Рішення

від 08.02.2018 по справі 927/1137/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

08 лютого 2018 року м. Чернігів справа №927/1137/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді В. В. Шморгуна, розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп»,

код ЄДРПОУ 38849712, вул. Промислова, 2, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000

Відповідач: Державне підприємство «Чернігівторф»,

код ЄДРПОУ 02968220, вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037

Предмет спору: про стягнення 122157,66 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп» подано позов до Державного підприємства «Чернігівторф», у якому просить стягнути з відповідача 122157,66 грн, з яких 113705,20 грн основної заборгованості, 5901,74 грн пені, 676,81 грн – 3% річних та 1873,91 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №16 про надання послуг від 03.01.2017.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2017 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 23.01.2018 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

До початку судового засідання 23.01.2018 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про те, що у провадженні судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору; оригіналів квитанції ПАТ «Укрпошта» від 09.12.2017 та опису вкладення у цінний лист, які свідчать про направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу; довіреності від 26.12.2017 №26/12-3.

Вказані документи долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 23.01.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог. До відзиву на позовну заяву відповідачем додано копії постанови про арешт коштів від 10.02.2016, витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 11.06.2015 та фіскальний чек ЧД ПАТ «Укрпошта» від 10.01.2018 про направлення рекомендованого листа на адресу позивача.

Вказаний відзив разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Частиною 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:

1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

З пункту 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі – Правила), вбачається, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

За змістом пункту 2 Правил реєстрованим поштовим відправленням є поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку. При цьому, розрахунковим документом є документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

У якості доказів направлення відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів відповідачем надано фіскальний чек ЧД ПАТ «Укрпошта» від 10.01.2018 про направлення рекомендованого листа на адресу позивача.

Опису вкладення у цінний лист відповідачем суду не надано, а тому встановити які саме документи направлялись позивачу, не є можливим.

За змістом п. 61 Правил опис вкладення заповнюється для цінного листа.

Згідно з п. 2 Правил рекомендоване поштове відправлення – це лист без оцінки.

Тому чек про направлення рекомендованого листа жодним чином не підтверджує направлення листа з оголошеною цінністю, а відтак наявність відправлення документа з описом.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено перелік документів, які додаються до нього, зокрема, доказ про надіслання відзиву позивачу. Відомостей про направлення позивачу доданих до відзиву документів відзив на позовну заяву не містить.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не подано відзив у встановленому законом порядку у визначений судом строк.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки ненаправлення позивачу доданих до відзиву копій документів, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності сторін, порушує його право на подання своїх заяв, пояснень, міркувань стосовно відзиву та відповідних доказів відповідача, суд вирішує справу за наявними матеріалами без врахування отриманого відзиву та доданих до нього доказів.

Відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив у встановлений строк суду не надходило.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін суду не надходило.

У судовому засіданні 23.01.2018 суд постановив ухвалу продовжити здійснення розгляду справи без проведення судового засідання за наявними матеріалами без виклику сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, на виконання умов договору про надання послуг №16 від 03.01.2017 позивач відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000015 від 31.08.2017 виконав роботи з виймання ґрунту на суму 75686,40 грн.

04.09.2017 відповідачем було частково оплачено проведені роботи (надані послуги) у розмірі 50516,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2200, тобто залишилась неоплаченою сума за проведені роботи у розмірі 25170,40 грн.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000017 від 29.09.2017 позивач виконав роботи з виймання ґрунту на суму 88534,80 грн, які відповідачем оплачені не були.

Отже, заборгованість за договором про надання послуг №16 від 03.01.2017 згідно з вказаними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) станом на 07.12.2017 становить 113705,20 грн.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 03.01.2017 між Державним підприємством «Чернігівторф» (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп» (далі - Виконавець) укладений договір про надання послуг №16 (далі – Договір) (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з цим Договором Виконавець надає Замовнику послуги з виїмки ґрунту торф'яного рослинного екскаватором Вольво ес 160 гусеничним, ковш 1м/куб (п. 2.1.1 Договору).

Вартість послуг становить 30,00 грн до 01.02.2017 та 36,00 грн з 01.02.2017 за виїмку однієї тони ґрунту торф'яного рослинного і визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та фіксується у актах про надані послуги (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору акт про надані послуги підписується сторонами до 3-го числа місяця, наступного за календарним місяцем, у якому фактично надавались послуги.

Замовник зобов'язується перерахувати суму, зазначену у акті про надані послуги, протягом 3-х днів з моменту підписання такого акту (п. 3.3 Договору).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 6.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000015 від 31.08.2017 виконав роботи (надав послуги) з виймання ґрунту на суму 75686,40 грн (а. с. 26).

Відповідно до платіжного доручення №2200 від 04.09.2017 відповідачем перераховано позивачу кошти у розмірі 99715,20 грн, призначення платежу «оплата за надані послуги з-но рахунків №СФ-0000252 та №СФ-0000253 від 31.08.2017, у т.ч. ПДВ 20% - 16619,20 грн. Не потребує конкурсних торгів.» (а. с. 28).

Рахунків, зазначених у платіжному дорученні №2200 від 04.09.2017, на підставі яких відповідачем здійснювалась оплата, суду не надано.

Згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000017 від 29.09.2017 позивач виконав роботи (надав послуги) з виймання ґрунту на суму 88534,80 грн (а. с. 27).

Вказані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані сторонами та скріплені печатками.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці послуги без будь – яких зауважень.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору позивачем складена претензія від 24.11.2017 №24-11-1, у якій ТОВ «Сфагнум-Груп» вимагає від ДП «Чернігівторф» сплатити 113705,20 грн заборгованості, 4892,41 грн пені, 564,66 грн – 3% річних та 1873,91 грн інфляційних втрат (а.с. 30-32).

Доказів направлення вказаної претензії на адресу відповідача позивачем суду не надано.

Також сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків за 3 квартал 2017 року (а. с. 29).

Згідно з наданим актом звірки взаєморозрахунків: початкове сальдо (заборгованість відповідача) за договором №16 від 03.01.2017 становить 75694,60 грн; позивачем виконано робіт на загальну суму 222537,60 грн; відповідачем здійснено оплату на загальну суму 184527,00 грн; кінцеве сальдо (заборгованість відповідача) за договором №16 від 03.01.2017 становить 113705,20 грн.

Позивачем нараховано відповідачу 5901,74 грн пені, 676,81 грн – 3% річних та 1873,91 грн інфляційних втрат.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000015 від 31.08.2017 та №ОУ-0000017 від 29.09.2017 виконано робіт (надано послуг) відповідачу з виймання ґрунту на суму 75686,40 грн та 88534,80 грн, відповідно. Всього за цими актами виконано робіт (надано послуг) на загальну суму 164221,20 грн.

Як вбачається з наданого платіжного доручення № 2200 від 04.09.2017, відповідачем перераховано кошти позивачу у розмірі 99715,20 грн.

Проте, позивач у своїй позовній заяві зазначає, що відповідачем за цим платіжним дорученням сплачено кошти у розмірі 50516,00 грн, які зараховані ним у якості оплати за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000015 від 31.08.2017. Оскільки позивачем за актом №ОУ-0000015 від 31.08.2017 було виконано робіт (надано послуг) на суму 75686,40 грн, тому позивач вказує, що залишок заборгованості за цим актом становить 25170,40 грн.

З урахуванням вартості виконаних робіт за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000017 від 29.09.2017 у розмірі 88534,80 грн, позивач зазначає, що загальний розмір заборгованості за цими актами становить 113705,20 грн.

З платіжного доручення №2200 від 04.09.2017 про переказ відповідачем коштів позивачу у розмірі 99715,20 грн вбачається, що воно проведено банком 04.09.2017, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає посилання позивача у позовній заяві про те, що відповідачем за платіжним дорученням №2200 від 04.09.2017 сплачено кошти у розмірі 50516,00 грн, оскільки відповідачем згідно з вказаним платіжним дорученням перераховано кошти позивачу у розмірі 99715,20 грн.

Разом з тим, відповідно до призначення платежу, яке зазначено у вказаному платіжному дорученні, оплата відповідачем проводилась за двома рахунками: №СФ-0000252 та №СФ-0000253 від 31.08.2017.

Хоча вказані рахунки суду надано не було, але зазначення у платіжному дорученні цих двох рахунків свідчить про здійснення оплати за окремі господарські операції.

На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги ним надано підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків за 3 квартал 2017 року.

Як вбачається з наданого акту звірки взаєморозрахунків, між позивачем та відповідачем відбувались інші господарські операції за Договором, а з урахуванням існуючої заборгованості на початок 3 кварталу 2017, борг збільшувався наростаючим підсумком. Погашення заборгованості здійснювалось з урахуванням попередніх періодів.

Відповідно до наданого акту звірки взаєморозрахунків заборгованість відповідача за Договором на початок 3 кварталу 2017 року становить 75694,60 грн. Крім того, позивачем було виконано робіт на загальну суму 222537,60 грн, а відповідачем здійснено оплату на загальну суму 184527,00 грн. Отже, заборгованість відповідача за Договором становить 113705,20 грн.

Доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача у розмірі 113705,20 грн.

Позивач просить також стягнути з відповідача 5901,74 грн пені, 676,81 грн – 3% річних та 1873,91 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що нарахування пені відбувається лише на підставі обумовлених умов договору або якщо це прямо визначено законом.

Аналогічні висновки викладено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (далі – Постанова №14), а саме, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Закон України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" визначає лише граничні межі нарахування пені, а не передбачає її стягнення у цьому розмірі в обов'язковому порядку.

Оскільки пунктом 5.1 Договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством, проте у Договорі не визначено можливість забезпечення виконання зобов'язань шляхом нарахування пені, розмір та базу її нарахування, а законодавчими актами не встановлено обов'язковості її сплати у спірних відносинах, суд доходить висновку про відсутність у позивача права на стягнення пені за прострочення грошових зобов'язань.

За наведених підстав, вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Суд не приймає доводи позивача про нарахування ним пені на підставі ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки ця норма регламентує лише розмір пені, а не правові підстави її стягнення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Як також зазначив Вищий господарський суд України у пункті 1.12 Постанови №14, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне їх нарахування, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У пункті 2.5 Постанови №14 Вищий господарський суд вказав, що перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.           Враховуючи зазначене, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000015 від 31.08.2017 має здійснюватися з 05.09.2017.

Розмір трьох процентів річних, перерахований судом відповідно до відповідно до приписів чинного законодавства України становить 674,74 грн (за актом №ОУ-0000015 від 31.08.2017 – 194,47 грн (за період з 05.09.2017 по 07.12.2017) та за актом №ОУ-0000017 від 29.09.2017 – 480,27 грн (за період з 03.10.2017 по 07.12.2017), а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 674,74 грн.

Позивачем за актом №ОУ-0000015 від 31.08.2017 нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 04.09.2017 по 07.12.2017 у розмірі 811,49 грн, а за актом №ОУ-0000017 від 29.09.2017 за період з 03.10.2017 по 07.12.2017 у розмірі 1062,42 грн, а всього – 1873,91 грн.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічні висновки викладені у листі Верховного суду України від 03.04.1997 N 62-97р. "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ".

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Судом також здійснено перерахунок інфляційних втрат за вказаними актами, внаслідок чого встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 2914,13 грн, а саме за актом №ОУ-0000015 від 31.08.2017 (вересень-листопад 2017 року) – 1045,33 грн та за актом №ОУ-0000017 від 29.09.2017 (жовтень-листопад 2017 року) – 1868,80 грн, тобто є більшим, ніж заявлено до стягнення.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, тому суд доходить висновку, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем до стягнення, тобто 1873,91 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Чернігівторф» (код ЄДРПОУ 02968220, вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп» (код ЄДРПОУ 38849712, вул. Промислова, 2, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000) 113705,20 грн заборгованості за виконані роботи, 674,74 грн – 3% річних, 1873,91 грн інфляційних втрат та 1743,81 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.02.2018.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун