Рішення

від 01.02.2018 по справі 910/21952/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2018Справа № 910/21952/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., при секретарі судового засідання Чаплигіній А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ"

про стягнення 242 814, 69 грн.

Представники:

від позивача: Овсяницький О.В.;

від відповідача: Ташматова А.К.;

вільний слухач: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" про стягнення суми основного боргу у розмірі 190 968, 12 грн., трьох відсотків річних у розмірі 5 423, 37 грн., пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 24 352, 73 грн., збитків від інфляції в сумі 22 070, 47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 02.04.2016 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.01.2018 за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 за ініціативою суду виправлено описку в ухвалі від 11.12.2017 про порушення провадження у справі.

11.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зважаючи на те, що справа № 910/21952/17 не є складною з огляду на наявні в ній матеріали, враховуючи обсяг та характер доказів у справі, суд дійшов до висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 суд ухвалив здійснювати розгляд справи №910/21952/17 у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 01.02.2018.

31.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивачем, як постачальником товару не надано доказів передачі разом з товаром належної товаросупровідної документації, відповідно до п. 7.1. договору, а також відповідач стверджує, що додана до позовної заяви видаткова накладна № Ж/Гру000044 від 07.12.2016 не відповідає вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність .

Також, 31.01.2018 представник відповідача подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у позивача: заявки ТОВ "ТСК ПРОФ" на поставку товарів, вказаних у накладних; рахунки на оплату товарів, вказаних у видатковій накладній від 07.12.2016 року із докази їх фактичного одержання ТОВ "ТСК ПРОФ"; товарно-транспортні накладні та договори перевезення про здійснення перевезення товарів; податкові накладні про відображання операцій в обліку ПДВ; сертифікати якості виробника продукції на партію товару, що була поставлена ТОВ "ТСК ПРОФ" на підставі видаткової накладної від 07.12.2016 року та акти приймання-передачі товару, специфікації, сертифікати відповідності державної системи сертифікації товарів, вказаних у накладній від 07.12.2016 року та будь-які інші наявні ТОВ "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" документи, що стосуються поставки товарів, вказаних у накладній від 07.12.2016 року.

Крім того, 31.01.2018 представник відповідача подав заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якому просить суд розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

У даному судовому засіданні представник відповідача підтримав подану заяву проти розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача заперечив проти задоволення даної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

Також, представник відповідача підтримав подане клопотання про витребування доказів.

Представник позивача заперечив проти задоволення даного клопотання.

Розглянувши подане відповідачем клопотання суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Згідно ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Однак, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд відзначає, що наявні у матеріали справи документи достатні для розгляду справи по суті, а тому суд відмовляє у задоволенні поданого клопотання про витребування доказів.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 01.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" (далі - постачальник) укладено договір поставки, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах даного договору.

Сума даного договору визначається сукупною вартістю товару, відпущеного покупцю протягом дії даного договору (п. 4.4. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за товар по даному договору проводиться покупцем у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару або на інших умовах визначених у специфікації на партію товару. При цьому, сума товарного кредиту в будь-якому випадку не може перевищувати 200 000, 00 грн.

Згідно п. 9.2. договору, за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2016 року, в частині поставок продукції, а в частині оплати - до їх повного виконання (п. 13.1. договору).

Пунктом 13.2. договору передбачено, що у випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення дії договору жодна із сторін не направить письмове повідомлення про припинення договору іншій стороні він вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору поставки від 02.04.2016, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 191 917, 15 грн., що підтверджується видатковою накладною № Ж/Гру000044 від 07.12.2016, яка підписана представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи), зокрема товар отримано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" ОСОБА_4 за довіреністю № 1661 від 29.11.2015 на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" цінностей, а саме товар: Єврорубероїд ХПП 1,5.

Проте, як зазначає позивач, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у розмірі 949, 03 грн., внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" утворилась заборгованість у розмірі 190 968, 12 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія б/н від 10.04.2017, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість, яка утворилась за договором поставки від 02.04.2016, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком № 8023 від 11.04.2017.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 190 968, 12 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 24 352, 73 грн. - пені за період з 21.12.2016 по 21.06.2017, 5 423, 37 грн. - 3 % річних за період з 21.12.2016 по 30.11.2017 та 22 070, 47 грн. - інфляційних втрат за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки від 02.04.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 191 917, 15 грн., що підтверджується видатковою накладною № Ж/Гру000044 від 07.12.2016, яка підписана представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" утворилась заборгованість у розмірі 190 968, 12 грн.

Щодо твердження відповідача про те, що видаткова накладна № Ж/Гру000044 від 07.12.2016 не відповідає вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність та не є належним доказом поставки товару, суд відзначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" товарно-матеріальні цінності отримано директором Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" ОСОБА_4, що підтверджується довіреністю № 1661 від 29.11.2015, (копія в матеріалах справи).

Так, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000 № 053-29151, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.

Судом досліджено надану позивачем видаткову накладну на підтвердження поставки/отримання відповідачем товару, з приводу чого суд відзначає, що підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" ОСОБА_4, який містяться на видатковій накладній відповідає підпису, який наведений у довіреності № 1661 від 29.11.2015 на отримання товарно-матеріальних цінностей, при цьому, видаткова накладна містить дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а також посилання на довіреність № 1661 від 29.11.2015, а саме у графі Отримав зазначено ОСОБА_4 за довіреністю № 1661 від 29.11.2015 .

Так, відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, суд приходить до висновку що видаткова накладна № Ж/Гру000044 від 07.12.2016 відповідає вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, в частині зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, особистий чи електронний підпис.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовного того, що у видатковій накладній № Ж/Гру000044 від 07.12.2016 значиться виключно слово Договір та відсутні будь-які відомості, які б дозволили ідентифікувати його, оскільки укладений між сторонами договір поставки не містить номеру.

Крім того, у своїх запереченнях відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів передачі разом із товаром належної товаросупровідної документації, відповідно до п. 7.1. договору.

Так, відповідно до п. 7.1. договору, на кожну партію товару, що постачається постачальник повинен представити покупцю разом із продукцією наступні товаросупроводжувальні документи: видаткову накладну, сертифікат якості виробника продукції.

Разом з тим, згідно п. 6.1. договору, оплата за товар по даному договору проводиться покупцем у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару або на інших умовах визначених у специфікації на партію товару. При цьому, сума товарного кредиту в будь-якому випадку не може перевищувати 200 000, 00 грн.

Таким чином, суд відзначає, що у матеріалах справи, відсутні докази відмови покупця прийняти товар, у зв'язку з невідповідністю його якості та кількості поставленого товару, при цьому суд відзначає, що відсутність сертифікату якості не є відкладальною умовою здійснення оплати за отриманий товар.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, враховуючи п. 6.1. договору, суд відзначає, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений за видатковою накладною № Ж/Гру000044 від 07.12.2016 товар протягом 14 календарних днів з моменту його отримання, тобто починаючи з 22.12.2016 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки від 02.04.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 190 968, 12 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 24 352, 73 грн. - пені за період з 21.12.2016 по 21.06.2017, 5 423, 37 грн. - 3 % річних за період з 21.12.2016 по 30.11.2017 та 22 070, 47 грн. - інфляційних втрат за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

Згідно п. 9.2. договору, за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що у розрахунку пені та 3 % річних допущено помилку у визначені періоду нарахування, оскільки відповідно до п. 6.1. договору, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений за видатковою накладною № Ж/Гру000044 від 07.12.2016 товар протягом 14 календарних днів з моменту його отримання, тобто починаючи з 22.12.2016 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання. У той же час суму пені, 3 % річних та інфляційних втрат нараховано вірно.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки 02.04.2016, в силу положень ст.ст 611, 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 24 352, 73 грн. - пені за період з 22.12.2016 по 21.06.2017, 5 423, 37 грн. - 3 % річних за період з 22.12.2016 по 30.11.2017 та 22 070, 47 грн. - інфляційних втрат за період з 01.01.2017 по 31.10.2017.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 86, ідентифікаційний код - 38040322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ОРЕОЛ-1" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, ідентифікаційний код - 35511654) 190 968 (сто дев'яносто тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 12 коп. - заборгованості, 22 070 (двадцять дві тисячі сімдесят) грн. 47 коп. - інфляційних втрат, 5 423 (п'ять тисяч чотириста двадцять три) грн. 37 коп. - 3 % річних, 24 352 (двадцять чотири тисячі триста п'ятдесят дві) грн. 73 коп. - пені та 3 642 (три тисячі шістсот сорок дві) грн. 22 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.02.2018.

Суддя Щербаков С.О.