Ухвала

від 25.01.2018 по справі 701/555/17-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/175/18Головуючий по 1 інстанції Категорія : 47 Калієвський І. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі:

суддів Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Бондаренка С.І.,

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Білінкіної Тетяни Вікторівни на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Калієвського І.Д., у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства (ПП) Перлина , треті особи: Головне територіальне управління юстиції в Черкаській області, відділ у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування рішення про їх державну реєстрацію, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернувся з вказаним позовом до ПП Перлина , посилаючись на порушення підприємством його прав як власника земельних ділянок.

У позові він вказав, що є власником земельних ділянок площею 2,9538 га та 2,3405 га, які розташовані на території Молодецької сільської ради Маньківського району, Черкаської області.

07.11.2011 року позивач уклав з ПП Перлина договори оренди щодо вказаних земельних ділянок строком на 5 років до 31 грудня 2016 року.

06.12.2016 року ОСОБА_5 направив орендарю заяву про відсутність наміру продовжувати дії договорів оренди, укладених в 2011 році, тому просив ПП Перлина припинити будь-яке використання його земельних ділянок після закінчення їх строку та повернути землю.

Однак, відповідач відмовився повернути земельні ділянки власнику, мотивуючи відмову тим, що 01.09.2015 року між сторонами були укладені нові договори щодо вказаних земельних ділянок строком до 31 грудня 2030 року. При цьому договори діють з моменту їх державної реєстрації.

Ознайомившись з текстом договорів від 01.09.2015 року, ОСОБА_5 заявив, що підписи в договорах та актах приймання-передачі земельних ділянок (додатки до договорів) зроблені ним під впливом обману з боку орендаря. Позивач не мав наміру продовжувати орендні відносини з відповідачем, договори оренди від 01.09.2015 року він не збирався укладати.

Тому позивач просив визнати договори оренди землі від 01.09.2015 року недійними та скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_5, через свого представника адвоката Білінкіної Т.В., оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, посилаючись на неповне з'ясування судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить рішення скасувати, постановити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що ПП Перлина жодних повідомлень, як це передбачено договорами оренди від 07.11.2011 року, за 90 днів до закінчення дії попередніх договорів про намір їх продовжити не направляв, додаткових угод сторони не укладали. Відповідач ввів в оману позивача, стверджуючи, що необхідно підписатись у відомості про оранку землі, але фактично отримав підпис орендодавця в нових договорах оренди землі від 01.09.2015 року.

Таким чином, в момент дії вже чинних договорів, було підписано нові договори оренди землі без належного припинення чи розірвання попередніх договорів. Припинення договорів 2011 року не було зареєстровано належним чином. До того ж у ОСОБА_5 було відсутнє бажання укладати нові договори, а тому нові договори укладені без волевиявлення орендодавця, що є підставою для визнання їх недійсними.

Крім того, на думку апелянта, суд невірно зазначив у рішенні, що позивач визнав факт підписання договорів 01.09.2015 року. Всупереч висновкам суду позивач заперечує, що він ставив підпис в оспорюваних договорах, оскільки вважав, що підписує відомості про оранку землі. Орендну плату ОСОБА_5 отримував по 2016 рік, вважаючи, що орендар таким чином виконує обов'язки за договорами 2011 року.

Заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень ЦПК України, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивач не заперечував проти того, що в договорах оренди землі від 01.09.2015 року та актах прийому-передачі землі стоїть його підпис. Суд встановив, що позивач отримував орендну плату за 2016 рік у розмірах, встановлених оспорюваними договорами 2015 року. Посилання позивача про введення його в оману при підписанні договорів не були підтверджені в судовому засіданні. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушень прав позивача як власника земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Частиною четвертою ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки загальною площею 2,9538 га., з кадастровим номером НОМЕР_2, та земельної ділянки загальною площею 2,3405 га., з кадастровим номером НОМЕР_1, які розташовані на території Молодецької сільської ради Маньківського району, Черкаської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 9, 50, 51).

07 квітня 2011 року позивач уклав договори оренди земельної ділянки з ПП Перлина строком на 5 років на земельну ділянку розміром 2,3405 га (т. 1 а.с. 74-75) та на земельну ділянку розміром 2,9538 га (т. 1 а.с. 79-80).

01 вересня 2015 року укладено договір оренди земельної ділянки з ПП Перлина на земельну ділянку розміром 2,9538 га на строк до 31.12.2030 року (т. 1 а.с.11-12, 177-178). Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень право оренди за договором від 01.09.2015 року зареєстроване 25.03.2016 року (т. 1 а.с.10, 198). Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 01 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 13, 179) позивач передав земельну ділянку в оренду відповідачу.

Також 01 вересня 2015 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки розміром 2,3405 га на строк до 31.12.2030 року (т. 1 а.с. 19-20, 207-208). Право оренди за даним договором зареєстровано 23.03.2016 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (т. 1 а.с. 18, 230). Земельна ділянка передана відповідачу згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 01 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 21, 209).

Згідно з п. 8 оспорюваних договорів кожний із них діє з дати їх державної реєстрації.

Позивач повідомив ПП Перлина про відсутність у нього бажання продовжувати договірні відносини з орендарем письмовими заявами від 06.12.2016 року (т. 1 а.с. 26-27). При цьому позивач не вказав, для якої мети він бажає повернути свої земельні ділянки.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач спочатку заявляв, що не підписував і не укладав вказані договори оренди від 01 вересня 2015 року. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявляв.

Потім ОСОБА_5 заявив, що підписи в договорах та актах прийому передачі земельних ділянок можуть бути його, але він поставив їх під впливом обману з боку позивача, який стверджував, що необхідно підписатись у відомості про оранку землі, а фактично він підписав нові договори оренди землі.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України, є підставою для визнання його недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів введення його в оману з приводу укладання вказаних вище договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Що стосується доводів апеляційної карги про те, що ПП Перлина не направляло позивачу, як це передбачено договорами оренди від 07.11.2011 року, за 90 днів до закінчення їх дії пропозицію про намір їх продовжити, то необхідно зазначити, що у відповідача не було такої потреби, оскільки у нього вже були укладені нові договори оренди вказаних земельних ділянок від 01.09.2015 року з погодженими з позивачем умовами щодо орендної плати та строку оренди. Фактично це продовжені на нових умовах вже існуючі договірні відносини щодо оренди земельних ділянок. Тому суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на існування одночасно двох договорів оренди на кожну земельну ділянку.

Також непереконливим є і вказівка в апеляційній скарзі на ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якою передбачено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно як виникнення, так і припинення прав на нерухоме майно.

Договори оренди земельних ділянок від 07 листопада 2011 року були зареєстровані у Маньківському районному відділі Черкаської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" відповідно до діючого на той час законодавства. Тому право оренди за вказаними договорами оренди земельних ділянок не було і не могло бути зареєстроване на час їх укладення. Відповідно і припинення прав на оренду за цими договорами не пройшло державної реєстрації за вказаним вище Законом України.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для скасування або зміни цілком обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Білінкіної Тетяни Вікторівни - залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Судді

Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2018 року.