Ухвала

від 24.01.2018 по справі 761/44182/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/517/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 рокуколегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

ОСОБА_6

представника власника майна адвоката ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргупредставника власника майна ТОВ «Таймфіш», адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від11 грудня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотаннястаршого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене прокуроромвідділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 ,та накладеноарешт намайно, яке було вилучено 28 листопада 2017 року під час проведення обшуку нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корпус 8.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт,відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання та накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ТОВ «ТАЙМФІШ», адвокат ОСОБА_7 ,подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її необгрунтованість, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, щовилучене майно не має доказового значення у даному кримінальному провадженні, оскільки документи та печатки не відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК України та не стосуються кримінального провадження, в межах якого подане клопотання про арешт майна. Додає, що вилучення предметів та документів з офісу ТОВ «Таймфіш» здійснено з грубим порушенням норм КПК України та без належної правової підстави.

Так, адвокат вказує, що у порушення вимог ч. 1 ст. 236 КПК України, слідчий не вжив заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені; в порушення вимог ч. 5 ст. 236 КПК України, обшук на підставі ухвали слідчого судді проведено очевидно понад обсяг, необхідний для досягнення мети обшуку; у порушення вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий оглянув і вилучив речі, які не мають значення для кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні Головного слідчого управління СБ України перебувають матеріали кримінального провадження№42016000000004101, відомості про якевнесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань,за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.110-2, ч.2 ст.364 КК України.

Старший слідчий в особливо важливих справах 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 ,звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту намайно, вилучене 28 листопада 2017 року під час проведення обшуку нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корпус 8, яке ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 рокузадоволено.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання слідчого в межах кримінального провадження №42016000000004101, про арешт майна, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого, представника власника майна, та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене в клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Посилання апелянта нате, щовилучене майно не має доказового значення у даному кримінальному провадженні, через його невідповідність критеріям визначеним ст. 98 КПК України та не стосується кримінального провадження, в межах якого подане клопотання про арешт майна, слід визнати необгрунтованими, оскільки дані твердженняспростовуються матеріалами провадження, а саме постановоюпро визнанняречовими доказами від 29 листопада 2017 року, відповідно до якої арештоване слідчим суддею майно визнано у рамках даного кримінального провадження речовим доказом,з посиланням на ті обставини, що суб`єкти підприємницької діяльності, печатки яких вилучені в ході обшуку, використовуються для здійснення та прикриття протиправної діяльності (а.с. 178-180 т. 1).

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

Не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і посилання апелянта на порушення, які мали місце під час обшуку, оскільки обставини, на які посилається апелянт, не є предметом розгляду при вирішення питання застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, проте оцінка даним обставинам буде дана судом при розгляді справи по суті.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні слідчого, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого суддіШевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року, якою задоволено клопотаннястаршого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 ,та накладеноарешт намайно, яке було вилучено 28 листопада 2017 року під час проведення обшуку нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корпус 8, залишити без змін, а апеляційну скаргупредставника власника майна ТОВ «Таймфіш», адвоката ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4