Рішення

від 25.01.2018 по справі 906/1029/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2018 р. Справа № 906/1029/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

при секретарі: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Будпроект" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теолда" (смт.Першотравневе, Овруцький район, Житомирська область)

про стягнення 98608,45 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Август-Будпроект" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теолда" про стягнення 62000,08грн основного боргу, 33980,05грн пені, 1998,40грн інфляційних витрат, 629,92грн 3% річних та 1600,00грн судового збору.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 24.11.2017р позовну заяву ТОВ "Август-будпроект" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.12.2017р та зобов'язано сторони надати документи необхідні для розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.12.2017р у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено на 09.01.2018р.

В судовому засіданні 09.01.2018р винесено ухвалу про здійснення розгляду справи за правилами Закону України від 03.10.2017р №2147-19 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", визначено форму судового процесу - загальне позовне провадження та стадію розгляду справи – розгляд справи по суті; розгляд справи по суті відкладено на 25.01.2018р.

Позивач в судове засідання 25.01.2018р повноважного представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В судовому засіданні 09.01.2018р представник позивача позовні вимоги підтримала в у повному обсязі, зазначивши про наявність у справі усіх документів, необхідних для розгляду справи. Зокрема, надала письмові пояснення №102-1 від 09.01.2018р щодо строків поставки товару за договором №АБ-03.04 від 03.04.2017р. Також зазначила, що п. 4.1 договору №АБ-03.04 від 03.04.2017р є не дуже чітко сформульований, однак фактичні оплати в день відвантаження свідчать про домовленість сторін здійснювати поставку товару в день її оплати (а.с.60-61).

Відповідач повноважного представника в судове засідання 25.01.2018р не направив, вимоги увал суду від 24.11.2017р, від 12.12.2017р та від 09.01.2018р не виконав.

Слід зазначити, що на адресу господарського суду 22.01.2018р повернулась копія ухвали господарського суду від 09.01.2018р про відкладення розгляду справи, яка направлялась господарським судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням на адресу відповідача зазначену у позовній заяві, із відміткою відділення зв'язку "за незапитом" (а.с.85-89).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем знаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Теолда" є: 11114, Житомирська область, Овруцький район, смт.Першотравневе, вул.Мічуріна, буд. 16 (а.с.90-92).

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що неявка в засідання суду представників сторін, неподання відповідачем письмового відзиву, не перешкоджають розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.

Дослідивши матеріали, справи господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2017р між Товариством з обмеженою відповідальністю "Август-Будпроект" (позивач/покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теолда" (відповідач/продавець) було укладено договір №АБ-03.04 (далі - договір, а.с.10-11), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується виготовити та продати, а покупець прийняти та оплатити продукцію, іменовану далі товар, у кількості та згідно з технічними вимогами, вказаними в специфікаціях - додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно з п.2.1 договору, ціна одиниці товару встановлюється у гривні для кожної окремої партії товару згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Ціна на товар визначається виходячи з офіційних цін на сировину і може переглядатися період виконання договору, про що продавець повідомляє письмово покупця за 14 робочих днів до дати передбачуваних змін (п.2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що товар визначений у п.1 цього договору, повинен бути виготовлений в строк і за умовами, що вказані в додатках до цього договору.

Термін виготовлення на кожну окрему партію товару обумовлюється в специфікаціях які є невід'ємною частиною договору (п.3.3 договору).

Згідно п.3.5 договору, моментом прийняття товару є дата підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п.4.1. договору, покупець зобов'язується здійснити оплату товару у наступному порядку:

- 73% на відповідну партію поставки, яка засвідчена Актом приймання між покупцем і продавцем – в день фактичного приймання і перевірки партії по якісним і кількісним показникам;

- остаточний розрахунок в розмірі 17% від виставленого рахунку на відповідну партію поставки здійснюється протягом 3-х банківських днів після виконання в сукупності наступних вимог:

- надання первинних товаротранспортних (ЛГ-25) або залізничних (ЛГ-22) накладних та специфікацій до них від державних підприємств на лісоматеріали, які були використані для виготовлення пиломатеріалів;

- прийняття товару за кількістю та якістю на складі покупця на кожну окрему партію товару на кожну окрему поставку товару;

- реєстрації податкової накладної та передачі її факсимільним або електронним шляхом (у сканованому вигляді) з подальшим обов'язковим наданням оригіналу податкової накладної.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як передбачено п.9.1. договору, договір набирає чинності після підписання обома сторонами. До тих пір факсимільна копія має силу оригіналу.

Пунктом 9.6 договору сторони погодили, що термін дії цього договору – до 31.12.2017р. Якщо жодна з сторін, за 30 днів до закінчення терміну дії договору, не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання договору після закінчення його терміну дії або своє бажання змінити умови договору, термін дії договору автоматично продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.

До договору №АБ-03.04 сторонами було підписано специфікацію – додаток №1 до договору від 03.04.2017р на поставку пиломатеріалів соснових обрізних відповідно до якої, сторонами було погоджено: умови поставки: СРТ (склад покупця) Київська область, с.Старі Петрівці. Порода деревини: сосна свіже спиляна. Якість: ГОСТ 8486-86, сорт 1-2-3 (не сортована), не антисептована. Не допускається гниль, синява, сухостій, грибок, червоточина, крупна тріщина, обзол по довжині. Дошка повинна бути прямої геометричної форми, кожен торець рівних розмірів до протилежного.

Позовними вимогами, що розглядаються у даній справі є стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 62000,08грн, на яку відповідачем не було поставлено товар за укладеним між сторонами договором №АБ-03.04 від 03.04.2017р, а також стягнення 33980,05грн пені, 1998,40грн інфляційних витрат та 629,92грн 3% річних, що загалом складає 98608,45грн.

Розглядаючи питання щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог у даній справі, господарський суд приймає до уваги вищевикладене, а також, наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться; невиконання або неналежне виконання зобов'язання спричиняє настання правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом з поданих до справи доказів, на виконання умов укладеного між сторонами договору №АБ-03.04 від 03.04.2017р, ТОВ "Август-Будпроект" перерахувало ТОВ "Теолда" грошові кошти за товар - пиломатеріали соснові обрізні на загальну суму 300742,78грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученням: №446 від 14.04.2017р. на суму 28844,83грн, №33 від 24.04.2017р. на суму 39545,65грн, №49 від 28.04.2017р. на суму 42620,86грн, №290 від 15.06.2017р. на суму 31731,24грн, №313 від 16.06.2017р. на суму 31945,64грн, №309 від 16.06.2017р. на суму 32000,04грн, №342 від 23.06.2017р. на суму 30000,04грн, №459 від 14.07.2017р. на суму 64054,48грн, (а.с.62-69).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що ТОВ "Теолда" поставило товар лише на суму 238742,70грн. На решту суми 62000,08грн, яка була перерахована відповідача за платіжними дорученнями: №309 від 16.06.2017р на суму 32000,04грн та №342 від 23.06.2017р на суму 30000,04грн, відповідач товар не поставив, зазначену суму коштів на неодноразові звернення, позивачу не повернув.

Згідно ч.1ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Судом встановлено, що у даному випадку, згідно з умовами п.4.1 договору, строк поставки товару фактично збігається з моментом здійснення його оплати покупцем.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач поставив позивачу товар лише на суму 238742,70грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними: №1 від 14.04.2017р на суму 28844,83грн; №2 від 22.04.2017р на суму 39545,65грн; №3 від 27.04.2017р на суму 42620,86грн; №4 від 13.06.2017р на суму 31731,24грн; №6 від 16.06.2017р на суму 31945,64грн; №8 від 14.07.2017р на суму 64054,48грн (а.с.70-72), а також товарно-транспортними накладними: №ТТН-01 від 14.04.2017р, №ТТН-03 від 27.04.2017р, №ТТН-05 від 16.06.2017р, №ТТН-8 від 14.07.2017р (а.с.73-80).

Отже, відповідно до поданих до матеріалів справи доказів, поставку товару на суму 62000,08грн (300742,78грн - 238742,70грн) відповідач не здійснив.

У матеріалах справи відсутні підписані видаткові накладні, докази направлення первинних документів на адресу позивача та відмова від їх підписання, а відтак, факт поставки відповідачем товару на суму 62000,08грнне підтверджується належними та допустимими доказами.

З поданих позивачем матеріалів вбачається, що позивач направляв відповідачу претензію за вих.№102-1 від 30.10.2017р з вимогою про повернення попередньої оплати в сумі 62000,08грн (а.с.36-37, докази направлення та отримання - а.с.38).

Однак, зазначену претензію залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки оплаченого позивачем товару на суму 62000,08грн не виконав, суму попередньої оплати 62000,08грн (платіжні доручення №309 від 16.06.2017р на суму 32000,04грн та №342 від 23.06.2017р на суму 30000,04грн) позивачу не повернув.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 №3-127гс11.

Тобто, у даному випадку, позивачем було обрано такий варіант правової поведінки боржника, як повернення суми попередньої оплати, що узгоджується з положеннями ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України. Проте, станом на час розгляду справи сума попередньої оплати відповідачем не повернута. Тоді як, в силу приписів ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теолда" заборгованості в сумі 62000,08грн, яка фактично є поверненням попередньої оплати, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить також стягнути з відповідача 33980,05грн пені, 1998,40грн інфляційних витрат та 629,92грн 3% річних.

Пеню позивач нараховує на підставі п.6.1 договору №АБ-03.04 від 03.04.2017р.

Пунктом 6.1 договору поставки №АБ-03.04 від 03.04.2017р сторони погодили: якщо виготовлення товару не буде вироблено у встановлені в договорі терміни, продавець виплачує покупцю пеню, починаючи з 15 дня запізнення з розрахунку 0,5% вартості не виготовленого товару за кожен день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від вартості не виготовленого товару.

Слід зазначити, щост.627 ЦК Українипередбачено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, свобода договору проявляється, зокрема, у наданій сторонам можливості визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись вимог чинних нормативно-правових актів.

При цьому, за змістом ч.3ст.549 ЦК Українипенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того,ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"також визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, такий вид неустойки, як пеня, нараховується за умови несвоєчасного виконання саме грошового зобов'язання, а не за невиконання або неналежне виконання будь-якого іншого господарського зобов'язання, зокрема - не виготовлення товару у встановлені в договорі терміни. Крім того, договір №АБ-03.04 від 03.04.2017р не містить встановлених термінів виготовлення товару відповідачем.

З врахуванням того, що згідно умов договору №АБ-03.04 від 03.04.2017р відповідач зобов'язаний виконати роботи, а не сплатити грошові кошти, а також виходячи з правової природи пені, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 33980,05грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 1998,40грн інфляційних витрат та 629,92грн 3% річних, які позивачем просить стягнути на відповідно до ст.ст.536, 625, ч.3 ст.693 ЦК України, господарський суд приймає до уваги таке.

Частиною 2 ст. 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 01.07.2015 року у справі №3-357гс15, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15.10.2013 року у справі №3-30гс13, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 ЦК України. За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч.3 ст.693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 року, "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" зазначає, що слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536 ЦК, виключає застосування ст.625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч.3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК України.

Проценти річних, про які йдеться у ч.2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у згаданій ст.536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст.1214 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України.

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст.536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватися в порядку ст. 536 ЦК України у розмірі, визначеному сторонами за договором.

Оскільки порушене відповідачем зобов'язання не є грошовим, а умовами договору №АБ-03.04 від 03.04.2017р розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1998,40грн інфляційних витрат та 629,92грн 3% річних.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача - 62000,08грн боргу є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 33980,05грн пені, 1998,40грн інфляційних витрат та 629,92грн 3% річних суд відмовляє.

Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теолда" (11114, Житомирська область, Овруцький район, смт.Першотравневе, вул.Мічуріна, буд. 16; ідентифікаційний код 38335585)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Будпроект" (01054, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд. 32; ідентифікаційний код 35790085):

- 62000,08грн основного боргу,

- 1006,00грн витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.02.18

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - у справу,

2,3 - сторонам (рек. з пов.).