Рішення

від 29.01.2018 по справі 916/3280/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3280/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Б.П. Топольницькій

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Укртелеком» в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості у розмірі 68773,45 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Укртелеком» в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості у розмірі 68773,45 грн., посилаючись на наступне.

ПАТ Укртелеком є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про телекомунікації , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ №295 від 11.04.2012 р., споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Як вказує позивач, останній чітко та неухильно дотримується вимог чинного законодавства України та на виконання покладених на нього зобов'язань виконував вимоги законодавства щодо надання послуг на пільгових умовах відповідним категоріям громадян визначених вищевказаними законами.

Так, за ствердженнями позивача, з лютого 2016 року по грудень 2016 року (включно) позивачем надавались послуги пільговим категоріям абонентів. Відповідно до актів розрахунків сума заборгованості становить 68773,45 грн., які підлягають відшкодуванню відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Крім того позивач вказує, що відповідно до пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, позивач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. №, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Зокрема, п. 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому позивач вказує, що згідно п. 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктом 5 Порядку № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема, безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Пунктом 6 Порядку № 256 органи районних держадміністрацій, виконкомів міських, рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема, безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Як вказує позивач, на виконання вищенаведених вимог чинного законодавства позивачем щомісячно через канцелярію відповідача нарочно надавались акти звіряння. Відповідач в свою чергу відмовлявся їх приймати та підписувати, посилаючись на відсутність фінансування з державного бюджету за відповідною бюджетною програмою та неможливість здійснювати сплату компенсації за надані пільги. В подальшому позивачем вищезазначені документи надсилались повторно рекомендованим поштовим відправленням.

Наразі позивач зазначає, що відповідно до п. 3 Порядку № 256 Головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у м. Любашівка Одеської області є Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації, а отже на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку № 256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

До того ж позивач вказує, що 14.03.2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 21 про відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян, згідно п. 3.2.1. якого Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації зобов'язується здійснювати перерахування компенсацію за надані телекомунікаційні послуги (встановлення телефону, абонплата за користування телефоном) громадянам які користуються пільгами згідно чинного законодавства України.

За умовами п. 3.1.2. договору позивач зобов'язався щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за звітним, надавати відповідачу акт звірки розрахунків за надані послуги і розрахунки щодо вартості послуги, наданих пільговикам у минулому місці згідно з формою 2-пільга , затвердженою Міністерством праці та соціальної політики України від 28.03.2003 р. та Кабінетом Міністрів України №117 від 29.01.2003 р.

Як зазначає позивач, він надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Любашівка, які згідно з законодавством мають право на визначені пільги та відповідно до умов договору, за період з лютого 2016 року по грудень 2016 року включно, що підтверджується актами звірки за відповідний період із супровідними листами, розрахунками вартості послуг, наданих пільговикам за вказаний період та доказами направлення даних розрахунків відповідачу. Відтак, позивач вважає, що з його боку належним чином виконано в повному обсязі умови договору та вимоги норм чинного законодавства, у зв'язку з чим у відповідача виникли зобов'язання щодо відшкодування вартості наданих пільговим категоріям громадян телекомунікаційних послуг на загальну суму 68 773,45 грн.

Однак, за ствердженнями позивача, відповідачем свої зобов'язання щодо відшкодування грошових коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги не виконано, відповідні грошові кошти позивачу не відшкодовані.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.01.2018 р. позовну заяву ПАТ „Укртелеком» в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/32804/16 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.01.2018 р.

26.01.2018 р. від відповідача до господарського суду надійшов відзив на позов по даній справі, в якому відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та повністю заперечує проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що станом на 01 січня 2017 року за надання пільговим категоріям громадян району телекомунікаційних послуг перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 68508,17 грн., з якої 7388,51 грн. - заборгованість 2015 року, 61119,66 грн. - заборгованість 2016 року. Також відповідач зазначає, що з причини ненадходження у 2015 році в повному обсязі субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам залишається непогашеною заборгованість державного бюджету за надані пільги з послуг зв'язку на загальну суму 7388,51 грн. При цьому відповідач зауважив, що заборгованість 2015 року за рахунок місцевого бюджету погашатись не буде через те, що вона підлягає погашенню за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, оскільки держава брала на себе зобов'язання по відшкодуванню таких витрат в 2015 році відповідно до п. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України. Наразі відповідач вказує, що з огляду на необхідність недопущення припинення надання пільг окремим категоріям громадян на оплату послуг зв'язку Управління соціального захисту населення зверталось до фінансового управління Любашівської районної державної адміністрації з пропозицією передбачити в бюджеті району на 2016 рік кошти на покриття витрат на надання пільг з послуг зв'язку окремим категоріям громадян району. Так, рішенням сесії Любашівської районної ради від 11.02.2016 р. були виділені кошти з місцевого бюджету на відшкодування витрат на надання пільг окремим категоріям громадян на оплату послуг зв'язку на 2016 рік в сумі 23,0 тис. грн. В грудні 2016 року кошти в сумі 23,0 тис. грн. були перераховані на рахунок позивача в рахунок заборгованості поточного 2016 року. Через брак коштів в місцевому бюджеті повністю погасити заборгованість не було можливості. Крім того, відповіді вказує, що в 2017 році він звернувся до фінансового управління Любашівської районної державної адміністрації з пропозицією передбачити в бюджеті району на 2018 рік кошти на покриття витрат на надання пільг з послуг зв'язку окремим категоріям громадян району з врахуванням погашення заборгованості минулих років, крім заборгованості 2015 року. Однак, рішення про виділення коштів з районного бюджету буде прийнято на сесії районної ради, яка відбудеться в лютому 2018 року. Відтак, відповідач заперечує проти погашення заборгованості 2015 року в сумі 7388,51 грн. за рахунок місцевого бюджету, так як вказана сума підлягає погашенню за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України на 2015 рік» . За таких обставин, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, інших законодавчих актів України.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2016 р. між Управлінням соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (виконавець) було укладено договір № 21 про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян (а.с. 51-53), відповідно до п. 1.1, 1.2 якого позивач як виконавець надає на пільгових умовах телекомунікаційні послуги (встановлення телефону, абонплата за користування телефоном) громадянам Любашівського району, які мають пільги згідно чинного законодавства України, а відповідач як замовник в свою чергу відшкодовує протягом поточного року витрати виконавця по наданню телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам Любашівського району, які мають пільги згідно чинного законодавства України.

В п. 2.1 договору передбачено, що фінансування витрат по наданню послуг громадянам, які відповідно до чинного законодавства мають пільги по оплаті за встановлення телефону та користування ним, здійснюється замовником шляхом безпосереднього перерахування коштів на поточний рахунок виконавця - Одеської філії ПАТ "Укртелеком" на підставі виставлених рахунків на відшкодування витрат.

Згідно п. 3.1.2. договору позивач як виконавець зобов'язався щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за звітним періодом, надавати замовнику акти звірки розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою № 3-пільга, затвердженою Міністерством праці та соціальної політики України від 28.03.2003 р., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 р.

За умовами п. 3.2.1., п. 3.2.2 договору Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації як замовник зобов'язується перераховувати виконавцю компенсацію за надані телекомунікаційні послуги (встановлення телефону, абонплата за користування телефоном) громадянам, які користуються пільгами згідно чинного законодавства України, а також щомісячно до 5-го числа, що настає після розрахункового періоду, разом з виконавцем складати акти звірки розрахунків за надані телекомунікаційні послуги (встановлення телефону, абонплата за користування телефоном) громадянам, які користуються пільгами згідно чинного законодавства України.

Вказаний договір набирає чинності з 01.10.2016 р. та діє до 31 грудня 2016 р., та вважається пролонгованим до проведення остаточних розрахунків (п. 8.1. договору).

В п. 8.4. договору передбачено, що розірвання договору може мати місце лише за погодженням сторін.

Будь-які докази, які б свідчили про розірвання вказаного договору сторонами, в матеріалах справи відсутні.

Отже, вказаний договір № 21 про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян, укладений між сторонами 14.03.2016 р., діяв протягом спірного періоду з січня по грудень 2016 року.

Між тим згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір № 21 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст. 903 Цивільного Кодексу України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, за умовами вказаного договору позивач зобов'язався надавати послуги телефонного зв'язку пільговим категоріям громадян, а відповідач зобов'язався здійснювати перерахування коштів за вказані послуги на підставі рахунків, а також відповідно до актів звірки розрахунків, які мали складати щомісячно до 5-го числа, що настає після розрахункового періоду.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, позивач в період з лютого 2016 року по грудень 2016 року надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Любашівка, які відповідно до чинного законодавства мають право на визначені пільги.

Як вказує позивач, на виконання вищенаведених вимог чинного законодавства позивачем щомісячно через канцелярію відповідача нарочно надавались акти звіряння, але відповідач в свою чергу відмовлявся їх приймати та підписувати, посилаючись на відсутність фінансування з державного бюджету за відповідною бюджетною програмою та неможливість здійснювати сплату компенсації за надані пільги.

При цьому позивачем листами від 02.06.2017 р. направлялись відповідачу акти звірки розрахунків між ПАТ „Укртелеком» в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» та Управлінням соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації за встановлення та користування телефоном, відповідно до яких сума заборгованості відповідача за лютий 2016 р. по грудень 2016 р. становить 68773,45 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, надання позивачем телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам м. Любашівка, які відповідно до чинного законодавства мають право на визначені пільги, є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Відповідач не заперечує факт надання відповідачем послуг телефонного зв'язку пільговим категоріям громадян протягом лютого-грудня 2016 року на вказану суму, проте посилається на відсутність бюджетних коштів на проведення відшкодування пільг за послуги зв'язку, у зв'язку з чим вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Між тим відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 11.04.2012 р. за № 295, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

Зі змісту підпункту б пункту 4 частини 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. за № 256 було затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Враховуючи вищезазначене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян.

Пунктом 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання держаних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

З положень Постанови № 256 та Порядку вбачається, що обов'язок щодо розрахунку з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікації, які є постачальниками телекомунікаційних послуг (послуг електрозв'язку) покладено на головних розпорядників коштів місцевих бюджетів, тобто це органи державної виконавчої влади до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення, у даному випадку відповідач.

Наразі слід зазначити, що відповідно до п. 8 Порядку отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню.

Таким чином, з огляду на приписи вищенаведених правових норм суд вважає доведеним факт порушення відповідачем договірних зобов'язань грошового характеру, що є підставою для стягнення з відповідача заявленого боргу.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Наразі слід зазначити, що виконання відповідачем взятого на себе за договором обов'язку із здійснення відповідного відшкодування не може перебувати в залежності від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів.

Поряд з цим судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування на проведення відшкодування за надані пільги з послуг зв'язку та оплату заборгованості, так як згідно з висновком Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі 11/466, з огляду на положення частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а тому доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, не можуть вважатися підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, відсутність бюджетного фінансування відповідача на проведення відшкодування за надані пільги з послуг зв'язку та оплату заборгованості не звільняє його від виконання обов'язків за договором.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ „Укртелеком» в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Укртелеком» в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості у розмірі 68773,45 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Управління соціального захисту населення Любашівської районної державної адміністрації (66502, Одеська область, смт. Любашівка, вул. Софіївська, буд.. 142; код ЄДРПОУ 03195010) на користь Публічного акціонерного товариства „Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18; код ЄДРПОУ 21560766; р/р 26009012256401 ПАТ „Альфа-Банк» , МФО 21560766) в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком» (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 39) заборгованість в розмірі 68773/шістдесят вісім тисяч сімсот сімдесят три/грн. 45 коп., витрати по оплаті судового збору у розмірі 1600/одна тисяча шістсот/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05 лютого 2018 р.

Суддя В.С. Петров