконання нормативу у 2016 році.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Приватне підприємство “Союз-Фарм” (код ЄДРПОУ 31677996) зареєстровано 21.03.2002 р., про що 10.10.2005 р. здійснено запис в ЄДРПОУ про включення відомостей про юридичну особу за № 1 234 120 0000 000095.

На Приватне підприємство “Союз-Фарм” покладено обов'язок щорічно подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

09 лютого 2017 року Приватним підприємством “Союз-Фарм” подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік від 30.01.2017 р.

За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2016 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 20 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві фактично не працювало; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 19 573,26грн.

У рядку 6 Звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі “-” .

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Приватним підприємством “Союз-Фарм” (не виконано норматив в працевлаштуванні однієї особи з обмеженим можливостями, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 19 575,0грн.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.20 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 1 статті 19 цього Закону для підприємств, установ, організацій, у тому

числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.5 ст.19 цього Закону України виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.

Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) – постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"».

Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При цьому суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З огляду на наведене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

На роботодавця покладається обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про попит на робочу силу (вакансії) органи працевлаштування інвалідів.

В свою чергу органи працевлаштування, взаємодіючи між собою та з роботодавцем, забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування.

Отже працевлаштування інвалідів не є виключним зобов'язанням підприємства, яке створює робочі місця для інвалідів.

Матеріалами справи підтверджується, відповідач протягом 2016 року здійснював ряд заходів з метою виконання нормативу працевлаштування інвалідів, а саме: згідно з наказом №12 від 28.12.2015 р. створено робоче місце для особи з інвалідністю – провізор, щомісяця протягом звітного року з січня по грудень 2016 р. інформував центр зайнятості про наявність вільних вакансій на підприємстві з наданням відповідної характеристики вакантного місця (звітність форми №3-ПН).

Матеріали справи містять докази прийняття відповідних звітів Синельниківським міськрайонним центром зайнятості.

Крім того, згідно з листом з Синельниківського міськрайонного центру зайнятості від 14.06.2017 р. №465 укомплектування заявленої у 2016 році Приватним підприємством “Союз-Фарм” (код 31677996) вакансії провізор для осіб з інвалідністю, не представляється можливим, оскільки на обліку у Синельниківського міськрайонного центру зайнятості відсутні особи, які б відповідали вимогам даної вакансії.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.

Апеляційний суд вважає такими, що не відповідають нормам права, доводи позивача, що встановлені ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов'язанням обов'язку виконати норматив з працевлаштування інвалідів. Сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування інвалідів.

З цього приводу є вірним висновок суду першої інстанції, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).

При цьому згідно загальним нормам права елементами правопорушення, зокрема, є вина особи та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діянням і спричиненою таким діянням шкодою.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення (сплати) передбачених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарських санкцій обов'язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки в його діях відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2016 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, неповне з'ясування чи недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів– залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 р.,– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 25.01.2018 р.

Головуючий суддя:                                                                                Л.А. Божко

           Суддя:                                                                                Ю.В. Дурасова

           Суддя:                                                                                О.М. Лукманова