Постанова

від 23.01.2018 по справі 752/6876/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Музичко С.Г., Панченка М.М.

при секретарі П'ятничук В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Метрополіс на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Метрополіс про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку,

Справа №752/6876/17 Апеляційне провадження: № 22-ц/796/1056/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Новак А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. встановила:

у березні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в розмірі 5 377рн. 77коп., суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 117 833грн. 49коп., компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 6 567грн. 60коп., а всього 129 778грн. 86коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він працював у ТОВ Авто Метрополіс з 1 грудня 2014р. по 4 травня 2016р. Звільнений з роботи на підставі наказу № 038-К від 30 березня 2016р. за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Однак, на день його звільнення відповідачем не виплачена частина заробітної плати за лютий 2016р. у розмірі 440грн. 33коп. та за квітень 2016р. у розмірі 4 937грн. 44коп., не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 567грн. 60коп., проте відповідач відмовився виплачувати кошти, мотивуючи відсутністю грошових коштів.

Позивач зазначав, що 30 серпня 2017р. звертався до відповідача з вимогою про виплату належних йому грошових коштів, вказаний лист відповідач отримав 31 серпня 2017р., проте відповіді не надав.

Також позивач посилався на те, що йому відмовили у видачі довідки про заборгованість по заробітній платі, тому він звернувся до органів Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України, отримав інформацію про суми доходів за період роботи в ТОВ Авто Метрополіс та самостійно розрахував суму компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки заробітної плати.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року позов задоволено, стягнуто з ТОВ Авто Метрополіс на користь ОСОБА_1 129 778грн. 86коп. та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ Авто Метрополіс просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки за відсутності відповідача суд мав ухвалити заочне рішення або відкласти розгляд справи.

- 2 -

Також відповідач вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим суду доказам, оскільки в квітні 2016р. невстановленими особами було захоплено майно ТОВ Авто Метрополіс та зареєстровано право власності за ТОВ Архітектурно-Будівельна компанія Кредо . Після звернення до правоохоронних органів контроль над товариством повернуто його законному власнику та виявлено відсутність оригіналів документів, у тому числі бухгалтерської та кадрової документації, а також трудових книжок працівників.

Відповідач посилається на те, що позивача було звільнено 30 березня 2016р. та з ним проведено повний розрахунок, а надані позивачем документи є підробленими і підписаними особами, які не мали право підпису та не були керівниками підприємства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу частково та зазначив, що відповідач визнає невиплату позивачу заробітної плати за квітень 2016р. у розмірі 232грн. 56коп., пояснення позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, з 1 грудня 2014р. позивач працював консультантом з питань автомобільного сервісу Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Метрополіс .

Згідно наказу № 038-К від 30 березня 2016р. позивача звільнено з 4 травня 2016р. на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 30 календарних днів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок, так як у повному обсязі не виплачена заробітна плата за лютий та квітень 2016р., а також компенсація за невикористану відпустку.

Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 214 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

- 3 -

Частина 1 статті 57 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, передбачала, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторони, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У підтвердження невиплати йому заробітної плати у повному обсязі за лютий 2016р. та за квітень 2016р., позивач надав суду першої інстанції відомості з Пенсійного фонду України, згідно яких у лютому 2016р. йому була нарахована відповідачем заробітна плата у розмірі 7 140грн. 44коп., а у березні 2016р. - 15 748,23грн., у квітні 2016р. нарахувань не було.

Також позивачем була надана виписка із банківського рахунку, на який йому відповідачем перераховувалися грошові кошти.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем суду першої інстанції була надана довідка про заробітну плату позивача за період з грудня 2014р. по березень 2016р., розрахунок компенсації за невикористану відпустку строком 30 календарних днів, та розрахунковий лист за березень 2016р., у якому зазначені складові заробітної плати.

Проте, судом першої інстанції у порушення вимог ст. 212 та 215 ЦПК України, редакція яких діяла на момент ухвалення рішення, не були проаналізовані вищезазначені докази та не надана їм оцінка.

Разом з цим, з вказаних документів вбачається, що у лютому 2016р. позивачу була нарахована заробітна плата у сумі 7 140грн. 44коп., після відрахування обов'язкових платежів до виплати підлягало 5 748грн. 05коп., що не заперечувалося позивачем. У березні 2016р. позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 15 748,23грн., яка складалася із окладу 3 964грн. 71коп., премії - 6 180грн., індексації заробітної плати - 580,62грн. та компенсації за невикористану відпустку - 5 022грн. 90коп. Після відрахування обов'язкових платежів до виплати підлягало 12 677,33грн. Отже, за лютий-березень 2016р. виплаті підлягало 18 425,38грн.

З виписки із банківського рахунку, наданої суду позивачем, вбачається, що 17 лютого 2016р. на його рахунок була перерахована заробітна плата у розмірі 2000грн., 4 березня 2016р. - 3 307,72грн., 9 березня 2016р. - 2 426,23грн., 18 березня 2016р. - 2 000грн., 4 квітня 2016р. - 9 312,02грн., а всього 19 045,97грн.

Таким чином, станом на 4 квітня 2016р. відповідач не мав заборгованості перед позивачем по заробітній платі, а переплата становила 620грн. 59коп.

Також з вказаних документів вбачається, що у період з березня по квітень 2016р. позивачу була виплачена, як заборгованість по заробітній платі за лютий 2016р., так і компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 022грн. 90коп.

При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу та не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку компенсації за невикористану відпустку та дотримання ним вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р.

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р. обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично

- 4 -

відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

З наданого позивачем розрахунку компенсації за невикористану відпустку вбачається, що у розрахунок ним була включена заробітна плата, нарахована за березень 2016р. у розмірі 15 748,23грн. та за квітень 2016р. у розмірі 11 178,09грн. Однак, позивачем не зазначено, з яких нарахувань складається його заробітна плата за вказані місяці.

Разом з цим, з наданого відповідачем суду першої інстанції розрахунку компенсації за невикористану відпустку вбачається, що компенсація була нарахована позивачу у березні 2016р. з врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., та виплачена у повному обсязі у березні-квітні 2016р.

З наданих суду першої інстанції відповідачем документів вбачається, що посадовий оклад позивача становив 4 205грн., що не було спростовано позивачем.

Крім посадового окладу відповідачем за квітень 2016р. нарахована позивачу індексація у розмірі 581,52грн. Отже, заробітна плата позивача за квітень 2016р. становить 4 786грн. 52коп. Після відрахування обов'язкових платежів до виплати підлягало 3 853грн. 15коп.

Відповідно до виписки з банківського рахунку, наданої позивачем, 11 квітня 2016р. йому виплачено 3000грн.

Таким чином, враховуючи виплату 4 квітня 2016р. 620грн. 59коп., заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати за квітень 2016р. становить 232грн. 56коп.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач у квітні 2016р. не працював, належними доказами не підтверджені, а тому визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Крім того, з наданих позивачем суду документів вбачається, що наказ про його звільнення з 4 травня 2016р. був виданий діючим станом на 30 березня 2016р. в.о. генерального директора товариства Ничипоренко Т.І., у подальшому товариством вказаний наказ скасований не був, а 11 квітня 2016р. відповідачем на рахунок позивача перерахована частина заробітної плати за квітень 2016р.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або якщо він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню

- 5 -

в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.

Підставами для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідач у день звільнення не виплатив позивачу у повному розмірі заробітну плату за квітень 2016р., а тому повинен нести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

При розрахунку середнього заробітку колегія суддів виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., про те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Згідно п. 4 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсації за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога, тощо) (підпункт б ).

Отже, для розрахунку середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за затримку розрахунку, враховується його заробітна плата за березень 2016р., виключаючи компенсацію за невикористану відпустку, що становить 10 725,33грн., та за квітень 2016р. -4 786,52грн. (без вирахування обов'язкових платежів)

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 360,74грн. (10725,33+4786,52=15 511,85:43( кількість робочих днів у березні та квітні 2016р.).

- 6 -

Позивач звільнений 4 травня 2016р., на час розгляду справи судом заборгованість по заробітній платі йому не виплачена, однак згідно позовних вимог позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 31 березня 2017р., тому час затримки розрахунку становить 229 робочих днів, а виплаті підлягає 82 609грн. 62коп.

Однак, враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, частка цих вимог у заявлених вимогах становить 2%, тому колегія суддів, застосовуючи принцип співмірності, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 1 652,19грн. (2% від 82 609,62грн).

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у прибуток держави, так як позивач був звільнений від сплати судового збору при пред'явлені позову, а його вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом першої інстанції неповно були з'ясовані обставини справи, не оцінені надані сторонами докази, неправильно застосовані норми матеріального права, порушенні норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Метрополіс задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Метрополіс , яке знаходиться у м. Києві, вул. Пшенична, 4, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39065971, на користь ОСОБА_1, який проживає у АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, 232грн. 56коп. заборгованості по заробітній платі, 1652грн. 19коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів), а всього 1884грн. 75коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Метрополіс , яке знаходиться у м. Києві, вул. Пшенична, 4, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39065971, на користь держави судовий збір у сумі 551грн. 20коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: