Постанова

від 31.01.2018 по справі 816/1535/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Кукоба О.О.

(повний текст складено 13.11.2017 року)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1535/17 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Яковенка М.М.

суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.

секретарі судового засідання: Жданюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року по справі № 818/1535/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просила суд:

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 19.09.2017 №13223/6-17, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5325181700:00:004:0261, для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Чорнухинського району Полтавської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Чорнухинського району Полтавської області, про що видати відповідний наказ.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі (а.с. 107, 108-119).

Відповідач посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити задоволенні позову у повному обсязі (а.с.124-129). Апелянт наголошує, що позивачу відмовлено у затвердженні проектної документації щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з її невідповідністю вимогам чинного законодавства, що регулюють земельні відносини. Оскільки, позивачем землевпорядна документація не приведена у відповідність чинному законодавству, йому відмовлено у її затвердженні.

З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, які були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в зв'язку з чим, колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Неявка представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду та вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що на підставі заяви позивача від 27.04.2012 розпорядженням голови Чорнухінської районної державної адміністрації Полтавської області від 27.06.2012 №330 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" гр. ОСОБА_1. наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га ріллі із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Кізлівської сільської ради за межами населеного пункту /а.с. 18, 20/.

Листом Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області від 06.07.2017 №С-01.1-12/156 підтверджено, що дане розпорядження у встановленому законом порядку не скасоване та є чинним /а.с. 19/.

За заявою ОСОБА_1 від 24.03.2017 та відповідно до завдання на розроблення проекту землеустрою від 24.03.2017 ФОП ОСОБА_3 розроблений проект землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Кізлівської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області /а.с. 11-53/.

09.08.2016 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою, до якої додала відповідний проект, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та викопіювання з кадастрової карти (плану) /а.с. 77/.

Листом від 06.09.2016 вих. №6913/6-16 Відповідач повідомив ОСОБА_1 про наявні недоліки, а саме:

відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" до проекту землеустрою необхідно долучити матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування;

матеріали геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) привести у відповідність до вимог Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок, затвердженого постановою КМУ від 13.07.1998 №1075 із змінами, Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376, Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із землеустрою, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04.2013 №255, Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців топографо-геодезичних і картографічних робіт, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.02.2014 №65;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) надати з привязкою до пунктів державної геодезичної мережі;

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання привести у відповідність до вимог Інструкції;

у клопотанні необхідно зазначити площу земельної ділянки, а також відповідно до пункту 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування громадянам /а.с. 78/.

З урахуванням наведеного, позивачу запропоновано звернутись до розробника землевпорядної документації для приведення проекту землеустрою у відповідність до вимог закону, після чого подати клопотання та землевпорядну документацію на розгляд та затвердження.

26.12.2016 позивач повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, до якого додала відповідний проект та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 74/.

Листом від 11.01.2017 вих. №222/6-17 відповідач повідомив гр. ОСОБА_1, що нею не у повній мірі враховані зауваження, зазначені в листі Головного управління від 06.09.2016 №6913/6-16, у зв'язку з чим повернув проект землеустрою на доопрацювання /а.с. 75/.

22.02.2017 позивач втретє звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, до якого додала відповідний проект, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, а також лист Головного управління від 11.01.2017 вих. №222/6-17 /а.с. 74/.

Листом від 07.03.2017 вих. №2272/6-17 відповідач повідомив позивача, що нею не у повній мірі враховані зауваження, зазначені в листах Головного управління від 06.09.2016 №6913/6-16 та від 11.01.2017 вих. №222/6-17, у зв'язку з чим повернув проект землеустрою на доопрацювання /а.с. 73/.

01.08.2017 позивач вчетверте звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, до якого додала відповідний проект разом з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 70/.

Листом від 15.08.2017 вих. №11894/6-17 відповідач повідомив гр. ОСОБА_1, що нею не у повній мірі враховані зауваження, зазначені в листі Головного управління від 11.01.2017 вих. №222/6-17. Також зазначив, що у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки потребують уточнення дані щодо суміжних власників (землекористувачів) земельних ділянок із наданням відповідних погоджень. Крім того, звертав увагу на те, що відповідно до вимог частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України, пункту 110 постанови КМ України від 17.10.2012 №1051, наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 №391 документації із землеустрою повинна подаватись в оригіналі або у посвідчених у встановленому порядку копіях. У зв'язку з цим позивачу запропоновано звернутись до розробника землевпорядної документації для приведення проекту землеустрою у відповідність до вимог чинного законодавства /а.с. 71/.

Окрім того, листом від 19.09.2017 вих. №13223/6-17 відповідач повідомив, що проект землеустрою розроблений та підписаний ФОП ОСОБА_3, дія кваліфікаційного сертифікату якого з 20.08.2017 призупинена, у зв'язку з чим, посилаючись на приписи статті 68 Закону України "Про землеустрій", залишив клопотання позивача без задоволення /а.с. 103/.

Здійснюючи апеляційний перегляду та надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Питання набуття права власності чи користування на земельні ділянки державної або комунальної власності урегульовано Земельним кодексом України.

Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як визначено пунктом "а" частини третьої статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинною до 01.01.2013) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

При цьому в силу положень пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

А відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні /частина сьома статті 118 Земельного кодексу України/.

Отже, до 01.01.2013 рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації приймалось районними державними адміністраціями на підставі відповідного клопотання зацікавленої особи.

Разом з цим, Законом України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", що набув чинності з 01.01.2013, статтю 122 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521, визначено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, з 01.01.2013 право розпорядження землями державної власності перейшло до Держгеокадастру та його територіальних органів.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, що даний спір стосується правомірності відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації. Тобто, відповідний спір виник у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (контрольних функцій) щодо розпорядження землями державної власності, які делеговані відповідачу саме державою через КМ України шляхом затвердження Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, яким визначені повноваження останньої.

Відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою ґрунтується на твердженнях про невідповідність землевпорядної документації вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій", а також даних про зупинення дії кваліфікаційного сертифіката сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_3 яким розроблено відповідну документацію.

Як правильно зазначено судом, що у контексті спірних відносин право позивача на одержання у власність земельної ділянки у розмірі не більше 2,00 га для ведення особистого селянського господарства гарантоване статтею 14 Конституції України та статтями 22, 116, 118 Земельного кодексу України.

При цьому, виходячи з наведених вище приписів статті 118 Земельного кодексу України дане право громадянин реалізує шляхом звернення до компетентного органу із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отримання відповідного дозволу умовно можна назвати першим етапом реалізації громадянином права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за обраним цільовим призначенням.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що розпорядженням голови Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області від 27.06.2012 №330 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" гр. ОСОБА_1 наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га ріллі із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Кізлівської сільської ради за межами населеного пункту /а.с. 20/. При цьому листом цієї райдержадміністрації від 06.07.2017 №С-01.1-12/156 підтверджено, що дане розпорядження у встановленому законом порядку не скасоване та є чинним /а.с. 19/.

За змістом абзацу другого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Таким чином, після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою громадянин має звернутись до відповідного суб'єкта господарювання з метою укладення договору про розробку землевпорядної документації.

За змістом частини другої статті 26 Закону України "Про землеустрій" розробниками документації із землеустрою є, окрім іншого, фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Як встановлено судами, що позивач уклала договір про розроблення проекту землеустрою із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника №003624, виданий Державним агентством земельних ресурсів України 20.08.2013 /а.с. 52/.

Частиною восьмою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 - 1 цього Кодексу.

Отже, після розроблення проекту землеустрою його належить погодити у порядку, визначеному статтею 186 - 1 Земельного кодексу України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186 - 1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин .

За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

А відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи копії проекту землеустрою, який містить висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26.04.2017 №1545/82-17, складений експертом державної експертизи ОСОБА_4 /а.с. 50-51/. У пунктах 8-10 згаданого висновку зазначено, що Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території Кізлівської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області відповідає вимогам чинного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актом; зауваження та пропозиції відсутні, проект погоджується /а.с. 51/.

Отже, ФОП ОСОБА_3 у встановленому законом порядку погоджено проект землеустрою. Правомірність зазначеного висновку представником відповідача у судовому засіданні не спростовувалася, його зміст не заперечувався.

Згідно з частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Судом правильно зазначено, що в силу положень частини сьомої статті 186 - 1 Земельного кодексу України питання стосовно відповідності проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій" з'ясовується компетентним органом саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою та за наявності позитивного рішення про погодження такого проекту не може заперечуватись іншим органом Держгеокадастру.

Як вже було зазначено, що розроблений ФОП ОСОБА_3 проект землеустрою у встановленому законом порядку погоджений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_4 /а.с. 50-51/.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, що доводи відповідача на невідповідність проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій" є безпідставними з огляду на наявність у справі позитивного висновку про погодження відповідного проекту землеустрою.

Щодо доводів відповідача про призупинення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_3 з 20.08.2017, колегія суддів не приймає до уваги та вважає таке безпідставним, з огляду на те, що відповідне рішення прийняте Кваліфікаційною комісією вже після розроблення та погодження у встановленому порядку проекту землеустрою гр. ОСОБА_1

А оскільки на момент складання документації із землеустрою інженер-землевпорядник ФОП ОСОБА_3 мав діючий кваліфікаційний сертифікат, посилання відповідача на приписи статті 68 Закону України "Про землеустрій" щодо складення документації із землеустрою особою, дію сертифікату якої призупинено, що має наслідком недійсність складеної землевпорядної документації, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів також зазначає, на що було звернуто увагу судом першої інстанції, що лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19.09.2017 №13223/6-17 не містить посилань на конкретно визначені недоліки проекту землеустрою.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, на запитання головуючого судді щодо характеру відповідних недоліків представник відповідача обмежилась припущеннями та не змогла пояснити в чому саме полягали відповідні недоліки.

За вищевикладених обставин, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що відмова у затвердженні проекту землеустрою, викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19.09.2017 №13223/6-17, не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на довільному трактуванні відповідачем положень законів і прийнятих у відповідності до них нормативно-правових актів.

Стовно вимог позивача про зобов'язання повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати у власність земельну ділянку, про що видати відповідний наказ, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету ОСОБА_7 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Разом з цим, висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 18.03.2014 у справі №21-11а14, не може бути застосований до спірних відносин, адже у цій справі Верховний Суд України вказав на передчасність висновку суду касаційної інстанції про зобов'язання суб'єкта владних повноважень виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, оскільки відповідачем не було розглянуто по суті звернення позивача про здійснення такої виплати. До того ж, колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановлено, що у позивача були відсутні підстави для одержання відповідної допомоги.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням особи можливості здійснювати (реалізувати) свої права повністю або частково, що є підставою для звернення такої особи за захистом своїх прав до суду із застосуванням відповідних способів захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У спірних відносинах права позивача порушено відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою та наданні позивачу у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації. При цьому, відповідач відмовив затвердженні проекту землеустрою загалом п'ять разів, два з яких за наявності позитивного висновку про погодження проекту землеустрою.

Таким чином, судом першої інстанції зроблений правильний висновок, що зобов'язання відповідача повторно розглянути проект землеустрою, з огляду на зайняту відповідачем позицію у спорі, не призведе до одержання позивачем бажаного результату та не гарантує останній належний і ефективний засіб правого захисту.

Ухвалення судом суто формального рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою не відповідатиме змісту і суті правосуддя як такого та у подальшому може бути підставою для звернення позивача до Європейського Суду з прав людини із заявою про порушення Україною вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З приводу посилань відповідача на те, що прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а тому суд не може втручатись у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень, суд виходив з наступного.

Дискреційними є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не в праві зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

У спірних відносинах дискреційне повноваження відповідача полягає у виконанні останнім вимог частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Дана норма не містить альтернативи. Натомість нею передбачено, що за наявності погодженого проекту землеустрою компетентний орган у двотижневий строк з дня його отримання має прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати її у власність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

У контексті наведеного суд вкотре акцентує увагу на тому, що питання відповідності проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій" перевіряються саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою, а не його затвердження. Так, на даній стадії статтею 186 - 1 Земельного кодексу України передбачено право компетентного органу відмовити розробнику у погодженні проекту землеустрою та право розробника повторно звернутись з відповідною заявою після усунення недоліків землевпорядної документації.

У свою чергу, частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

А відповідно до частини одинадцятої цієї статті, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, безпосередньо у Земельному кодексі України визначено, що у разі відмови компетентного органу у затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність відповідне питання вирішується судом.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р.) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим, як визначено частинною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність обґрунтованих підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та наданні позивачу у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації.

Натомість судом за наслідками розгляду справи по суті встановлено, що позивач право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за обраним цільовим призначенням не використала, спір між позивачем та третіми особами щодо обраної земельної ділянки відсутній.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України Про землеустрій, а тому наявні підстави для задоволення вимог.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення та призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 23, 31, 33, 90, 292, 308, 309, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року по справі № 818/1535/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів - з дня складення повного судового рішення.

У повному обсязі складена 05 лютого 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)М.М. Яковенко Судді (підпис) (підпис) О.П. Лях М.І. Старосуд