Постанова

від 29.01.2018 по справі 136/1680/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/772/28/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді першої інстанції Стадник С. І.

Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 рокуСправа № 136/1680/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Копаничук С.Г., Медяного В.М., секретар - Агеєва Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Турбівське на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Стадника С.І. в залі суду міста Липовець, дата складення повного тексту рішення 27 липня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Турбівське про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку, -

встановила:

В жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищевказаним позовом, в якому, відповідно до остаточних позовних вимог, просила визнати недійсним Договір оренди землі №354 від 25.10.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ СП Турбівське , зобов'язати ПАТ СП Турбівське повернути ОСОБА_2 орендовану земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2, є власником земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,8700 гектарів, яка розташована на території Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується Державним актом серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку від 18.09.2009 року.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з договором оренди землі №354 від 25.10.2014 року, зареєстрованим у Реєстраційній службі Липовецького районного управління юстиції Вінницької області на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 24998455 від 02.10.2015 року, вищевказана земельна ділянка була передана позивачем відповідачу.

Позивач зазначає, що договір оренди землі та акт приймання-передачі об'єкта оренди від 25.10.2014 року та акт визначення меж земельної ділянки в натурі від 25.10.2015 року вона не укладала і не підписувала.

Про існування договору позивач дізналась восени 2015 року, коли мати позивача - ОСОБА_3 принесла з офісу ПАТ СП Турбівське прошитий і пронумерований договір, підписаний від імені ОСОБА_2

Також позивач вказує на порушення вимог законодавства щодо істотних умов договору, оскільки у договорі вказано термін дії договору - 5 років, а у законі повинно бути 7 років. Зареєстровано спірний договір також на 7 років.

Зважаючи на порушення прав ОСОБА_2, вона звернулась до суду для їх захисту.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 354 від 25.10.2014 року, який укладено між ОСОБА_2 та ПАТ СП Турбівське . Зобов'язано ПАТ СП Турбівське повернути ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,8700 гектарів (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПАТ СП Турбівське подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, зокрема, судом не враховано, що позивач приймала орендну плату за час дії договору без заперечень, суд відхилив клопотання ПАТ про допит свідків, які підтвердять факт укладання договору саме ОСОБА_2, апелянт ставить під сумнів наявний у справі висновок експерта, а додаткову експертизу, за клопотанням ПАТ, судом призначено не було.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, розглянувши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, відповідно до Державного акту серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку від 18.09.2009 року, є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8700 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

25.10.2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ СП Турбівське було укладено договір оренди землі № 354, предметом якого є вищевказана земельна ділянка.

На підставі договору оренди землі, 02.10.2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області зареєстрував за ПАТ СП Турбівське право оренди на вказану земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою суду від 23.01.2017 року, за заявою представника позивача, призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу.

За результатами проведеного дослідження судові експертами ВВ КНДІСЕ надано висновок від 19.05.2017 року №1263/1264/1265/17-21, в якому вказано, що рукописний напис Козак Світлана Володимирівна та підпис від імені Орендодавця у розділі Реквізити сторін , у примірниках Договору оренди землі №354 від 25.10.2014 року, наданих позивачем , ПАТ СП Турбівське , а також державним реєстратором Липовецької РДА, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи та висновком судової-почеркознавчої експертизи підтверджено, що ОСОБА_2 договір не підписувала, а отже, волевиявлення на укладення договору з її сторони не було, що є підставою для визнання правочину недійним та для застосування наслідків його недійсності.

Апеляційний суд, враховуючи встановлені судом обставини, дослідивши наявні докази, погоджується із висновком суду першої інстанції зважаючи на наступні підстави.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про оренду землі , орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі .

В статті 14 цього Закону вказано, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Стаття 16 цього Закону встановлює порядок укладення договору оренди землі, зокрема укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

В процесі перегляду справи апеляційним судом, за клопотанням ПАТ СП Турбівське , було призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено питання: чи виконано ОСОБА_2 навмисно зміненим почерком рукописний напис Козак Світлана Володимирівна та підпис від імені Орендодавця у розділі Реквізити сторін , у примірниках договору оренди землі.

За результатами проведеної експертизи експертом Вінницького НДЕКЦ МВС України - Тальянчук Л.С. надано висновок від 04 грудня 2017 року № 398-П, яким встановлено, що рукописний напис Козак Світлана Володимирівна та підпис від імені Орендодавця у розділі Реквізити сторін , у примірниках договору оренди землі від 25 жовтня 2014 року №354, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ СП Турбівське , наданих позивачем , відповідачем та Державним реєстратором Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області виконані не гр. ОСОБА_2, а іншою особою.

Питання в частині виконання ОСОБА_2 навмисно зміненим почерком рукописного напису Козак Світлана Володимирівна та підпис від імені Орендодавця у розділі Реквізити сторін , у вказаних примірниках договору оренди землі від 25 жовтня 2014 року №354, експертом не вирішувалось, так як було вирішене питання в категорично негативній формі відносно виконання рукописного напису та підпису гр. ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що підпадає під поняття правочин (ч. ст. 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (ПП Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.12.2013 року у справі №6-127цс13).

При розгляді даної справи підтверджено відсутність згоди ОСОБА_2 на укладення оспорюваних договорів, двома експертизами встановлено, що договір вона не підписувала, а тому ПАТ СП Турбівське набуло право оренди земельної ділянки, на підставі договору, який позивачем не підписувався, а отже без її згоди на укладення цього договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено свободу сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В даному випадку, при укладанні цих договорів, порушені вимоги ч.3 та 4 ст. 203 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Однак, відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду землі , у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Зважаючи на викладене, враховуючи результати двох проведених експертиз, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не бажала укладати спірний договір - не мала такого волевиявлення, та не укладала його.

Твердження апелянта про отримання позивачем орендної плати з моменту укладення оспорюваного договору не знайшло свого підтвердження, оскільки не доведено відповідачем відповідними доказами.

Щодо безпідставної відмови у виклику свідків, які підтвердять факт укладання договору саме ОСОБА_2, то дані мотиви апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову, так як це суперечить вимогам статей 58, 59 ЦПК України, у редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, про належність і допустимість доказів, в яких вказується, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку, крім того, що покази свідків не є належним та допустимим доказом у справі, твердження апелянта спростовується двома висновками експертиз, які не можуть бути спростовані свідченнями очевидців.

Отже, судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм законодавства, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

В решті рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому, в силу вимог ст. 367 ЦПК України, не переглядалось.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Турбівське - залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ Сало Т.Б.

Судді: /підпис/ Копаничук С.Г.

/підпис/ Медяний В.М.

Згідно з оригіналом:

Суддя Сало Т.Б.

Повний текст виготовлено 30 січня 2018 року