Постанова

від 31.01.2018 по справі 915/14/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року

м. Київ

справа № 915/14/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Атомгідроенергобуд",

на рішення Господарського суду Миколаївської області

(суддя - Мавродієва М.В.)

від 21.03.2017,

та постанову Одеського апеляційного господарського суду

(головуючий - Будішевська Л.О., судді - Величко Т.А., Мишкіна М.А.)

від 17.08.2017,

за позовом - товариства з обмеженою відповідальністю "Атомгідроенергобуд"

до - фізичної особи-підприємця Заграєнка Володимира Миколайовича

про стягнення 85 779,81 грн

В С Т А Н О В И В:

30.12.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Атомгідроенергобуд" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом (з урахуванням заяви від 06.03.2017) до фізичної особи-підприємця Заграєнка Володимира Миколайовича про стягнення 85 779, 81 грн, з яких 76 800,00 грн - неустойка, 8 979, 81 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови договору оренди майна № 05/14 від 01.10.2014 щодо повернення позивачу об'єкта оренди в порядку, передбаченому розділом 8 цього договору, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 76 800, 00 грн неустойки за період з березня по грудень 2016 року та з січня по лютий 2017 року на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, а також у зв'язку із несплатою відповідачем неустойки до нього підлягає застосуванню відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема, стягнення 8 979,81 грн 3 % річних за період з 04.10.2015 по 04.12.2016.

Рішенням Господарського суду Миколаївського області від 21.03.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2017, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь відповідача 6 400,00 грн неустойки, 83,93 грн 3% річних та 104,18 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

01.09.2017 ТОВ "Атомгідроенергобуд" подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2017, а справу передати на новий розгляд.

Підставами для скасування судового рішень позивач зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 785, ч. 1 ст. 545, ч. 2 ст. 795, ч. 1 ст. 779, ч. 1 ст. 776, ст. 526, ст. 625 ЦК України, оскільки орендар у разі припинення договору оренди зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди за актом приймання-передачі у належному стані; згідно з п. п. 8.1., 8.2 договору № 05/14 таке повернення має здійснюватись двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін, однак відповідач таких вимог не дотримався, що стало підставою для непідписання позивачем акту приймання-передачі об'єкта оренди і прийняття орендодавцем об'єкта оренди. Також, ставлячи в залежність виконання договірних зобов'язань лише від поведінки орендодавця, суд недотримався балансу рівності взаємних прав та обов'язків сторін, чим порушив ст. 4 2 ГПК України (в редакції до 15.12.2017). Крім того, позивач вказує на здійснення судами неправильного перерахунку 3 % річних, оскільки вони мають розраховуватись не з моменту набрання законної сили постанови Вищого господарського суду України у справі № 915/2102/15, а з часу прострочення основного боргу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач не повернув об'єкт оренди у належному стані та, що останнім не було дотримано порядку повернення цього об'єкту, то необхідно зазначити таке.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічна умова погоджена сторонами і у п. 8.7. договору оренди майна № 05/14 від 01.10.2014.

29.03.2016 відповідач направив на адресу позивача лист та два примірники акту приймання-передачі майна від 29.03.2016, які останнім були отримані, однак він їх не підписав у зв'язку із тим, що майно перебувало у неналежному стані (наявність сміття). Як вбачається із матеріалів справи, обстеження орендованої відповідачем території позивачем не проводилось; наявність факту утримання майна у неналежному стані не підтверджено доказами. Посилання позивача в претензії на те, що акти будуть підписані лише після приведення приміщення у належний стан, зокрема, у той вигляд, у якому його було його передано на початку оренди не є беззаперечним доказом знаходження цього приміщення (частина території виробничої бази АТПО - майстерні з оглядовими ямами, загальною площею 312,5 м2 Д-1) у незадовільному стані, адже позивачем фактично не здійснювався огляд цього об'єкту оренди відповідно до умов договору і він не міг знати про його стан на момент наміру відповідача здійснити передачу цього приміщення позивачу. При цьому, в п. 8.7 договору сторонами було погоджено, що орендований об'єкт повинен бути переданий орендодавцеві у тому ж стані у якому він був переданий в оренду, однак з урахування нормального зносу. За таких обставин, позивачем відповідно до вимог ст. 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не було доведено, що на момент повернення цього приміщення позивачу, воно перебувало у такому стані, що виключало можливість прийняття його ТОВ "Атомгідроенергобуд" за актом приймання-передачі.

При цьому, розділом 8 договору оренди майна № 05/14 від 01.10.2014 було визначено порядок повернення орендованого об'єкту орендодавцю.

З аналізу умов вказаного розділу, та п. п. 3.1, 3.2 договору оренди майна № 05/14, порядок передання і повернення об'єкту оренди має здійснюватись у комісійному складі, однак, оскільки, передання відповідачу об'єкта оренди за цим договором відбулось без дотримання цього порядку про, що свідчить акт приймання-передачі від 01.10.2014, який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень, то і повернення зазначеного об'єкта оренди орендодавцю в такий самий спосіб не може вважатись порушенням умов договору і бути підставою для непідписання акту приймання - передачі. Крім того, створення двосторонньої комісії - це є обов'язком обох сторін, а не лише відповідача.

Також безпідставними є посилання позивача на те, що апеляційний суд недотримався балансу рівності взаємних прав та обов'язків сторін, чим порушив ст. 4 2 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), виходячи з такого

Статтею 129 Конституції України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зазначений принцип знайшов своє відображення у ст. 4 2 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати його під час здійснення господарського судочинства.

Як на порушення принципу рівності сторін позивач посилається на те, що суд ставить виконання договірних зобов'язань в залежність лише від поведінки орендодавця, однак вони є безпідставними, оскільки зобов'язання з повернення майна після закінчення договору оренди в силу вимоги ч. 1 ст. 785 ЦК України за своїм змістом є зустрічними, адже у випадку закінчення терміну дії договору, орендар зобов'язується повернути майно наймодавцеві, який зобов'язаний його прийняти і підписати відповідний акт приймання-передачі. За наявності наміру відповідача виконати умови договору оренди № 05/14 щодо повернення майна, який ним правомірно був реалізований шляхом направлення позивачу двох примірників актів для підписання, останній необґрунтовано ухилився від їх підписання, а отже правильне зазначення судом про небажання позивач прийняти своє майно шляхом підписання акту приймання - передачі після закінчення дії договору оренди не є порушення принципу рівності сторін.

Суд вважає, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6 400, 00 грн неустойки прийняті відповідно до норм матеріального права, а тому їх необхідно залишити в силі з таких підстав.

Задовольняючи позов в частині стягнення 6 400, 00 грн неустойки та відмовляючи в стягненні решти її суми, господарські суди правильно виходили з того, що наявні підстави для стягнення неустойки лише за березень 2016 року, виходячи з такого.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України у тому разі, якщо кредитор відмовляється прийняти належне виконання зобов'язання, запропоноване боржником або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку, кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Отже, обов'язок відповідача у разі припинення договору повернути позивачу вказаний в п. 1.2 договору об'єкт оренди, встановлено договором та ч. 1 ст. 785 ЦК України. Однак, оскільки відповідач вчинив дії, спрямовані на передачу майна лише наприкінці березня 2016 року, то господарські суди правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 6 400,00 грн неустойки за березень 2016 року на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України. Водночас, врахувавши що відповідач не міг виконати свої зобов'язання щодо повернення майна після березня 2016 року у зв'язку із простроченням кредитора, адже останній ухилявся від прийняття об'єкта оренди, шляхом відмови у підписанні акту приймання - передачі майна, то суди обґрунтовано відмовили у стягненні неустойки за період з квітня по грудень 2016 року та січня по лютий 2017 року.

Проте, не можна погодитись як з висновками господарських судів, так і з доводами касаційної скарги про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України виходячи з такого.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 вказаної норми зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із матеріалів справи позивач здійснив нарахування 3 % річних на суму неустойки, однак стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також помилковими є посилання судів на те, що обов'язок зі сплати відповідачем неустойки за період з жовтня 2015 року по лютий 2016 року виник у відповідача на підставі судового рішення - постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі № 915/2102/15, оскільки це зобов'язання виникло у відповідача з договору оренди майна № 05/14.

Частиною 4 ст. 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївського області від 21.03.2017 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 83,93 грн 3 % річних є такими, що прийнятті з неправильним застосуванням норм ст. 625 ЦК України, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позові.

В решті судові рішення ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає

Відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. 300, ч. 4 ст. 301, ст. ст. 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Атомгідроенергобуд" залишити без задоволення.

Рішенням Господарського суду Миколаївського області від 21 березня 2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року у справі № 915/14/17 в частині стягнення 83,93 грн 3 % річних скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи-підприємця Заграєнка Володимира Миколайовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Атомгідроенергобуд" 83,93 грн 3 % річних.

В решті рішення господарського суду та постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач