Рішення

від 15.01.2018 по справі 752/22262/17

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/22262/17

Провадження №: 2/752/2293/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ладиченко С.В., при секретарі Мороз О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявоюОСОБА_1 до Приватного підприємства Компанія Інексукрпаркет про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрати їх частини у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з Приватного підприємства Компанія Інексукрпаркет заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 11 148 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток у розмірі 2 231,53 грн., компенсацію втрати їх частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 11 878,26 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44 797,69 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила про те, що з 21 грудня 2010 року по 31 жовтня 2014 року сторони перебувала у трудових відносинах. При цьому станом на момент її звільнення (31.10.2014 р.) відповідач, порушуючи норми трудового законодавства, не виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за період з жовтня 2013 року по жовтень 2014 року, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток. Станом на 27.10.2017 р. відповідач так остаточно і не розрахувався з позивачем: не виплатив заробітну плату з лютого 2014 року по жовтень 2014 року, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсацію втрати частини заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Посилаючись на порушення відповідачем трудового законодавства та завдання відповідачем відповідними діями також моральної шкоди, а також неможливість у досудовому порядку врегулювати дане питання, просила позов задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідача всі необхідні виплати та відшкодувати моральну шкоду.

У січні 2018 року позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з невиплатою належних позивачеві коштів і зі зростанням заборгованості протягом розгляду справи, в якій вона просила стягнути з Приватного підприємства Компанія Інексукрпаркет заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 11 148 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток у розмірі 2 231,53 грн., компенсацію втрати їх частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 12 520,49 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47 608,76 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

У січні 2018 року позивачем також було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому вона просила долучити до матеріалів справи завірену копію вимоги до відповідача про стягнення вказаних вище коштів та доказів її відправлення як підтвердження намагання позивача вирішити даний спір у досудовому порядку.

Позивач ОСОБА_1 на розгляд справи не з'явилась, однак її представником за довіреністю ОСОБА_2 була подана до суду заява, в якій вона просила справу розглядати за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримувала у повному обсязі, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належно повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується конвертом з зворотнім повідомленням з відміткою - підприємство не значиться на а.с.39 , причини неявки суду не повідомлені.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення. Зважаючи на вищевикладене та відсутність заперечень позивача, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення по справі.

Вивчивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений позов є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, що позивач у період з 21 грудня 2010 року по 31 жовтня 2014 року працювала у відповідача на посаді бухгалтера-операціоніста, що підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці (а.с.18-20).

31 жовтня 2014 року позивачка буда звільнена з підприємства за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про праці України.

За період роботи позивача їй нараховувалась заробітна плата відповідно до індивідуальних відомостей про позивача з Пенсійного фонду України (форма ОК-7) за період з 2011 року по 2017 рік (а.с.24-25).

Однак станом на 09.01.2018 р. відповідачем не було виплачено позивачеві заробітну плату за виконану нею роботу, починаючи з лютого 2014 р. по жовтень 2014 р., яка становить у сумі 11 148 грн. відповідно до індивідуальних відомостей про позивача з Пенсійного фонду України (форма ОК-7) за період з 2011 року по 2017 рік (а.с.24-25), що підтверджується виписками, наданими Київським відділенням № 12 Публічного акціонерного товариства Ощадбанк за картковим рахунком № НОМЕР_2, який відкритий на позивача, від 06.10.2017 р., за період з 09.01.2013 р. по 06.10.2017 р. (а.с.21-23), а також за період з 06.10.2017 р. по 10.01.2018 р. (а.с.49).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці (у ред. станом на 31.10.2014 р.) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Ч. ч. 4, 5 ст. 97 КЗпП України, ч. 3 ст. 15 Закону України Про оплату праці передбачено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України Про оплату праці своєчасність та обсяги заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства по оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної з нього заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, була нарахована, але не виплачена заробітна плата ОСОБА_1 за період з лютого 2014 р. по жовтень 2014 р. у розмірі 11 148 грн., остаточний розрахунок при звільненні не проведений, було порушено право позивача на оплату праці, внаслідок чого станом на теперішній час існує заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з лютого 2014 р. по жовтень 2014 р. у розмірі 11 148 грн. Тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Ч. 1 ст. 74 КЗпП України, ч. ч. 1, 3 ст. 2 Закону України Про відпустки передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України, ч. 1 ст. 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Таким чином, за період роботи з 21.12.2010 р. по 31.10.2014 р. позивач мала право на щорічні основні відпустки загальної тривалості 93 календарних дні, при цьому позивач використала тільки 37 календарних днів щорічних основних відпусток, і відповідно не використала за даний період часу 56 календарних днів щорічних основних відпусток, про що вона вказала у поданій позовній заяві (а.с.14-15).

Відповідачем жодного доказу, щоб підтверджував невикористання позивачем іншої кількості днів щорічних основних відпусток не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки (у ред. станом на 31.10.2014 р.) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Таким чином, позивачеві у день звільнення 31.10.2014 р. повинна була бути виплачена грошова компенсація за невикористані нею 37 календарних днів щорічних основних відпусток за період роботи позивача з 21.12.2010 р. по 31.10.2014 р.

При розрахунку суми грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, суд керується наступним.

П. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці передбачено, що розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Формула розрахунку для обчислення грошової компенсації за всі не використані дні щорічних основних відпусток передбачена у п.п. 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, і є наступною: сумарний заробіток за 12 місяців, що передують події, з якою пов'язана виплата, поділений на кількість календарних днів у році (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених у законодавстві). Одержаний результат перемножується на кількість календарних днів невикористаної відпустки.

Позивачем був проведений розрахунок розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток (а.с.13), відповідно до якого розмір вказаної компенсації становить 2 231,53 грн.

Суд, перевіривши проведений позивачем розрахунок розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, вважає його вірним.

Таким чином, відповідач у день звільнення позивача 31.10.2014 р. повинен їй сплати грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток у розмірі 2 231,53 грн.

Однак станом на теперішній час відповідачем не виплачена вказана грошова компенсація, що підтверджується виписками, наданими Київським відділенням № 12 Публічного акціонерного товариства Ощадбанк за картковим рахунком № НОМЕР_2, який відкритий на позивача, від 06.10.2017 р., за період з 09.01.2013 р. по 06.10.2017 р. (а.с.21-23), а також за період з 06.10.2017 р. по 10.01.2018 р. (а.с.49).

Відповідно до ст. 12 Закону України Про оплату праці мінімальними державними гарантіями в оплаті праці є, зокрема, оплата щорічних відпусток.

Окрім того, п. п. 1.3, 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, передбачено, що фонд оплати праці складається, зокрема з фонду додаткової заробітної плати, який, у свою чергу, включає, зокрема, суми грошових компенсацій у разі невикористаних щорічних відпусток.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, остаточний розрахунок при звільненні не проведений, було порушено право позивача на оплату праці, внаслідок чого станом на теперішній час існує заборгованість по виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток. Тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч зазначеним положенням законів України, відповідач виплачував заробітну плату, починаючи з листопада 2012 року лише один раз на місяць і невчасно. Окрім того, станом теперішній час відповідач так і не виплатив позивачеві заробітну плату, починаючи з лютого 2014 року по жовтень 2014 року. Дане підтверджується виписками, наданими Київським відділенням № 12 Публічного акціонерного товариства Ощадбанк за картковим рахунком № НОМЕР_2, який відкритий на позивача, від 06.10.2017 р., за період з 09.01.2013 р. по 06.10.2017 р., а також за період з 06.10.2017 р. по 10.01.2018 р.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. ст. 1-2 Закону України Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , п.п. 1-3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата, до складу якої відповідно до п. п. 1.3, 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, входить грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних відпусток.

Приймаючи до уваги вказані положення законодавства та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, починаючи з листопада 2012 року, а також невиплати заробітної плати позивачу за період з лютого 2014 року по жовтень 2014 року, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, яка є складовою заробітної плати, відповідач має також обов'язок здійснити позивачу компенсацію втрати частини заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

При розрахунку суми компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, складовою якої є грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних відпусток, суд керується наступним.

Ст. 3 Закону України Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

У п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Позивачем був проведений розрахунок розміру компенсації втрати частини заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до якого станом на 27.10.2017 р. розмір вказаної компенсації становить 11 878,26 грн. (а.с.14-15), а після збільшення розміру позовних вимог станом на 09.01.2018 р. - 12 520,49 грн. (а.с.45-46).

Суд, перевіривши проведений позивачем розрахунок розміру компенсації втрати частини заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням термінів їх виплати після збільшення розміру позовних вимог, вважає його вірним. Тому позовні вимоги в частині компенсації втрати частини заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 12 520,49 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч даним вимогам закону України відповідач у день звільнення позивача (31.10.2014 р.) не здійснив з останньою всіх розрахунків: не виплатив заробітну плату з жовтня 2013 року по жовтень 2014 року, компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за період роботи позивача, тобто з 21.12.2010 р. по 31.10.2014 р. На теперішній час відповідач так остаточно і не розрахувався з позивачем, і відповідно не перерахував їй заробітну плату з лютого 2014 року по жовтень 2014 року, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсацію втрати частини заробітної плати, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Дане підтверджується виписками, наданими Київським відділенням № 12 Публічного акціонерного товариства Ощадбанк за картковим рахунком № НОМЕР_2, який відкритий на позивача, від 06.10.2017 р., за період з 09.01.2013 р. по 06.10.2017 р., а також за період з 06.10.2017 р. по 10.01.2018 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

П. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства по оплату праці передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України міститься у постановах від 24.10.2011 р. у справі № 6-39цс11, від 21.11.2011 р. у справі № 6-60цс11, від 03.07.2013 р. у справі № 6-60цс13, від 20.11.2013 р. у справі № 6-114цс13, від 05.10.2016 р. у справі № 6-2405цс15, від 13.03.2017 р. у справі № 6-259цс17.

У постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 р. у справі № 6-64цс13 викладений правовий висновок, відповідно до якого роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у випадку відсутності фінансово-господарської діяльності або коштів, а також незначної заборгованості підприємства перед працівником.

Приймаючи до уваги вказані положення законодавства та факт нездійснення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні на момент ухвалення даного рішення, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 3 листопада 2014 року.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Формула для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачена у п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, і є наступною: розмір середньоденної заробітної плати помножений на кількість робочих днів затримки розрахунку. Середньоденна заробітна плата визначається так: сума зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов'язана виплата, поділена на кількість відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Позивачем був проведений розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якого станом на 27.10.2017 р. розмір середнього заробітку становить 44 797,69 грн. (а.с.16-17), а після збільшення розміру позовних вимог станом на 09.01.2018 р. - 47 608,76 грн. (а.с.47-48).

Суд вважає проведений розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47 608,76 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди за порушення прав позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

П. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема, невиплати йому грошових сум), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 25.04.2012 р. у справі № 6-23цс12, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237 1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Аналогічна позиція міститься у п. 5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1389/0/4-12 Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права .

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Керуючись зазначеним, а також враховуючи, що відповідач станом на день ухвалення рішення суду так і не розрахувався з позивачем, судом встановлено, що позивачеві була завдана моральна шкода внаслідок дій відповідача, а саме: несвоєчасної виплати відповідачем заробітної плати, відсутності остаточного розрахунку з позивачем при звільненні: невиплати заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрати їх частини у зв'язку з порушенням термінів виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, у тому числі тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача, характер та обсяг душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв'язків, тяжкість вимушених змін у житті, а також здійснення додаткових зусиль для організації власного життя, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав. Тому суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., яка є достатньою і справедливою компенсацією завданої їй моральної шкоди.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, який було сплачено позивачем, що підтверджується квитанціями про сплату судового збору наявними в матеріалах справи, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання судового рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

На підставі викладеного, керуючись ч. ч. 1, 7 ст. 43, ч. 1 ст. 45 Конституції України, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 75, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 94, ч.ч. 4, 5 ст. 97, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117, ч. 2 ст. 233, ст. 237-1 КЗпП України, ч. 1 ст. 1, ст. 12, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 21, ч. ч. 1, 6 ст. 24, ч. 1 ст. 27, ст. 34 Закону України Про оплату праці (у ред. станом на 31.10.2014 р.), ч.ч. 1, 3 ст. 2, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки , ст. ст. 1-3 Закону України Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , п.п. 1-4, Додатком Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, п.п. 2, 7, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, п. п. 1.3, 2.1.1, 2.2.8, 2.2.12, 3.9, 3.13 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, ч. ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-284, 288, 430 ЦПК України, п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці , п. 1 рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України, п. п. 20, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) , правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 26.10.2016 р. у справі № 6-1395цс15, від 24.10.2011 р. у справі № 6-39цс11, від 21.11.2011 р. у справі № 6-60цс11, від 03.07.2013 р. у справі № 6-60цс13, від 20.11.2013 р. у справі № 6-114цс13, від 05.10.2016 р. у справі № 6-2405цс15, від 13.03.2017 р. у справі № 6-259цс17, від 22.01.2014 р. у справі № 6-159цс13, від 24.06.2015 р. у справі № 6-116цс15, від 14.12.2016 р. у справі № 6-788цс16, від 03.07.2013 р. у справі № 6-64цс13, від 25.04.2012 р. у справі № 6-23цс12, п. 5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1389/0/4-12 Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства Компанія Інексукрпаркет про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрати їх частини у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства Компанія ІНЕКСУКРПАРКЕТ (ідентифікаційний код 25635395, адреса місця знаходження: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський (раніше - 40-річчя жовтня), буд. 120, корп. 1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: 08702, АДРЕСА_1) заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 11 148 грн. (одинадцять тисяч сто сорок вісім гривень) (без вирахування податків та інших обов'язкових платежів), грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток у розмірі 2 231,53 грн. (дві тисячі двісті тридцять одна гривня п'ятдесят три копійки), компенсацію втрати їх частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 12 520,49 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот двадцять гривень сорок дев'ять копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47 608,76 грн. (сорок сім тисяч шістсот вісім гривень сімдесят шість копійок) та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. (п'ять тисяч гривень).

Стягнути з Приватного підприємства Компанія ІНЕКСУКРПАРКЕТ (ідентифікаційний код 25635395, адреса місця знаходження: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський (раніше - 40-річчя жовтня), буд. 120, корп. 1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: 08702, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Приватного підприємства Компанія ІНЕКСУКРПАРКЕТ (ідентифікаційний код 25635395, адреса місця знаходження: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський (раніше - 40-річчя жовтня), буд. 120, корп. 1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: 08702, АДРЕСА_1) заробітної плати за один місяць у розмірі 1230 грн. (одна тисяча двісті тридцять гривень) (без вирахування податків та інших обов'язкових платежів).

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва. До утворення апеляційних судів в апеляційних округах апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до вимог, встановлених ст.353-356 ЦПК України.

Суддя Ладиченко С. В.