Рішення

від 07.02.2018 по справі 442/7807/17

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/7807/17

Провадження №2/442/418/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в особі судді Курус Р.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до голови Зборів власників ПП Екобескид , Приватного підприємства Екобескид про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання провести звільнення згідно поданої заяви, внесення змін до трудової книжки та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

08.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати ПП „Екобескид» звільнити його за угодою сторін з 17.12.2015 року та внести відповідний запис в трудову книжку, скасувавши попередній запис за №6 від 12.11.2014 року про його звільнення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року без утримання податків та обов'язкових платежів в сумі 11184,30 грн.; 5000 грн. моральної шкоди та понесені витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 14.05.2012 року працював на посаді директора ПП „Екобескид» . 12.11.2014 року Наказом № 26 від 12.11.2014 року його було звільнено з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП (прогул без поважних причин). Вважаючи своє звільнення незаконним позивач звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, рішенням якого від 26.02.2015 року ОСОБА_1 було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17.12.2015 року у справі ухвалено нове рішення, яким рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.02.2015 року скасовано частково - визнано незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП „Екобескид» ; скасовано наказ № 26 від 12.11.2014 року, стягнуто з ПП „Екобескид» на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди та 9000 грн. витрат на правову допомогу.

Незважаючи на те, що судом апеляційної інстанції визнано незаконним звільнення позивача за прогул без поважних причин, ПП „Екобескид» не видано наказ про скасування наказу № 26 від 12.11.2014 року та не проведено йому оплату часу вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року.

09.11.2017 року провадження в зазначеній справі відкрито та призначено до попереднього розгляду на 30.11.2017 року.

30.11.2017 року проведено попередній розгляд справи. Призначено судовий розгляд на 26.12.2017 року. Крім того, витребувано на час розгляду даної справи з архіву Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу №442/9258/14-ц та задоволено заяву про забезпечення позову, а саме до вирішення спору по суті накладено арешт на грошові кошти Приватного підприємства Екобескид , які знаходяться або поступатимуть на рахунок підприємства за реквізитами: р/р26009265543 Старосамбірського відділення АТ Райффайзен банк Аваль , МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518 в межах ціни позову - 16184,30 грн.

20.12.2017 року відповідачі подали письмові пояснення - заперечення проти позову, згідно яких позову не визнали. Просять відмовити позивачу у задоволенні його позову за безпідставністю. Вказують, що позивач через два роки після припинення трудових відносин і звільнення з роботи та майже через рік після відмови суду у задоволенні вимоги про визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (рішення суду від 17.12.2015 року), в порушення вимог ст. 233 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1999 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", звертається із вимогою змінити дату і підставу звільнення, за наявності з цього приводу судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права, як це передбачено нормами ЦПК України, Законом України "Про виконавче провадження", а саме, у випадку невиконання відповідачами добровільно рішення суду апеляційної інстанції від 17.12.2015 року (якщо таке мало місце), яким визнано незаконним звільнення позивача за прогул без поважних причин з посади директора ПП "Екобескид" та скасовано наказ № 26 від 12.11.2014 р. про звільнення позивача з посади директора ПП "Екобескид", позивач не звернувся до суду та не отримав виконавчого листа щодо примусового виконання рішення суду, натомість звернувся до суду з даним позовом.

26.12.2017 року в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 заявив клопотання про розгляд даної справи у спрощеному позовному провадженні, яке призначене зокрема, для розгляду справ, що виникають з трудових відносин, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Ухвалою від 26.12.2017 року постановлено розглядати дану справу у порядку спрощеного провадження, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред'явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

11.01.2018 року відповідачами подано відзив на позовну заяву та докази направлення такого відзиву позивачу.

12.01.2018 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подав суду заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу та докази направлення такої заяви відповідачам. Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Станом на 07.02.2018 року закінчились як строки для подання відповіді на відзив позивачем, так і строки надсилання поштової кореспонденції, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України визначено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Положеннями ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку від вільно обирає або на яку він вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Приватним підприємством „Екобескид» , працюючи на посаді директора, що підтверджується Протоколом засідання зборів власників Приватного підприємства „Екобескид» № 01/12 від 25.04.2012 року та Наказом № 17 від 14.05.2012 року (а.с.10, 11).

12.11.2014 року Наказом №26 позивача було звільнено з займаної посади відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 12).

ОСОБА_1, вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся за захистом своїх порушених прав до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, рішенням якого від 26.02.2015 року позивачу в задоволенні позову було відмовлено. За поданою апеляційною скаргою на вказане рішення апеляційним судом Львівської області від 17.12.2015 року було ухвалено нове рішення, яким рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.02.2015 року скасовано частково - визнано незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП „Екобескид» ; скасовано наказ № 26 від 12.11.2014 року, стягнуто з ПП „Екобескид» на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди та 9000 грн. витрат на правову допомогу. Зазначене рішення апеляційного суду Львівської області, залишено в силі ухвалою від 06.07.2016 року Вищого спеціалізованого суду України.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених Законом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

З презумпції позовної заяви позивача вбачається, що останній, звернувшись до суду із вказаним позовом, фактично просить змінити дату і підставу свого звільнення із займаної посади.

Однак, судовими рішеннями по справі №442/9258/14-ц (рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.02.2015 року, рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області від 17.12.2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2018 року), які набрали законної сили, позивачу було відмовлено в задоволенні позовної вимоги про зміну формулювання причини звільнення з роботи, запису в трудовій книжці № 6 від 12.11.2014 р. "звільнений за прогул без поважних причин у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України" на "звільнений за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України".

При цьому, під час розгляду зазначеної вище цивільної справи №442/9258/14-ц, було встановлено, а відтак доказуванню не підлягає, що 28 жовтня 2014 року позивач ОСОБА_1 подав власнику підприємства заяву про розірвання з ним трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням умов та вимог законодавства про працю. Свою заяву він мотивував тим, що відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України Про оплату праці гарантовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Вказував, що зазначена вимога законодавства грубо ігнорується на підприємстві, оскільки зарплата видається тільки один раз на місяць і з регулярними запізненнями. Окрім того, йому зменшено розмір заробітної плати, встановлений при прийомі на роботу, з 1 500 грн. до 700 грн. на місяць. Також не проводилася оплата за роботу у вихідні та святкові дні відповідно до вимог ст. ст. 106, 107 КЗпП України.

11 листопада 2014 року на засіданні зборів власників прийнято рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин з ініціативи власників, а 12 листопада 2014 року видано наказ № 26 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

13 листопада 2014 року ОСОБА_1 виплачено належні йому при розрахунку: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, оплату у зв'язку з непрацездатністю, яка проводиться підприємством, що підтверджується видатковим касовим ордером і не заперечувалась сторонами під час розгляду цивільної справи №442/9258/14-ц (а.с. 155, т. 1 справа №442/9258/14-ц).

Отже, вказаними вище судовими рішеннями, ухваленими в цивільній справі №442/9258/14-ц, які набрали законної сили, встановлено, що позивач особисто попередив роботодавця - відповідача про розірвання трудового договору за ініціативою працівника саме з 28 жовтня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому апеляційний суд, врахувавши вимоги ч. 3 ст. 235 КЗпП України та роз'яснення, викладені у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 Про практику розгляду судами трудових спорів , правильно виходив з того, що суд не має права змінити формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов'язував обставини звільнення, у зв'язку з чим дійшов висновку про відмову у позові в частині зміни формулювання причин звільнення.

Отже, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивач ОСОБА_1 під час розгляду цивільної справи №442/9258/14-ц не ставив під сумнів і вважав розірваними трудові відносини з відповідачами на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України" з 28.10.2014 року.

Як на підставу пред'явленого позову, позивач зазначає, що всупереч судовим рішенням апеляційної та касаційної інстанцій про незаконність звільнення позивача за прогул без поважних причин, ПП „Екобескид» не видано наказ про скасування наказу №26 від 12.11.2014 року та не проведено йому оплату часу вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року і у зв'язку з цим він повинен бути звільнений із зазначеної дати - 17.12.2015 року за угодою сторін - п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Однак, вказані доводи не можуть слугувати підставою для задоволення позову в частині зміни дати та підстав звільнення, оскільки позивач звільнений з роботи, як встановлено вище і доказуванню не підлягає, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням умов та вимог законодавства про працю.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що пред'являючи даний позов позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права, як це передбачено нормами ЦК України, ЦПК України та Законом України "Про виконавче провадження", а саме, у випадку невиконання відповідачами добровільно рішення суду апеляційної інстанції від 17.12.2015 року (якщо таке мало місце), яким визнано незаконним звільнення позивача за прогул без поважних причин з посади директора ПП "Екобескид" та скасовано наказ №26 від 12.11.2014 року про звільнення позивача з посади директора ПП "Екобескид", котре набрало законної сили, позивач вправі був звернутися до суду та отримати виконавчий лист щодо примусового виконання рішення суду, а не звертатись до суду з позовом про зміну, зокрема, дати та підстави свого звільнення з роботи.

З врахуванням вище наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині зобов'язання ПП „Екобескид» звільнити його за угодою сторін з 17.12.2015 року та внести відповідний запис в його трудову книжку, скасувавши попередній запис за №6 від 12.11.2014 року про його звільнення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Разом з тим, як встановлено судовим рішення у справі №442/9258/14-ц з ОСОБА_1 13 листопада 2014 року було проведено остаточний розрахунок при звільненні (а. с.155, т. 1 справи №442/9258/14-ц).

Враховуючи зазначену обставину та у зв'язку із відмовою в позові в частині зобов'язання ПП „Екобескид» звільнити позивача за угодою сторін з 17.12.2015 року та внесення відповідного запису в його трудову книжку, суд вважає, що не підлягає до задоволення і вимога позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року без утримання податків та обов'язкових платежів в сумі 11184,30 грн. та вимога про відшкодування моральної шкоди

Разом з тим, на підставі вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки у позові відмолено, не може бути задоволена і вимога позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, а витрати по сплаті судового збору, від якого позивач звільнений при подачі позову в даній категорії справ, слід компенсувати за рахунок держави.

Крім цього, у зв'язку з відмовою в позові та на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України суд вважає за необхідне скасувати заходи по забезпеченню позову, встановлені ухвалою від 30.11.2017 року.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 82, 141, 158, 258, 263-265, 268, 275, 279 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до голови зборів власників Приватного підприємства „Екобескид» ОСОБА_3, приватного підприємства „Екобескид» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання провести звільнення згідно поданої заяви, внесення змін до трудової книжки та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Скасувати заходи по забезпеченню позову, встановлені ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.11.2017 року, а саме - арешт на грошові кошти Приватного підприємства Екобескид )код ЄДРПОУ 35653518, місцезнаходження - с. Лаврів Старосамбірського району Львівської області, 82076) , які знаходяться або поступатимуть на рахунок підприємства за реквізитами: р/р26009265543 Старосамбірського відділення АТ Райффайзен банк Аваль , МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518 в межах ціни позову - 16184,30 грн.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Курус Р.І.