Постанова

від 29.01.2018 по справі 910/9885/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/9885/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Головатенко А.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 29.01.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017

у справі № 910/9885/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт"

про стягнення 195 974,52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІПРОПЛАСТ" про стягнення 195 974,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки № ТДПЕ0072 від 21.11.2016 по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим, на думку позивача, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 80000,00 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 16 180,25 грн. - інфляційні втрати, 2922,60 грн. - 3 % річних, 26 071,67 грн. - пеню, 43 400,00 грн. - штраф, 27 400,00 грн. - штраф.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/9885/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІПРОПЛАСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" 80 000 грн. - суми боргу, 2 919 грн. 32 коп. - 3 % річних та 1243 грн. 80 коп. - витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/9885/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "АВТ Групп ТД" та стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт" суму 3233 грн. 58 коп. судового збору.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що договір поставки № ТДПЕ0072 від 21.11.2016 з позивачем не підписував, товар не одержував. Крім того, оригінал договору позивачем не було надано для огляду в судове засідання та проігноровано вимоги ухвали суду.

Відзив, в порядку ст. 269 ГПК України, позивач не надав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Чорна Л.В. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2017 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №910/9885/17 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" надати суду оригінал договору поставки №ТДПЕ0072 від 21 листопада 2016 року. Явку представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" визнано обов'язковою. Відкладено розгляд справи на 17.01.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 у справі №910/9885/17 повторно зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" надати суду оригінал договору поставки №ТДПЕ0072 від 21 листопада 2016 року. Явку представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" визнано обов'язковою. Відкладено розгляд справи на 29.01.2018.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.01.2018, справу № 910/9885/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г, судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Вказана судова колегія прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та ухвалила постанову у даній справі.

В судове засідання 29.01.2018 з'явився представник відповідача, який надавав свої пояснення, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що міститься в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення. Жодних клопотань від останнього не надходило. Вимоги ухвали апеляційного суду не виконано.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі чого, колегія суддів розглядає справу без участі представника позивача.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва скасуванню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем закуплено у ТОВ "Вестхім Україна" товар, а саме - поліетилен лінійний (LLDPE) LF 320 у кількості 22 т, загальною вартістю 858000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ВХ002517 від 08.11.2016 року та товарно-транспортною накладною №ВХ002517 від 08.11.2016.

Згідно з видатковою накладною №ТД123 від 21.11.2016 позивачем поставлено відповідачу товар - поліетилен лінійний (LLDPE) LF 320 у кількості 20,625 т. вартістю 866250 грн. Вказаний товар отримано ОСОБА_2 на підставі довіреності №32 від 22.11.2016. Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату товару №ТД111 від 21.11.2016. Посилання на вказаний рахунок міститься у видатковій накладній №ТД123 від 21.11.2016.

Так, відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар на суму 786250 грн., що підтверджується банківськими виписками (призначення платежу - рахунок №ТД111 від 21.11.2016).

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції мотивував його тим, що товар поставлений відповідачу згідно з видатковою накладною №ТД123 від 21.11.2016 з посиланням на виставлений рахунок №ТД111 від 21.11.2016, який міститься у видатковій накладній та частковою сплатою боргу відповідачем.

Однак, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідач заявлені позивачем вимоги про стягнення боргу не визнав, зазначивши, що товар не було поставлено, а домовленість між позивачем та відповідачем, була тільки в усній формі та не підтверджується документально. Так, договір поставки №ТДПЕ0072 від 21.11.2016 відповідач з позивачем не підписував та будь-яких інших документів, які б мали документальне підтвердження виконання договору поставки №ТДПЕ0072 від 21.11.2016.

На підставі чого, представником відповідача в суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення судової експертизи щодо вчинення підписів зі сторони відповідача у спірному договорі, довіреності та видатковій накладній та відтиску печатки на цих документах, а також клопотання про витребування доказів, а саме : договору поставки № ТДПЕ0072 від 21.11.2016; видаткову накладну № ТД123 від 21.11.2016, довіреності № 32 від 22.11.2016 та акти звірки взаєморозрахунків станом на 13.06.2017. Проте, вказані клопотання судом першої інстанції залишено по за увагою.

Також, про не укладення договору між сторонами у справі дійшов висновку суд першої інстанції, але задовольнив позов частково, пославшись на те, що товар був поставлений згідно з видатковою накладною, хоча позивачем булі заявлені дані вимоги саме на підставі договору поставки.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції послався на те, що товар прийнято на підставі довіреності №32 від 22.11.2016, в якій зазначено рахунок № ТД111 від 22.11.2016 та видаткової накладної № ТД111 від 21.11.2016.

Судом апеляційної інстанції досліджено зазначені копії доказів у матеріалах справи та встановлено, що вказані документи містять розбіжності по датам і фактично свідчать про неможливість прийняття товару саме за даною довіреністю, оскільки вона видавалась на наступний день після прийняття товару.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суд зобов'язував відповідача надати журнал ведення довіреностей підприємством. Відповідачем було надано лист-пояснення зі змісту якого видно, що згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014 року № 987(далі - наказ ), яким скасовується Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, суб'єкти господарювання вже не зобов'язані оформляти довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ ) на кожну окрему поставку відповідно до наказу МФУ № 987. Також відповідач вказав, що доручення на отримання від позивача ТМЦ не оформлялось.

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, а позивач не надав жодного оригіналу із зазначених до позовної заяви документів для прийняття об'єктивного рішення, надавши тільки їх копії.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем були перераховані на рахунок позивача грошові кошти у загальній сумі 786 250 грн. Вказана обставина підтверджується випискою по особовому рахунку, з якого вбачається, що оплата відповідачем здійснювалася за сировину згідно з рахунком №ТД 111 від 21.11.2016.

Однак, на переконання колегії суддів, здійснення оплати у вказаній вище сумі ніяким чином не свідчить про поставку товару відповідачу.

Колегія суддів погоджується із твердженнями відповідача про те, що вищевказана сума була оплачена як авансовий платіж на поставку першої партії товару, а позивач після повної оплати за замовлену партію товару у сумі 866250грн. мав поставити товар відповідачу.

Однак, позивач, отримавши грошові кошти на свій рахунок від відповідача в сумі 786 250 грн., жодних дій щодо поставки товару не виконав, а долучена копія акту звірки розрахунків позивачем до позовної заяви, підтверджує лише перерахування грошових коштів відповідачем на рахунок позивача у вказаній сумі, як авансовий платіж, згідно попередньої усної домовленості між сторонами.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), зобов'язань має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно ст.526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 та 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач виконував своє зобов'язання стосовно домовленості з позивачем щодо сплати грошових коштів на рахунок позивача, а в свою чергу позивач не вчинив жодної дії, яка свідчила б про поставку товару, за який здійснена оплата.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині основної заборгованості та стягнення річних відсотків.

Більш того, судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідно до електронної переписки позивач поставив 21.11.2016 товар за адресою: місто Київ, вулиця Алма-Атинська, буд. 5-А, водій ОСОБА_3

Однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням місцевого суду, оскільки відповідачем долучена довідка № 1910/1 від 19.10.2017 (том 1 аркуш справи 122), в якій вказано, що в період з 01.10.2016 по 31.12.2016 посаду водія займали наступні працівники: ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Інших працівників на посаді водіїв у зазначений період товариство не мало. Отже,водій ОСОБА_3 не працював на посаді водія та не перебував в штаті працівників товариства.

Таким чином, на переконання колегії суддів, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, тому в позові слід відмовити з підстав необґрунтованості.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Вказане стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/9885/17 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/9885/17 - скасуванню, з прийняттям нового про відмову у позові. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/9885/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/9885/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ Групп ТД" (01014, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗВІРИНЕЦЬКА, будинок 63, код ЄДРПОУ 40738419) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт" (02092, м. Київ, ВУЛИЦЯ МАШИНІСТІВСЬКА, будинок 1, код ЄДРПОУ 39177774) 3233,58 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Матеріали справи №910/9885/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 01.02.2018

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк