Рішення

від 29.01.2018 по справі 910/22326/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2018Справа № 910/22326/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю.,

За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва Агро", 03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 28-А,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Березанська птахофабрика", 03113, м. Київ, вул. М. Василенка, 2,

про повернення попередньої оплати у розмірі 367 682,92 грн.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Баца К.В. по договору від 02.10.2017 № Д-А/2-10/17

Від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва Агро" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Березанська птахофабрика" про повернення попередньої плати у розмірі 367 682,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 04.11.2016 № 0411-16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 29.01.2018.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункт 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно приписів ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

22.12.2017 позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2017 задоволено клопотання позивача та ухвалено розглядати справу № 910/22326/17 в порядку спрощеного позовного провадження.

18.01.2018 позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 295 349 грн. та 6 139,72 грн. процентів.

Відповідно до ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам статті 46 ГПК України та приймається судом до розгляду.

У судовому засіданні 29.01.2018 позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову або направити представників у судове засідання.

Разом з тим, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яке долучено до матеріалів справи.

З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ст. 251 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

04.11.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Березанська птахофабрика" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва Агро" (покупець) укладено договір поставки № 0411-16.

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець продає, а покупець купує яйце куряче (товар).

Згідно з п. 2.1. Договору покупець доставляє товар своїм автотранспортом у відповідності до міжнародних правил Інкотермс 2010 за категорією EXW (товар зі складу продавця) чи за згодою сторін продавець здійснює поставку товару на склад покупця у відповідності до міжнародних правил Інкотермс 2010 за категорією DDP (склад покупця).

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем була сплачена відповідачу передоплата за продукцію у розмірі 100%, що підтверджується платіжним дорученням від 23.10.2017 № 724 та випискою за рахунком.

Разом з тим, відповідачем не здійснено поставку товару у повному обсязі.

08.11.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 021 про здійснення поставки товару або повернення суми попередньої оплати.

Вказана вимога, отримана повноважним представником відповідача, проте залишена останнім без задоволення та належного реагування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком відповідача стало передання позивачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком позивчаа - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Покупець, згідно приписів статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до ст. 530 ЦК. Відтак, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час. Покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Якщо ж із договору або актів цивільного законодавства випливає обов'язок негайного виконання, покупець повинен здійснити платіж відразу після отримання вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив 100% оплати за товар, але всупереч умовам договору, відповідач не здійснив поставку товару у повному обсязі.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 295 349 грн. основної заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) підлягає задоволенню.

Окрім повернення суми попередньої оплати, позивач просив стягнути з відповідача 6 139,72 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування процентів, судом встановлено, що розрахунок правильний, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів в розмірі 6 139,72 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Березанська птахофабрика" (03113, м. Київ, вул. М. Василенка, 2, ідентифікаційний код 39988141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва Агро" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 28-А, ідентифікаційний код 33408585) 295 349 грн. суму попередньої оплати, 6 139,72 грн. процентів за користування грошовими коштами та 4 522,33 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено 05.02.2018

Суддя Трофименко Т.Ю.