Рішення

від 31.01.2018 по справі 927/20/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

31 січня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/20/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО , вул. Польова, 21 БЦ Лагода , оф. 114, м. Київ, 03056; адреса для кореспонденції: вул. Ігорівська, 1/8, м. Київ, 04070

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕТ ТРАНС , вул. Перемоги,105, корпус А, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

про стягнення 101423грн.58коп. збитків

у присутності представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 17.08.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 - адвоката, договір №15-01/18 від 15.01.2018.

В судовому засіданні 31.01.2018 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 101423грн.58коп. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №910/14273/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2017, з позивача на користь ТОВ ЕКО ТАРА стягнуто 99924грн.71коп. вартості втраченого вантажу та 1498грн.87коп. судового збору з підстав неналежного виконання договору №1/18/02 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 18.02.2015, укладеного між ТОВ ЕКО ТАРА та позивачем. Разом з тим, позивач стверджує, що ним на підставі п.3.4. договору №1/18/02 від 18.02.2015 для здійснення перевезення було залучено третю особу - ТОВ ВЕТ ТРАНС , відповідача у справі, на підставі укладеного між ними договору №11/02/2016-118-1 від 11.02.2016 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом. За повідомленням позивача, між сторонами справи було погоджено на спірне перевезення замовлення №580-1 на транспортно-експедиційні послуги від 24.06.2016, відповідно до якого відповідач був зобов'язаний здійснити перевезення вантажу: елементи для дерев'яного ящика, до 27,07м 3 до 21т за маршрутом Україна-Польща, адреса завантаження: с. Гмирянка, вул. Першотравнева, 2, Ічнянський р-н, Чернігівська обл.; адреса розвантаження: Oborczyska, 31 а, 06-320, Baranowa, Polska. З посиланням на акт завантаження №29/06 від 29.06.2016 та CMR А №029176 позивач зазначає, що вантаж було завантажено на транспортний засіб тягач DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом реєстраційний номер НОМЕР_2 з визначенням маси брутто 16020 кг. За повідомленням позивача, 30.06.2016 було здійснено митне оформлення вантажу, що перевозиться, а 13.07.2016 транспортний засіб перевізника з водієм ОСОБА_3 тягач DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом реєстраційний номер НОМЕР_2 повернувся до Чернігівської митниці ДФС, де було здійснено розмитнення вантажу, але після розмитнення водій на вказаних транспортних засобах з вантажем зник у невідомому напрямку. Позивач вказує, що повернення вантажу вантажовідправнику не відбулось, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з позовною заявою до позивача про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 99924грн.71коп. В ході розгляду справи №910/14273/16 господарськими судами встановлено, що вантаж фактично не було повернуто ТОВ ЕКО ТАРА , як його власнику та вантажовідправнику за договором. Таким чином, на думку позивача, йому була завдана шкода відповідачем, і він має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, яке, як вбачається зі змісту позовної заяви, складається із стягнутих за рішенням суду від 05.10.2016 у справі №910/14273/16 99924грн.71коп. вартості втраченого вантажу та 1498грн.87коп. суми судового збору.

Відповідач у відзиві з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. У відзиві на позов відповідач визнає факт укладення між сторонами договору №11/02/2016-118-1 від 11.02.2016 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також факт підписання сторонами замовлення №580-1 на транспортно-експедиційні послуги від 24.06.2016., за умовами якого відповідач зобов'язався здійснити перевезення вантажу з України в ОСОБА_4 за маршрутом: пункт завантаження с. Гмирянка Чернігівська обл., Ічнянський район, вул. Першотравнева, 2 - пункт розвантаження Oborczyska, 31 а, 06-320, Baranowo, Polska, водій ОСОБА_3 Відповідач зазначає, що відповідно до п.15 замовлення №580-1 позивач несе відповідальність за своєчасне завантаження, розвантаження та оформлення митних документів, перевищення загальної маси вантажу. За повідомленням відповідача, під час перетину кордону 03.07.2016 митними органами ОСОБА_4 було зафіксовано перевищення фактичної маси вантажу над задекларованою на 9640кг, за яке відповідає позивач. За твердженням відповідача, повне виконання перевезення за замовленням від 24.06.2016 не відбулось з незалежних від відповідача причин. Крім того, відповідач повідомляє, що під час повернення автомобіля після відмови у пропуску через кордон польськими митними органами 05.07.2016 на пункті пропуску Ягодин, головний державний інспектор Розумець В.І. видав водію ОСОБА_3 картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, якою було повідомлено про відмову у пропуску через митний кордон України з причин порушення порядку митного оформлення. Вказані обставини, за повідомленням відповідача, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 05.10.2016, яке набрало законної сили та підтверджені постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та Вищого господарського суду України від 06.12.2017, а тому не потребують доказуванню при розгляді даної справи. Також, як вказує відповідач, позивача про перевантаження та відмову у пропуску через кордон було негайно повідомлено, а в рішенні Господарського суду міста Києва від 05.10.2016, встановлено, що після відмови у пропуску через митний кордон України водій повернувся назад до міста Прилуки для вжиття позивачем заходів щодо належного митного оформлення документів та належного визначення маси вантажу. За повідомленням відповідача, позивачу відомі обставини щодо перевантаження транспортних засобів, відмови у пропуску через митний кордон вантажу, а також про знаходження вантажу у відповідача та визнаються самим позивачем, зокрема в апеляційній та касаційних скаргах на судові рішення у справі №910/14273/16. Таким чином, на думку відповідача, доводи позивача в позовній заяві про те, що після розмитнення водій з вантажем зник у невідомому напрямку є неправдивими, безпідставними, необґрунтованими. Крім того, відповідач повідомляє, що внаслідок несплати понесених відповідачем у зв'язку з виконанням замовлення №580-1 від 24.06.2016 витрат, вартості перевезення за раніше підписаним між сторонами замовленням №521-1 від 13.06.2016 відповідач застосував оперативно-господарську санкцію, передбачену п.4.2.10. договору від 11.02.2016 та притримав у себе вантаж до моменту виконання позивачем перед відповідачем своїх грошових зобов'язань за цим договором, а тому, за твердженням відповідача, вантаж не є втраченим відповідачем. Факт правомірності притримання відповідачем вантажу, за твердженням відповідача, також встановлений в рішенні Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №910/14273/16. За повідомленням відповідача, факт застосування відповідачем до позивача за порушення грошових зобов'язань за договором від 11.02.2016 санкції у вигляді притримання вантажу, а також наявність такого права визнається позивачем в апеляційній скарзі на рішення суду у справі №910/14273/16 та відповіді позивача від 09.02.2017 №09/02-2 на претензію відповідача №1/12/2016 від 29.12.2016. Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач стверджує про відсутність складу господарського правопорушення, наявність якого є підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

11 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по підбору автомобілів Консалт-Авто (позивач у справі, експедитор 1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕТ ТРАНС (відповідач у справі, експедитор 2 за договором) укладено договір №11/02/2016-118-1 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі по тексту рішення - договір №11/02/2016-118-1 від 11.02.2016), за умовами якого відповідач зобов'язується за плату і за рахунок позивача організувати перевезення вантажу клієнта автомобільним транспортом відповідно до умов чинного законодавства України, положень Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, Конвенції про транспортування небезпечних вантажів, а також на підставі погодженої сторонами заявки на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.3.1. договору №11/02/2016-118-1 від 11.02.2016 на кожне перевезення оформлюється заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора 1 із проставленням відбитка круглої печатки клієнта, і передається експедитору 2 за допомогою факсимільного зв'язку та є невід'ємною частиною договору. Оригінал заявки невідкладно передається експедитору 2 шляхом відправлення на адресу місцезнаходження експедитора 2, вказану у даному договорі, або в інший спосіб, погоджений сторонами.

В п.3.2. договору №11/02/2016-118-1 від 11.02.2016 визначено, які дані та інформація мають міститися в заявці. При цьому, як зазначено у даному пункті, такий перелік не є вичерпним.

24 червня 2016 сторонами на підставі договору №11/02/2016-118-1 від 11.02.2016 узгоджено замовлення №580-1 на транспортно-експедиційні послуги, відповідно до якого відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу - елементів для дерев'яного ящика, до 27,07м 3 до 21т за маршрутом Україна-Польща, адреса завантаження: с. Гмирянка, Чернігівська обл., Ічнянський р-н, вул. Першотравнева, 2; адреса розвантаження: Oborczyska, 31 а, 06-320, Baranowa, Polska.

Факт підписання вказаної заявки обома сторонами визнається сторонами в ході вирішення спору, про що зазначено як у позовній заяві, так і у відзиві на позов, а тому в силу приписів ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.

Як вбачається із змісту рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №910/14273/16 замовлення №580-1 від 24.06.2016 укладено між сторонами на виконання заявки на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 23.06.2016, укладеної позивачем, як експедитором, з ТОВ ЕКО ТАРА , як клієнтом, в межах договору №1/18/02 від 18.02.2015 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №910/14273/16 залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та Вищого господарського суду України від 06.12.2017.

Відповідно до ч.5 ст.85 Господарського процесуального кодексу України, в редакції яка діяла до 15.12.2017, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

За змістом ч.3 ст.105 Господарського процесуального кодексу України, в редакції яка діяла до 15.12.2017, постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, в силу норм господарського процесу рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №910/14273/16 набрало законної сили 21 червня 2017 року.

Відповідно до частини 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що у справі №910/14273/16 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені рішенням господарського суду у справі №910/14273/16 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Таким чином, не підлягає доведенню в межах даної справи той факт, що перевезення вантажу ЕКО ТАРА за заявкою від 23.06.2016 здійснювалось не безпосередньо позивачем відповідно до укладеного між ним та ТОВ ЕКО ТАРА договору №1/18/02 від 18.02.2015 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, а залученою ним особою - ТОВ ВЕТ ТРАНС - на підставі укладеного між ТОВ ВЕТ ТРАНС і ТОВ АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО договору №11/02/2016-118-1 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 11.02.2016 та замовлення №580-1 від 24.06.2016.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 у справі №910/14273/16 встановлено такі факти:

- укладення між ТОВ АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО (експедитор за договором) та ТОВ ЕКО ТАРА (клієнт за договором) договору №1/18/02 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 18.02.2015, відповідно до п.2.1. якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок клієнта організувати перевезення вантажу клієнта автомобільним транспортом відповідно до умов чинного законодавства, положень Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, Митної конвенції про міжнародне перевезення із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, Конвенції про транспортування небезпечних вантажів, а також на підставі погодженої сторонами заявки на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом, яка є невід'ємною частиною даного договору;

- погодження на виконання договору №1/18/02 від 18.02.2015 між його сторонами заявки на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені від 23.06.2016, згідно з якою вантаж - Елементи для дерев'яного ящика, до 27 м.куб., до 21.5 т , повинен бути доставлений за маршрутом Україна-Польща.;

- завантаження відповідно до акту завантаження №29/06 від 29.06.2016 та CMR №029176 вантажу, визначеного у заявці від 23.06.2016, у транспортний засіб DAF державний номерний знак НОМЕР_1/СВ9887ХТ;

- вартість завантаженого вантажу у розмірі 3624,40 євро, що в еквіваленті становить 99924грн.71коп.;

- виявлення при перетині митного кордону ОСОБА_4, польськими митними органами під час контрольного зважування транспортного засобу перевищення фактичної маси вантажу над задекларованою.

Крім того, судом під час розгляду справи №910/14273/16 встановлено, що вантаж - елементи дерев'яного ящика - згідно з заявкою від 23.06.2016 не був доставлений до пункту його призначення - ОСОБА_4 (Oborczyska 31 a, Baranowo, Polska) у зв'язку з невідповідністю фактичної маси вантажу тій, яка була вказана у товаросупровідних документах, та після відмови у пропуску на митну територію ОСОБА_4 був повернутий на територію України з визначенням особи призначення вантажу - ТОВ ЕКО ТАРА , однак фактично даний вантаж не був повернутий ТОВ ЕКО ТАРА , як його власнику та вантажовідправнику за договором.

Прийнятим за результатами розгляду справи №910/14273/16 судовим рішенням присуджено до стягнення з ТОВ АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО на користь ТОВ ЕКО ТАРА 99924грн.71коп. вартості втраченого вантажу та 1498грн.87коп. судового збору. Всього за вказаним рішенням з ТОВ АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО на користь ТОВ ЕКО ТАРА присуджено до стягнення грошові кошти в сумі 101423грн.58коп.

Позивач у даній справі стверджуючи, що винним у заподіянні збитків внаслідок неналежного виконання спірного перевезення є саме ТОВ ВЕТ ТРАНС , а також стверджуючи, що позивач набув права зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування, просить стягнути з останнього 101423грн.58коп. збитків, які складаються із стягнутих за рішенням суду у справі №910/14273/16 вартості втраченого вантажу та судового збору. При цьому, обгрунтовуючи правові підстави стягнення з відповідача збитків, позивач посилається, зокрема на статті 22, 1191 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України.

Отже, предметом спору у даній справі є стягнення збитків в розмірі стягнутої за рішенням суду суми.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України відшкодування збитків є формою господарсько-правової відповідальності за правопорушення у сфері господарювання.

Для застосування господарсько-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини правопорушника, а відтак, враховуючи приписи ст.74 Господарського процесуального кодексу України, у спорах про відшкодування збитків обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на відповідача, а позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, факт заподіяння збитків та їх розмір, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та збитками.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України передбачається, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. За змістом ч.2 цієї ж статті під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності. Другою стороною.

Відповідно до ч.2 статті 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що природа збитків полягає в об'єктивному зменшенні будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин, і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна.

При цьому, збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені і нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Таким чином, для настання відповідальності відповідача у вигляді відшкодування збитків має бути встановлений факт заподіяння збитків, який полягає у реальному понесенні особою, яка заявляє про відшкодування збитків, безпосередніх матеріальних втрат.

Відповідно до ч.2 ст.623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стверджуючи про понесення збитків у сумі 101423грн.58коп., позивач посилається лише на рішення Господарського суду м.Києва від 05.10.2016 у справі №910/14273/16, яким з позивача стягнуто 99924грн.71коп. вартості втраченого вантажу та 1498грн.87коп. судового збору.

Разом з тим, будь-яких допустимих доказів, які підтверджують факт реальної сплати ним ТОВ ЕКО ТАРА присуджених до стягнення сум в добровільному порядку або в порядку примусового виконання судового рішення позивач до справи не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту понесення ним матеріальних витрат в сумі 101423грн.58коп. як на день звернення до суду з даним позовом, так і на день розгляду справи по суті.

Відтак, позивачем не доведено факт заподіяння йому збитків у заявленому до стягнення розмірі.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується факт заподіяння позивачу збитків, тому суд приходить до висновку про відсутність одного із складових елементів господарського правопорушення, а саме: безпосередніх збитків, а відтак відсутні підстави для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Стосовно викладеного у позовній заяві та підтриманого представником позивача в ході розгляду справи по суті посилання на ст.1191 Цивільного кодексу України, як на правову підставу заявленого позову, суд вважає за необхідність зазначити про таке.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Правовий аналіз змісту вказаної норми свідчить, що право звернення з регресною вимогою пов'язується з моментом здійснення кредитором виплати потерпілій особі. Тобто умовою регресної вимоги завжди є стягнення з винної особи назад сплаченого потерпілій особі.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи не підтверджується факт сплати позивачем потерпілій особі - ТОВ ЕКО ТАРА - сум вартості втраченого вантажу та судового збору, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, у зв'язку з чим в задоволенні позову має бути відмовлено повністю.

Заперечення відповідача щодо відсутності його вини у заподіянні збитків та твердження про правомірність застосування ним до позивача оперативного-господарської санкції у вигляді притримання вантажу, який був переданий до перевезення, судом до уваги не приймається з огляду на таке.

В силу приписів ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України дані, на підставі яких суд приходить до висновку про наявність або відсутність обставин (фактів), встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Згідно з частинами 1,2 ст.91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

За загальними правилами, подані сторонами копії документів, зокрема виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). Відповідна вимога до оформлення копій письмових доказів міститься також в абз.2 ч.5 ст.91 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, в порушення вищезазначених приписів процесуального законодавства, відповідачем до відзиву на позов надано незасвідчені належним чином копії всіх письмових доказів, на які відповідач посилається як на підставу своїх заперечень. Не надані належним чином засвідчені копії цих доказів і в ході розгляду справи по суті. При цьому, заявлене представником відповідача усне клопотання про надання йому можливості засвідчити копії документів його підписом судом відхилено через відсутність у представника відповідача оригіналів таких документів.

Отже, враховуючи, що подані до відзиву на позов копії письмових доказів не відповідають вищезгаданим вимогам щодо їх засвідчення, тому вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги при вирішенні спору.

З огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, на які посилається відповідач, заперечуючи проти позову, тому судом не враховуються доводи відповідача.

Відповідно до ч.1,4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судовий збір повністю покладається на позивача.

Сторонами подані до суду попередні розрахунки сум судових витрат, які вони понесли у зв'язку із розглядом справи.

Так, позивачем до позовної заяви додано розрахунок суми судових витрат, в якому зазначено про вартість витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000грн., проте доказів фактичного понесення цих витрат до матеріалів справи не надано.

Відповідачем про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в сумі 15000грн. на професійну правничу допомогу зазначено у відзиві на позов. Докази, що підтверджують факт надання такої допомоги та факт сплати відповідачем грошових коштів в сумі 15000грн. надані представником відповідача в судовому засіданні та долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, що позивачем не надано суду доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в заявленій в попередньому розрахунку сумі, тому судом питання про розподіл цих витрат не вирішується.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, які понесені відповідачем, суд враховує, що згідно із актом прийому-передачі послуг від 30.01.2018, підписаним відповідачем з Адвокатським об'єднанням ЕДВАЙС , до предмету послуги внесено, зокрема, формування пакету документів. Проте, приймаючи до уваги, що сформований пакет документів, доданий до відзиву на позов, містив вищезазначені недоліки, тому суд, з урахуванням приписів ст.126,129 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне зменшити суму судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, яку належить покласти на позивача, до 10000грн.

Керуючись ст.74, 91, 126, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГЕНСТВО З ПІДБОРУ АВТОМОБІЛІВ КОНСАЛТ-АВТО , вул. Польова, 21 БЦ Лагода , оф. 114, м. Київ, 03056; адреса для кореспонденції: вул. Ігорівська, 1/8, м. Київ, 04070 (ідентифікаційний код 34805514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕТ ТРАНС , вул.Перемоги,105, корпус А, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500 (ідентифікаційний код 38787688) 10000грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 лютого 2018 року.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Т. Г. Оленич