Рішення

від 18.12.2017 по справі 905/2381/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.12.2017р.                     Справа №905/2381/17                               

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс», м.Мирноград, код ЄДРПОУ 00179192

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс», м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 40873440

про стягнення 73824,40 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс», м.Мирноград звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс», м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 73824,40 грн, в тому числі: суми основного боргу у розмірі 62583,37 грн, інфляційного збільшення суми боргу – 2472,50 грн, пені – 7847,78 грн, 3% річних – 920,75 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що між учасниками спору було укладено договір поставки у спрощений спосіб, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» сплатило на користь відповідача в якості попередньої оплати грошові кошти в сумі 417572,76 грн за постачання товару, фактичне передання якого відповідач здійснив частково на суму 354989,39 грн.

Відповідач у відзиві №480 від 16.11.2017р. проти задоволення позовних вимог заперечив з посиланням на те, що сторонами не було досягнуто усіх істотних умов договору поставки товарів, що суперечить приписам ст.ст.11, 208, 238 Цивільного кодексу України. Крім того, зазначав, що нарахування неустойки є неправомірним, оскільки постачальником та продавцем не було погоджено у письмовій формі умови забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені. Водночас, у відзиві відповідач посилався на неправомірність нарахування інфляційних витрат та 3% річних, виходячи з визначень ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідача не виникло грошового зобов'язання перед позивачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс» було оформлено рахунок-фактуру №СФ-0001670 від 16.03.2017р. на оплату товару – дизельного палива євро у кількості 21458 л на суму 417572,76 грн з ПДВ.

В свою чергу, на підставі платіжного доручення №538 від 17.03.2017р., позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 417572,76 грн з ПДВ з призначенням платежу «оплата за диз. паливо згідно з рах. №СФ-0001670 від 16.03.2017р.».

Таким чином, суд дійшов висновку, що внаслідок вчинення вказаних вище дій між учасниками спору було укладено договір поставки у спрощений спосіб, з огляду на що, зокрема, у відповідача виник обов'язок передати товар у власність позивача на загальну суму 417572,76 грн.

За твердженням позивача, на підставі видаткової накладної №РН-0001593 від 20.03.2017р. відповідач передав, а позивач прийняв товар – дизельне паливо євро у кількості 18242 л на суму 354989,39 грн з ПДВ.

Актом прийняття паливо-мастильних матеріалів б/н від 21.03.2017р. також підтверджено прийняття товару у кількості, яка відображена у видатковій накладній №РН-0001593 від 20.03.2017р.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором обов'язок щодо поставки товару у повному обсязі не виконав, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 62583,37 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами ч.1 ст.662, ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За поясненнями позивача, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.ст.526, 662, 663, 693 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс» поставку товару у відповідності до здійсненої попередньої оплати не виконало. На теперішній час недопоставленим залишився товар на суму 62583,37 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою господарського суду від 23.10.2017р. відповідача було зобов'язано, зокрема, представити докази повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» суми попередньої оплати або належного виконання зобов'язань з поставки пального (за наявності).

Відповідач вимоги суду не виконав, належні докази всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав.

Наразі, під час розгляду справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою №841 від 30.11.2017р. про повернення протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» 62583,37 грн або постачання 3216 л дизельного пального.

Вказана вимога залишена Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс» без виконання.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс» про повернення суми попередньої оплати у розмірі 62583,37 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що рахунок-фактура №СФ-0001670 від 16.03.2017р. був дійсний для оплати до 16.03.2017р., а перерахування коштів на суму 417572,76 грн з ПДВ відбулось 17.03.2017р., що свідчить про порушення термінів розрахунків позивачем, не приймаються судом до уваги як такі, що не впливають на обов'язок відповідача з постачання товару.

Разом з тим, як встановлено судом вище, відповідачем частково виконано зобов'язання з постачання товару, на оплату якого було виставлено відповідний рахунок. Тобто, за наявності обставин прострочення виконання зобов'язання покупцем, продавець погодився виконати відповідну поставку. Доказів протилежного суду не надано.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» про стягнення пені в сумі 7847,78 грн не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Наразі, як зазначалось, договір поставки, на підставі якого виникли спірні правовідносини, було укладено у спрощений спосіб. Відповідальності постачальника за порушення строків та у повному обсязі поставки товару у формі пені сторонами узгоджено не було.

Таким чином, оскільки контрагентами не було визначено відповідальності відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання зобов'язання з постачання товару (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 7847,78 грн.

З приводу вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс» про стягнення 3% річних в розмірі 920,75 грн, інфляційного збільшення суми боргу – 2472,50 грн, господарський суд зазначає таке.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши зміст статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що грошове зобов'язання - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

При цьому, неповернення суми попередньої оплати за своєю правовою сутністю не є грошовим зобов'язанням в цивілістичному розумінні, внаслідок чого обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку неповернення суми передоплати, оскільки вказана дія вчиняється сторонами не на виконання взятого на себе грошового зобов'язання, а з інших підстав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційного збільшення боргу є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1600 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс», м.Мирноград до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс», м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 73824,40 грн, в тому числі: суми основного боргу у розмірі 62583,37 грн, інфляційного збільшення суми боргу – 2472,50 грн, пені – 7847,78 грн, 3% річних – 920,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Транс» (87515, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Миколаївська, буд.7/17, офіс 310, код ЄДРПОУ 40873440) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепромтранс» (85323, Донецька обл., м.Мирноград, вул.Соборна, буд.51, код ЄДРПОУ 00179192) суму боргу в розмірі 62583,37 грн, а також судовий збір в сумі 1356,37 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2017р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця