Постанова

від 31.01.2018 по справі 127/6694/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/772/112/2018

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач :Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 рокуСправа № 127/6694/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого: Голоти Л.О.,

суддів: Рибчинського В.П., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства Хмельницькліфтбуд про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення зарплати та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.11.2017 року, ухвалене суддею Луценко Л.В. в приміщенні суду, -

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до приватного підприємства Хмельницькліфтбуд (далі - ПП Хмельницькліфтбуд ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення зарплати та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 05.01.2015 року відповідно до наказу № 5 позивача було прийнято на роботу в ПП Хмельницькліфтбуд на посаду технічного директора. 13.11.2015 року наказом № 37/1 позивача було звільнено із займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, тобто за прогул.

Вказане звільнення позивач вважає незаконним та безпідставним, оскільки було порушено законний порядок накладення дисциплінарного стягнення, письмові пояснення від позивача не вимагались, з наказом про звільнення з роботи позивача не було ознайомлено, копія такого наказу позивачу не видавалась, також не здійснено компенсацію за невикористану відпустку.

Про звільнення позивач дізнався з відповідей Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21.06.2016 року за № 3570/16 та Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 18.07.2016 року за № 16396, оскільки у вказані органи влітку 2016 року позивач звертався із заявами про порушення відповідачем його прав, у тому числі щодо невиплати заробітної плати.

Позивач вважає, що ним не було здійснено ніякого прогулу, оскільки при прийнятті на роботу було погоджено питання про відсутність необхідності знаходження позивача у м. Хмельницькому щоденно, а місце постійного проживання позивача у м. Вінниці, що усім добре відомо, не викликало ніякого заперечення зі сторони підприємства відповідача. Усі робочі питання вирішувались переговорами та обміном документами/інформацією в електронному вигляді.

Окрім того, оскільки в результаті незаконного звільнення позивача йому не була нарахована середньомісячна заробітна плата відповідач при поновленні на роботі позивача зобов'язаний виплатити йому за час вимушеного прогулу середній заробіток з моменту незаконного звільнення з листопада 2015 року по березень 2017 року включно, яка склала 28500 грн.

Також, в результаті незаконного звільнення позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 20000 грн.

Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 43, 55 Конституції України, ст. ст. 40 ч. 1 п. 4, 47, 147, 149, 233, 234, 235, 237-1 КЗпП України, ОСОБА_2 просив :

1)поновити строк звернення до суду за захистом своїх прав;

2)визнати незаконним та скасувати наказ ПП Хмельницькліфтбуд від 13.11.2015 року № 37/1 про звільнення його з займаної посади;

3)поновити його на посаді технічного директора ПП Хмельницькліфтбуд ;

4)стягнути з ПП Хмельницькліфтбуд на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28500 грн., а також моральну шкоду в розмірі 20000 грн..

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.11.2017 року відмовлено в задоволенні позову.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідно до п. п. 8, 9 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ст. 213 ЦПК України, в редакції чинній на момент ухвалення рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, в редакції чинній на момент ухвалення рішення, передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване заочне рішення суду відповідає зазначеним вище вимогам.

У справі встановлено, що згідно наказу (розпорядження) ПП Хмельницькліфтбуд № 5 від 02.01.2015 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу з 02.01.2015 року на посаду директора технічного на 0,5 окладу за сумісництвом з окладом 3800 грн. (а.с. 102).

Відповідно до наказу ПП Хмельницькліфтбуд від 13.11.2015 року № 37/1 Про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_2, технічний директор, в період з 02.11.2015 року по 13.11.2015 року був відсутній на роботі без поважних причин, а тому останнього звільнено з 02.11.2015 року через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (а.с. 103).

Підставами для винесення вищезазначеного наказу про звільнення позивача стали акти про відсутність ОСОБА_2 на роботі за 02.11.2015 року, 06.11.2015 року, 13.11.2015 року, акт про відмову дати письмове пояснення від 13.11.2015 року (а.с.108-111).

Згідно припису Управління Держпраці у Хмельницькій області № 22-01/641-438 від 04.04.2017 року, винесеного під час позапланової перевірки додержання законодавства про працю, вбачається порушенням ПП Хмельницькліфтбуд вимог КЗпП України, а саме: ст. 83 КЗпП України щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки у разі звільнення працівника; ст. ст. 116, 47 КЗпП України щодо виплати всіх сум, що належать працівнику від підприємства, в день звільнення; ст. 149 КЗпП України щодо зажадання власником або уповноваженим органом від порушника трудової дисципліни письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення (а.с.58).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача правомірно звільнено відповідачем із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул), що достеменно підтверджується актами про відсутність ОСОБА_2 на роботі за 02.11.2015 року, 06.11.2015 року, 13.11.2015 року. Більше того, як сам позивач в судовому засіданні підтвердив, він дійсно був відсутній на роботі в період часу з 02.11.2015 року по 13.11.2015 року, будь-яких належних та допустимих доказів, що при прийнятті на роботу між сторонами було погоджено питання про відсутність необхідності знаходження позивача у м. Хмельницькому щоденно, а усі робочі питання вирішуються переговорами та обміном документами/інформацією в електронному вигляді, позивачем відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано, а показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні не можуть свідчити про досягнення такої згоди між сторонами.

Апеляційний перегляд справи здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Посилання апелянта на те, що відповідачем був порушений порядок застосування дисциплінарного стягнення, так як не були відібрані його пояснення, колегія суддів вважає такими, що не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі № 6-2801цс15.

Факт порушення позивачем трудової дисципліни суд першої інстанції встановив на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень самого позивача, який у судовому засіданні підтвердив ту обставину, що він був відсутній на роботі в період з 02.11.2015 року по 13.11.2015 року.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що у мотивувальній частині рішення суд послався на листи та припис Управління Держпраці у Хмельницькій області, які у своєму змісті містять інформацію, яка суперечить одна одній, з огляду на наступне.

Згідно ч.3 ст. 212 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, при наданні оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції взяв до уваги відповіді та припис Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області датовані 21.06.2016 року, 18.07.2016 року та 04.04.2017 року, адресовані ОСОБА_2 на його звернення.

З огляду на різницю у часі проведення позапланових перевірок, підстав та мети перевірок, обсягу наданих керівництвом ПП Хмельницькліфтбуд документів на перевірки, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції надав вірної та обґрунтованої оцінки вищезазначеним доказам, оскільки суперечливої інформації дані документи та відповідно висновки суду не містять.

У відповіді від 18.07.2016 року Державна служба України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області дійшла висновку, що обставини звільнення перевірялись і порушень не встановлено, тоді як у приписі № 22-01/641-438 від 04.04.2017 року встановлені порушення вимог закону про працю в частині виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та порушення строків розрахунку при звільненні, а також не зажадання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень./10, 58/

Такими, що спростовуються матеріалами справи є посилання апелянта про невірно оцінений судом наказ про прийняття позивача на роботу, оскільки як вбачається з наказу № 5 від 02.01.2015 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу з 02.01.2015 року на посаду директор технічний на 0,5 окладу, з умовами роботи - за сумісництвом. / а.с. 102/

Інших доказів на спростування інформації, що міститься у наказі № 5 суду надано не було.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п. п. 8, 9 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень, ст. ст. 141, 258 ч.4, 259 ч.1, 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.11.2017 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Підпис Л. О. Голота

Судді: Підпис В. П. Рибчинський

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий Л. О. Голота