Рішення

від 30.01.2018 по справі 909/1053/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1053/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Грици Ю.І.,

секретар судового засідання Максимів Н.Б.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 03/2017 від 23.10.2017),

від відповідача: представники не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 909/1053/17

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Тарновецький Кар'єр-Карпати" (вул. Шевченка, 94, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (вул. Крайківського, 2, м. Івано-Франківськ, 76018; вул. Тичини 8А, м. Івано-Франківськ, 76018)

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Тарновецький Кар'єр-Карпати" звернулося до господарського суду із позовною заявою до ТОВ "ПБС" про стягнення заборгованості в сумі 27 306,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати належним чином за отриманий від позивача товар, виникла заборгованість в сумі 27 306,38 грн., з яких: 24692,50 грн. - сума основного боргу, 2333,81 грн. - пеня, 280,06 грн. - три проценти річних.

Відповідно до ухвали від 14.11.2017 судом прийнято до розгляду дану позовну заяву та порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 12.12.2017. За наслідками судового засідання 12.12.2017, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 16.01.2018.

Від відповідача 16.01.2018 на адресу суду надійшов відзив (вх.№607/18 від 16.01.2018), в якому зазначено, що договір поставки №83/2014 від 08.10.2014 діяв до 31.12.2014, а тому вимога про стягнення пені є безпідставна та не підлягає задоволенню. Крім того, вказує, що позивачем суду не надано довіреностей, які були видані ТОВ "ПБС" і є підставою для отримання товарно-матеріальних цінностей від імені юридичної особи, як доказу фактичного отримання товару від імені ТОВ "ПБС". Відповідачем також зазначено, що в період з 08.07.2016 по 29.12.2016 ним оплачено передоплату за поставку позивачем товару, при цьому інших поставок в цей період від позивача на користь відповідача не було, а тому за вказаний період існувала заборгованість у позивача перед відповідачем, а не навпаки. Посилаючись на наведене, зазначає, що вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню, а тому просить в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 16.01.2018 позовні вимоги підтримала. Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позов, просив суд в позові відмовити. Разом з тим у судовому засіданні 16.01.2018 сторони висловили думку про необхідність проведення між сторонами звірки взаєморозрахунків для встановлення суми заборгованості відповідно до видаткових накладних за №261 від 02.06.2017 та за №262 від 06.06.2017.

Ухвалою суду від 16.01.2018 відкладено розгляд справи на 30.01.2018 та зобов'язано сторін провести звірку взаємних розрахунків. Обов'язок проведення покладено на позивача, при цьому зобов'язано відповідача забезпечити належне проведення даної взаємозвірки розрахунків. Складений за результатами взаємозвірки розрахунків Акт сторонам зобов'язано надати суду.

В судовому засіданні 30.01.2018 представник позивача подала на виконання вимог ухвал суду довідку про підтвердження зарахування судового збору. Позовні вимоги підтримала та просила позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 30.01.2018 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 16.01.2018 не виконав.

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Слід зазначити те, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 16.01.2018.

Ухвалу суду від 16.01.2018 про відкладення розгляду справи надіслано відповідачу за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві та відділенням поштового зв'язку суду не повернуто.

Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового розгляду справи, а також йому було надано термін та можливість для забезпечення участі у судовому засідання свого уповноваженого представника .

Приписами статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Враховуючи те, що відповідач своїм законним правом не скористався та не забезпечив явку свого уповноваженого представника в судове засідання, причин про неможливість його неприбуття не повідомив, судом розглянуто справу без його участі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне:

08.10.2014 між ТОВ "Тарновецький Кар'єр-Карпати" (позивач, постачальник) та ТОВ "ПБС" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №83/2014 (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що протягом терміну дії даного договору постачальник передає, а покупець приймає та оплачує нерудні будівельні матеріали (надалі - товар), зазначений у видаткових накладних в т. ч.: гравій, щебінь (фр. 0*10 мм; 5*20 мм.; фр. 20*40 мм.; фр. 20*70 мм.); пісок митий; відсів (грунт піщаний) для підсипки.

Згідно пункту 1.2 договору найменування товару, його види та ціна одиниці товару визначається у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини.

Статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що датою постачання товару вважається дата вказана у видатковій накладній підписаній покупцем, або його уповноваженою особою. Згідно п. 2.8 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної на складі постачальника.

Як випливає з матеріалів справи позивачем було виконано свої зобов'язання та товар на користь відповідача поставлено, що підтверджується видатковими накладними №261 від 02.06.2017 та №262 від 06.06.2017. Дані накладні підписано представниками сторін та скріплено їхніми печатками. Належним чином завірені копії вказаних письмових доказів долучено до матеріалів справи.

Згідно з п. 3.2 договору остаточна ціна товару визначається в видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Підписавши видаткову накладну покупець тим самим висловлює згоду по вартості отриманого товару.

Відповідно до п. 3.4 договору покупець повинен сплатити товар шляхом 100% передоплати, або не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати поставки товару постачальником.

З пояснень представника позивача в судовому засіданні випливає, що відповідачем не сплачено кошти за отриманий, згідно накладними №261 від 02.06.2017 та №262 від 06.06.2017, від позивача товар на суму в розмірі 24692,50 грн. Крім того, нею зазначено, що відповідачем звірку розрахунків не здійснено, однак, в телефонному режимі відповідач борг визнав.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що пунктом 9.1 договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2014, а в частині оплати за відвантажений товар до повного виконання зобов'язань.

Крім того, факт дії договору, в частині оплати за відвантажений товар - до повного виконання зобов'язань, визнається і самим відповідачем, як зазначено останнім у своєму відзиві (вх.№607/18 від 16.01.2018).

З приводу посилань відповідача у своєму відзиві щодо отримання від його імені товару певною невідомою особою слід вказати, що видаткові накладні №261 від 02.06.2017 та №262 від 06.06.2017 не тільки підписано в графі про отримання товару представником ТОВ "ПБС", а також і скріплено печаткою вказаного товариства (відповідача).

Слід зазначити, що пунктом 3.6 договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору. При здійсненні платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору. У свою чергу відповідачем подано в додаток до відзиву на позов ряд платіжних доручень, однак, у жодному з них не вказано ані номера та дати договору, за яким здійснено оплату. Крім того, ані номера та дати видаткової накладної, за якою здійснено оплату. А тому, посилання відповідача на те, що в період з 08.07.2016 по 29.12.2016 ним оплачено передоплату за поставку позивачем товару, в зв'язку з чим за вказаний період існувала заборгованість у позивача перед відповідачем, а не навпаки, судом до уваги також не приймаються.

Таким чином, свої зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару згідно видаткових накладних №261 від 02.06.2017 та №262 від 06.06.2017 відповідачем не виконано неналежним чином, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 24692,50 грн., а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Заявляючи позовну вимогу про стягнення пені, позивач посилається на умови договору, зокрема, на п. 5.2 договору, яким передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати реалізованого товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Однак, як вже встановлено судом згідно приписів п9.1 договору даний правочин діяв до 31.12.2014, і тільки в частині оплати за відвантажений товар до повного виконання зобов'язань. Отже, щодо стягненні пені слід застосовувати приписи чинного законодавства, які регламентують стягнення пені у таких випадках.

Боржник вважається таким, що прострочив своє зобов'язання по поверненню заборгованості, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 т. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 43, 123, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задоволити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (вул. Крайківського, 2, м. Івано-Франківськ, 76018; вул. Тичини 8А, м. Івано-Франківськ, 76018, код 32872788) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тарновецький Кар'єр-Карпати" (вул. Шевченка, 94, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, код 38629740) заборгованість в сумі 27 306,37 грн. (двадцять сім тисяч триста шість гривень тридцять сім копійок), з яких: 24692,50 грн. (двадцять чотири тисячі шістсот дев'яносто дві гривні п'ятдесят копійок) - сума основного боргу, 2333,81 грн. (дві тисячі триста тридцять три гривні вісімдесят одна копійка) - пеня, 280,06 грн. (двісті вісімдесят гривень шість копійок) - три проценти річних та судовий збір в розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грица Ю.І.

Повне судове рішення складено 08.02.2018.