Постанова

від 02.02.2018 по справі 263/6451/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

33/775/5/2018(м)

263/6451/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2018 року м.Маріуполь

Суддя судової палати в кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області Гєрцик Р.В., розглянувши апеляційну скаргу правопорушника ОСОБА_2 на постанову судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року, якою

ОСОБА_2, працюючого на посаді керівника ТОВ Донторг-Ком , який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, провадження по справі закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Як встановив суд, ОСОБА_2, обіймаючи посаду керівника ТОВ Донторг-Ком (ЄДРПОУ 38587019) на порушення п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, п.5 розділу ІІІ, пп.1 п.4 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності від підприємства-постачальника ТОВ Плюс Континент (ЄДРПОУ 40471839) на суму 46700 гривень та встановлено: за жовтень 2016 року завищення суми невід'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 11015 гривень; за жовтень 2016 року заниження задекларованої суми Позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яка сплачується до державного бюджету на суму 35685 грн., що є веденням податкового обліку з порушенням порядку, що призвело до вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП.

На зазначену постанову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, як таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, провадження по справі закрити на п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, також просить поновити строк на апеляційне оскарження. Вказує, що не був будь-яким чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, а тому був позбавлений можливості надати пояснення та відповідні докази. Суд однобічно та неповно дослідив матеріали справи та докази, через що прийшов до хибного висновку про наявність складу адміністративного правопорушення та його винуватість. Зазначає, що акт перевірки №74/0599-14-06/38527019 від 31.03.2017 року не відповідає вимогам законодавства України, у зв'язку з тим, що викладені в акті обставини не відповідають дійсності, тому такі обставини не можуть бути висновком для накладення штрафних санкцій. Звертає увагу, що між ТОВ ДОНТОРГ-КОМ та ТОВ ПЛЮС КОНТИНЕНТ укладено договір №42 від 03.10.2016 року, додаткову угоду від 12.10.2016 року, також наявні податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, договір оренди об'єкта нерухомості, довіреність, та інші документи, які свідчать про факт реальності господарських операцій.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю що вона підлягає задоволенню, а постанова судді скасуванню за таких підстав.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.ст.245,280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак дані вимоги закону судом при розгляді справи щодо ОСОБА_2 не виконані в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст.ст.277-2,278 КУпАП, повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є компетенцією виключно суду, який розглядає цю справу.

В матеріалах справи не міститься жодних відомостей про належне повідомлення ОСОБА_2, про час та місце розгляду справи щодо нього. З урахуванням цього слід визнати, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, й зокрема права давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, тобто фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин доводи апелянта в цій частині є цілком обґрунтованими, а строк на апеляційне оскарження відповідно до вимог ч.2 ст.294 КУпАП підлягає поновленню.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суддя місцевого суду прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП з огляду на протокол про адміністративне правопорушення та акту позапланової документальної перевірки фіскальної служби про порушення ведення податкового обліку. Такі докази, на думку судді, є необхідними та достатніми для такого висновку. Але з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст.18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На час здійснення господарських операцій та надання первинних документів з цих операцій між ТОВ ДОНТОРГ-КОМ та контрагентом-постачальником ТОВ ПЛЮС КОНТИНЕНТ всі відомості, які відображені у первинних документах цього контрагента, повністю відповідали даним, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Дані договори до наступного часу є чинними, не були визнані судом недійсними та були діючими на момент виниклих правовідносин.

ТОВ ДОНТОРГ-КОМ не може відповідати за дії його контрагента, які порушують норми діючого законодавства, у тому числі податкового, а тому посилання на це в акті контролюючого органу є необґрунтованим.

Висновки актів перевірок є власною думкою працівників органів державної податкової служби, є оспорюваними та носять характер припущень, поки це не буде доведено в судовому порядку у разі незгоди з ними.

Згідно зі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які є обов'язковими у застосуванні судами, що містяться, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом ЗАО Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес СепортСентре проти Болгарії . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Таким чином, слід визнати, що зобов'язання контрагентів не створюють цивільно-правових чи податкових наслідків для ТОВ ДОНТОРГ-КОМ , так само й останнє не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, як вбачається з Акту перевірки від 31.03.2017 року, фактично контролюючий орган аналізував не первинні документи підприємства, а податкову інформацію контрагента, можливість контрагента здійснювати господарські операції, та взагалі ніяк не аналізував спроможність ТОВ ДОНТОРГ-КОМ до здійснення таких операцій з контрагентами, та робив висновки відносно останнього на податковій інформації, наявність якої як підстави для висновків взагалі не регламентується діючим законодавством, та є припущеннями.

Перевіркою ТОВ ДОНТОРГ-КОМ фіскальним органом встановлено порушення норм податкового законодавства:

- п.185.1 ст. 185, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, п.5 розділу III, п.п. 1 п.4, розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 року за № 159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності від підприємства - постачальника ТОВ Плюс Континент (код ЄДРПОУ 40471839) на суму 46 700,00 грн. та встановлено:

- за жовтень 2016 року завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного(податкового) періоду (переноситься до рядка 1.6 декларації наступного звітного (податкового) періоду) у сумі 11 015,00 грн.;

- за жовтень 2016 року заниження задекларованої суми Позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яка сплачується до державного бюджету на 35 685,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення - рiшення від 24 квітня 2017 року № 0000421406 на суму 44 606,00 грн. та від 24 квітня 2017 року № 0000411406 на суму 11 015,00 грн.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно цього Кодексу.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна викликати реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.1 ст.9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст.9 Закону № 996-XIV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п.п.2.15,2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно- матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що формування податкового кредиту ставиться в залежність від наявності належним чином оформлених та зареєстрованих податкових накладних та не залежить від стану контрагента у податкових органах або його місцезнаходження, або будь яких інших припущеннях.

Відповідно до абзацу другого п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником по¬датку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Слід зауважити, що законодавством України гарантується суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість витрат за отримання послуг / товарів.

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, між ТОВ Донторг-Ком та контрагентом укладені договори відповідно до вимог чинного законодавства, які є чинними та не були визнані судом недійсними, крім того, були діючими на момент виниклих правовідносин.

Щодо недоліків дефектності первинних документів, на які є посилання в Акті перевірки, то слід враховувати правову позицію ВАСУ, викладену в ухвалі від 27.04.2011 року (справа № К\9991\8140/11), де зазначено, що з огляду на достатність доказів, які підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій, окремий недолік певних первинних документів сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення їх сили звітного бухгалтерського документа. Отже, відсутність певних реквізитів само по собі не є підставою для висновку про нездійснення добросовісним субєктом господарювання господарських операцій, не може свідчити про нереальність господарських операцій та нівелювати право платника податків на формування податкового кредиту, оскільки таке право у ТОВ Донторг-Ком виникло відповідно до абзацу 2 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України - з дати отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці).

Згідно із ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяло майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд до громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час апеляційного розгляду, ОСОБА_2 надано копію постанови Донецького окружного адміністративного суду (справа № 805/2104/17-а), якою частково задоволено адміністративний позов ТОВ ДОНТОРГ-КОМ до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання незаконним та скасування Наказу на перевірку ГУ ДФС у Донецькій області №141 від 16.03.2017 року, визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Донецькій області. Скасовано податкове рішення-повідомлення ГУ ДФС у Донецькій області №0000421406 від 24.04.2017 про застосування штрафних санкцій у розмірі 44606,00 гривень. Скасовано податкове рішення-повідомлення ГУ ДФС у Донецькій області №0000411406 від 24.04.2017 про застосування штрафних санкцій у розмірі 11015,00 гривень.

Також, надана копія ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року, якою апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року повернуто заявникові.

Статтею 163 КУпАП передбачена відповідальність за відсутність податкового обліку або порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, зокрема, неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Відповідно до вимог закону формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення його, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані стосовно даного правопорушення встановлюються окрім протоколу про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Згідно ст.ст.9,245,252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.163-1 КУпАП вказаних вимог закону не дотримався, обмежився лише даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та акті перевірки контролюючого органу, не перевіривши їх відповідність діючому законодавству.

Відповідно до ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку; при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.163-1 КУпАП, суд першої інстанції, не врахував вимог ст.280 КУпАП та не з'ясував, чи скористалося ТОВ ДОНТОРГ-КОМ наданим Податковим кодексом України правом на оскарження рішення податкового органу і чи є визначене податковим органом грошове зобов'язання ТОВ ДОНТОРГ-КОМ узгодженим, в той час як з'ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Суддя місцевого суду при розгляді справи щодо ОСОБА_2 даним вимогам закону та фактичним обставинам не надав належної уваги, через що прийшов до хибного висновку про доведеність винуватості останнього та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, а тому доводи про це в апеляційній скарзі є цілком слушними та підлягають задоволенню, а постанова судді першої інстанції, як незаконна та необґрунтована, підлягає скасуванню, а провадження в справі закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.163-1 КУпАП, щодо ОСОБА_2 скасувати.

Провадження по справі щодо ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Суддя судової палати у кримінальних справах

та справах про адміністративні правопорушення

Апеляційного суду Донецької області Р.В.Гєрцик