Постанова

від 29.01.2018 по справі 909/681/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа № 909/681/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Марочканич І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Приватного підприємства Росгалбуд б/н від 15.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5655/17 від 01.12.2017 р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року (суддя Гриняк Б.П., повне рішення складено 01.11.2017 р.)

у справі № 909/681/17

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Будбат , м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства Росгалбуд , м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості за договором оренди майна №01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 58676,70 грн., з яких: 57600,00 грн. - основний борг, 806,85 грн. - інфляційні втрати, 269,85 грн. - 3% річних від простроченої суми (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вх. № 11551/17 від 31.10.2017 р.) та стягнення судових витрат,

за участю представників:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2;

від позивача: ОСОБА_3;

вільний слухач: ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Будбат 17.07.2017 р. за вх. № 7552/17 (позовна заява подана через поштове відділення зв'язку - 14.07.2017 р.) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Приватного підприємства Росгалбуд про стягнення заборгованості за договором оренди майна № 01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 22996,12 грн., з яких: 21600,00 грн. - основний борг, 630,71 грн. - інфляційні втрати, 765,40 грн. - 3% річних від простроченої суми.

З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем, до прийняття судового рішення в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу (в редакції закону до 15.12.2017 р.), було подано зави № 9187/17 від 29.08.2017 р. та № 11551/17 від 31.10.2017 р., в останній, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором оренди майна №01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 58 676,70 грн., з яких: 57600,00 грн. - основний борг, 806,85 грн. - інфляційні втрати, 269,85 грн. - 3% річних від простроченої суми та стягнути судові витрати.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.10.2017 р. у справі № 909/681/17 позовні вимоги (з урахуванням заяви № 11551/17 від 31.10.2017 р.) задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства Росгалбуд (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Труша, б.4, оф.3, код ЄДРПОУ 37644374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Будбат (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 16, код ЄДРПОУ 32203755) заборгованість в сумі 58676,70 грн., з яких: 57600,00 грн. - основний борг, 806,85 грн. - інфляційні втрати, 269,85 грн. - 3% річних від простроченої суми та 1600,00 грн. - судового збору (а. с. 75, 76-79).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду, скаржник (приватне підприємство Росгалбуд ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 15.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5655/17 від 01.12.2017 р.), просить скасувати рішення від 31.10.2017 р. та прийняти постанову, якою позов ТзОВ Фірма Будбат задовольнити частково, в межах позовних вимог про стягнення з ПП Росгалбуд - 22996,12 грн., в т.ч. 21600,00 грн. основного боргу, 630,71 грн. інфляційних втрат, 765,40 грн. 3% річних, в решті позовних вимог ТзОВ Фірма Будбат - відмовити (а. с. 89-94).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на ту обставину, що оскаржуване рішення суду прийнято без участі апелянта/відповідача, а відтак судом першої інстанції було взято до уваги лише доводи позивача.

Щодо порушення норм матеріального права апелянт вважає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано те, що умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору, оскільки на думку апелянта, спірний договір оренди закінчився 31.05.2017 р. так, як даним договором не передбачено можливість продовження строку дії договору.

Також апелянт вважає, що у зв'язку з припиненням дії договору оренди обов'язок орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору оренди не передбачено.

Крім того, апелянт стверджує, що у позивача застосовуючи ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутній, оскільки Верховним Судом України в постанові від 02 вересня 2014 року сформовано висновок, що для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимоги ст. 614 ЦК України. Таким чином, норми ч.ч. 2, 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України наділяють суд повноваженнями відмовляти в позові з підстав неутримання позивача від вчинення дій, які могли б порушити права інших осіб, або ж в разі вчинення позивачем дій з наміром завдати шкоди іншій особі.

Тому позовні вимоги ТзОВ Фірма Будбат про стягнення заборгованості з Приватного підприємства Росгалбуд за договором оренди майна № 01/03-17 від 01.03.2017 р. за період з 01.06.2017 р. по 30.10.2017 p., коли договір оренди, на думку апелянта, вже припинився у зв'язку з закінченням його дії, стверджує, останнє свідчить про порушення позивачем імперативних приписів ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України та обумовлену цим наявність підстав для відмови в позові, передбачених ч. 3 ст.16 цього Кодексу.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що існують обставини, за які апелянт не відповідає, і які саме стали причиною неможливості користування останнім орендованого майна з 05 травня 2017 року та не повернення предмету найму в момент закінчення строку договору оренди майна № 01/03-17, а саме: 31 травня 2017 року - 5 травня 2017 року приблизно о 18.30 невідома для апелянта особа на території ТзОВ Укрбуд заволоділа майном апелянта, в тому числі і орендованим у ТзОВ Фірма Будбат : консолями для вантажу в кількості 3 (три) штуки. Зазначені обставини апелянт підтверджує витягом з кримінального провадження органом розслідування Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві, яке занесено до ЄРДР: 11.05.2017. Вирок суду по цій справі - відсутній.

Враховуючи дані обставини, апелянт вважає, що у відповідності до положень п.6 ст. 762 ЦПК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, так як дані обставинами на думку апелянта є форс-мажорними.

В апеляційній скарзі апелянт також звертає увагу суду на те, що Приватне підприємство Росгалбуд частково визнає позов, а саме позовні вимоги про сплату на користь ТзОВ Фірма Будбат 22996 грн.12 коп., з яких: 21600 - борг; 630,71 - інфляційні втрати; 765,40 - 3% річних, проти інших позовних вимог ТзОВ Фірма Будбат заперечує, вважаючи їх не обґрунтованими матеріальними нормами та враховуючи вищевказані обставини, через які апелянт не зміг виконати всі пункти договору оренди майна від 01/03/2017, неправомірними.

Відтак, на думку скаржника, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем було надано суду письмові пояснення (відзив на апеляційну скаргу) (а. с. 135-137), у якій останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що відповідач на час прийняття судом рішення у даній справі, орендоване майно не повернуто. Крім того позивачем у письмових поясненнях зазначено, що твердження апелянта в частині нарахованої неустойки у розмірі подвійної плати за користуванням річчю на час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України є помилковими та надуманим, оскільки апелянт до моменту прийняття оскаржуваного рішення не повернув орендоване майно, була поставлена вимога до суду про додаткове стягнення орендної плати з відповідача за його користування в період з 01 червня 2017 року по 30 жовтня 2017 року, розмір якої складає 36000,00 грн. згідно умов підписаного Договору оренди, а не подвійної плати за користування річчю за час прострочення, як передбачено законом.

Крім того, посилання апелянта в свою чергу на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, згідно якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які вій не відповідає та ті обставини, що передане йому майно в користування майно нібито викрадене, що підтверджується з його доводів відкритим кримінальним провадженням Подільським управлінням поліції ГУНП у м. Києві 11 травня 2017 року є необґрунтованим, оскільки внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань запису за наслідками повідомлення про викрадення майна, що є об'єктом оренди за укладеним між позивачем та відповідачем договором, не є свідченням непереборної сили, що виключає відповідальність орендаря, а тому твердження в тій частині, що дані обставини є форс-мажорними також є надуманими.

Враховуючи вищевказане, позивач вважає, що подана апеляційна скарга є необґрунтованою, відтак просить відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 909/681/17 - залишити без змін.

04.12.2017 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 04.12.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства Росгалбуд б/н від 15.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5655/17 від 01.12.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 13 грудня 2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 13.12.2017 р. розгляд справи було відкладено на 10.01.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак суд апеляційної інстанції розглядає справу за правилами Господарського процесуального кодексу України в новій редакції.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 10.01.2018 р. розгляд справи, повторно, відкладено на 29.01.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені.

В судове засідання 29.01.2018 р. представник апелянта/відповідача прибув, доводи апеляційної скарги підтримав, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення від 31.10.2017 р. та прийняти постанову, якою позов ТзОВ Фірма Будбат задовольнити частково, а саме:в межах позовних вимог про стягнення з ПП Росгалбуд 22996,12 грн.. з яких: 21600,00 основний борг, 630,71 грн. інфляційні втрати, 765,40 грн. 3% річних, в решті позовних вимог ТзОВ Фірма Будбат відмовити.

Від позивача в судове засідання представник прибув, проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив з підстав зазначених у письмових поясненнях, доводи наведені у письмових поясненнях підтримав, просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 909/681/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Будбат до Приватного підприємства Росгалбуд про стягнення коштів залишити в силі.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.10.2017 р. у справі № 909/681/17, виходячи з наступного.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Будбат 17.07.2017 р. за вх. № 7552/17 (позовна заява подана через поштове відділення зв'язку - 14.07.2017 р.) на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області було подано позовну заяву до Приватного підприємства Росгалбуд про заборгованості за договором оренди майна №01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 22996,12 грн., з яких: 21600,00 грн. - основний борг, 630,71 грн. - інфляційні втрати, 765,40 грн. - 3% річних від простроченої суми.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем, до прийняття судового рішення в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу (в редакції закону до 15.12.2017 р.), було подано зави № 9187/17 від 29.08.2017 р. та № 11551/17 від 31.10.2017 р., в останній позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором оренди майна №01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 58676,70 грн., з яких: 57600,00 грн. - основний борг, 806,85 грн. - інфляційні втрати, 269,85 грн. - 3% річних від простроченої суми та стягнути судові витрати.

Колегія суддів, перевіривши дотримання судом першої інстанції норми процесуального права в частині прийняття заяв № 9187/17 від 29.08.2017 р. та № 11551/17 від 31.10.2017 р. про збільшення розміру позовних вимог, які, в процесі прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом, було прийнято до розгляду та винесено рішення у справі з урахуванням останньої заяви, встановив, що такі дії суду першої інстанції, в силу статті 22 ГПК України в редакції чинній на момент прийняття цієї заяви, не суперечать приписам ГПК України, виходячи з наступного.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням та/або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення чи зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (а. с. 3-5) до місцевого господарського суду заявлено вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди майна №01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 22996,12 грн., з яких: 21600,00 грн. - основний борг, 630,71 грн. - інфляційні втрати, 765,40 грн. - 3% річних від простроченої суми.

В заяві № 9187/17 від 29.08.2017 р., зокрема в останній № 11551/17 від 31.10.2017 р. позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за договором оренди майна №01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 58676,70 грн., з яких: 57600,00 грн. - основний борг, 806,85 грн. - інфляційні втрати, 269,85 грн. - 3% річних від простроченої суми, тобто позивач, до постановлення місцевим господарським судом рішення у даній справі, в порядку статті 22 ГПК України, збільшив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, що не є порушенням норм процесуального права.

Колегія судів вважає, що місцевий господарський суд правомірно оцінив подані позивачем заяви № 9187/17 від 29.08.2017 р., зокрема ввід 31.10.2017 р. № 11551/17, як таку, яка заявлена за тими ж самими вимогами, які були заявлені в позовній заяві.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або за явлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У даному конкретному випадку, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що в заявах № 9187/17 від 29.08.2017 р., зокрема в останній № 11551/17 від 31.10.2017 р. позивач збільшив розмір основного борг, а відтак інфляційних втрат та 3% річних, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та є правом позивача, прийняв цю заяву до розгляду і в межах зазначених уточнених вимог розглянув спір по суті.

Щодо покликань апелянта, які викладені в апеляційній скарзі в частині прийняття місцевим господарським судом без участі представника відповідача рішення у даній справі колегією судів також досліджено та встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав позов до місцевого господарського суду, за результатами якого місцевий суд ухвалою від 18.07.2017 р. у справі № 909/681/17 порушив провадження та розгляд справи призначив на 08.08.2017 р.

З підстав зазначених в ухвалах місцевого суду від 08.08.2017 р. та від 29.08.2017 р. (а. с. 40-41, 55-56) розгляд справи відкладався, про що сторони, в т.ч. відповідач, були належним чином повідомлені, рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується вищезазначеними ухвалами місцевого суду), однак, кореспонденція, яка надсилалася на юридичну адресу відповідача та, яка зазначена у позовній заяві, повернулась на адресу місцевого суду без вручення адресату з написом на конверті працівником поштового відділення За закінченням терміну зберігання (а. с. 43-46, 57-60).

Крім того, в матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача/апелянта, з якої вбачається, що місцезнаходження ПП Росгалбуд є наступна адреса, а саме: 76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Труша, буд. 4, офіс 3, тобто та адреса згідно якої судом було направлено ухвали суду від 18.07.2017 р., від 08.08.2017 р., від 29.08.2017 р. та зокрема рішення суду першої інстанції від 31.10.2017 р. яке було отримано апелянтом, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 82).

Отже, за наведених вище обставин, які встановлені судом апеляційної інстанції в процесі розгляду даної справи, є безпідставними покликання апелянта/відповідача про те, що він не був повідомлений про розгляд даної справи місцевим судом, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, відтак не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення відповідно до частини третьої статті 104 ГПК України (в редакції закону до 15.12.2017 р.).

Щодо суті заявленого в позовній заяві та апеляційній скарзі колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Будбат (орендодавець за договором, позивач по справі) та Приватним підприємством Росгалбуд (орендар за договором, відповідач по справі) було укладено договір оренди майна № 01/03-17 (надалі договір) (а. с. 6-8).

Вказаний вище договір укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними особами сторін за цим Договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки сторонами, зокрема, апелянтом, не доведено зворотнього.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є договором найму (оренди).

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язується передати орендареві у платне строкове користування майно (консоль для вантажу) в кількості 3 (три) одиниці, що є власністю орендодавця.

При передачі майна складається акт здачі-приймання, який підписується повноваженими представниками сторін. Обов'язок по складанню акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні цього договору (п. 2.3. договору).

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що майно вважається переданим в оренду з моменту підписання акта здачі-приймання.

Згідно п. 3.1 Договору строк оренди становить 3 ( три) місяці з моменту підписання Акта здачі-приймання.

Строк оренди також припиняється у випадку розірвання договору в порядку, передбаченому цим договором або чинним законодавством України (п. 3.2 договору).

Розділом 4 договору сторони погодили плату за користування майном.

Так, пунктом п. 4.1 договору погоджено, орендну плату в сумі 7200,00 грн. на місяць, у т. ч. 1200,00 грн. ПДВ.

Плата за користування майном нараховується з дати підписання акта здачі-приймання (п. 4.2 договору).

Пунктом 4.4 сторони погодили, що перший платіж здійснюється одразу за три місяці на рахунок орендодавця.

Обов'язки сторін сторонами визначено розділом 5 спірного договору.

Відповідальність сторін за порушення договору сторонами передбачено розділом 6 договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного договору, між сторонами у справі 01.03.2017 р. було укладено та підписано акт здачі-приймання (а. с. 9).

Акт здачі-приймання сторонами укладено в письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін.

Однак, відповідачем (орендарем за договором) в порушення прийнятих на себе договірних зобов'язань, не сплатив орендну плату за жоден місяць користування орендованим майном.

Слід зазначити, що дані обставини апелянтом/відповідачем не спростовані.

На підставі вищевикладеного та відповідно до ст. 188 Господарського Кодексу України, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу (претензію) від 01.06.2017 р з проханням усунути порушення зобов'язань за умовами підписаного між сторонами договору, сплатити орендну плату в сумі 21600,00 грн. та повернути орендоване майно протягом десяти днів з моменту отримання цієї вимоги, дана вимога позивачем була надіслана 02.06.2017 р. та отримана відповідачем 10.06.2017 р., про що свідчить опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 13, 14).

Однак, вищезазначена вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, орендоване майно відповідачем на час прийняття судового рішення не повернуто, у зв'язку з чим позивач просить стягнути орендну плату за користування майном в період з 01.03.2017 р. по 31.10.2017 р., розмір якої складає 57600,00 грн.

Також позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором оренди майна № 01/03-17 від 01.03.2017 р. за період з 01.06.2017 р. по 30.10.2017 р . нараховано інфляційних втрат в сумі 806,85 грн . та 3% річних від простроченої суми в сумі 269,85 грн.

З урахуванням вищенаведених обставин позивач звернувся до місцевого господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором оренди майна № 01/03-17 від 01.03.2017 р. в сумі 58676,70 грн., з яких: 57600,00 грн. - основний борг, 806,85 грн. - інфляційні втрати, 269,85 грн. - 3% річних від простроченої суми (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вх. № 11551/17 від 31.10.2017 р.) та стягнення судових витрат.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В даному випадку, позивачем на адресу відповідача 01.06.2017 р. на адресу відповідача було скеровано вимогу про виконання умов договору, а саме сплати коштів за орендоване майно та повернення орендованого майна.

Слід зазначити, що відповідачем доказів сплати орендної плати, згідно умов договору оренди майна № 01/03-17 від 01.03.2017р. суду не надано, оскільки доказів сплати в матеріалах справи відсутні, так само, як і відсутній акт здачі-приймання орендованого майна зі сторони відповідача, обов'язок якого згідно п. 2.3 договору покладений на сторону, яка передає майно іншій стороні цього договору.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати в сумі 57600,00 грн. з 01.03.2017 р. по 31.10.2017 р.

Також колегія суддів погоджується із нарахованим позивачем інфляційних втрат в сумі 806,85 грн. та трьох відсотків річних в сумі 296,85 грн. за період з 01.06.2017 р. по 30.10.2017 р., оскільки відповідачем порушено грошове зобов'язання .

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивач має право вимагати сплату боргу з урахування індексу інфляції та трьох процентів річних, що є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Колегія суду, провівши перерахунок інфляційних нарахувань від основного боргу 57600,00 грн., що підлягає до стягнення, за період з 01.06.2017 р. по 30.10.2017 р., з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції у період, який вказаний позивачем, прийшов до правомірного висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 806,85 грн. інфляційних нарахувань.

Також провівши перерахунок 3% річних від основного боргу в сумі 57600,00 грн., що підлягає до стягнення, за період з 01.06.2017 р. по 30.10.2017 р., враховуючи кількість днів у 2016 році (365), місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 269,85 грн. - 3% річних.

Крім того, як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, Приватне підприємство Росгалбуд частково визнає позов, а саме позовні вимоги про сплату на користь ТзОВ Фірма Будбат 22996 грн.12 коп., з яких: 21600 - борг; 630,71 - інфляційні втрати; 765,40 - 3% річних, проти інших позовних вимог ТзОВ Фірма Будбат заперечує, вважаючи їх не обґрунтованими матеріальними нормами та враховуючи вищевказані обставини, через які апелянт не зміг виконати всі пункти договору оренди майна від 01/03/2017.

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, а саме те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано те, що умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору, оскільки на думку апелянта, спірний договір оренди закінчився 31.05.2017 р. так, як даним договором не передбачено можливість продовження строку дії договору, колегія суддів вважає безпідставним та надуманим, оскільки відповідач на час прийняття судом рішення у даній справі, орендоване майно не повернуто, а в матеріалах справи відсутній акт здачі-приймання орендованого майна зі сторони апелянта/відповідача/орендаря, що і передбачено п. 2.3 договору.

Також не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції твердження апелянта в частині нарахованої неустойки у розмірі подвійної плати за користуванням річчю на час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, оскільки такі твердження є надуманими та помилковими, оскільки апелянт до моменту прийняття оскаржуваного рішення не повернув орендоване майно, була поставлена вимога до суду про додаткове стягнення орендної плати з відповідача за його користування в період з 01 червня 2017 року по 30 жовтня 2017 року, розмір якої складає 36000,00 грн. згідно умов підписаного Договору оренди, а не подвійної плати за користування річчю за час прострочення, як передбачено законом.

Щодо посилання апелянта на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, згідно якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які вій не відповідає та ті обставини, що передане йому майно в користування майно нібито викрадене, що підтверджується з його доводів відкритим кримінальним провадженням Подільським управлінням поліції ГУНП у м. Києві 11 травня 2017 року є необґрунтованим, оскільки внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань запису за наслідками повідомлення про викрадення майна, що є об'єктом оренди за укладеним між позивачем та відповідачем договором, не є свідченням непереборної сили, що виключає відповідальність орендаря, а тому твердження в тій частині, що дані обставини є форс-мажорними також є надуманими.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні в справі матеріали, враховуючи всі викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 909/681/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 05.02.2018 року

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин