Рішення

від 06.02.2018 по справі 916/2565/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2565/17

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гуляк Г.І.

При секретарі судового засідання Тодоров А.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Поворознюк В.С. -за дорученням;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" в особі, якою є Одеська дирекція Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЛИЧЧЯМ К ОБЛИЧЧЮ" про стягнення 113984.99 гривень.

Суть спору: позивач, Державне Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" в особі, якою є Одеська дирекція Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЛИЧЧЯМ К ОБЛИЧЧЮ" суму заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 113984,99 гривень.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі №916/2565/17 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, з наступних підстав.

6 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОБЛИЧЧЯМ К ОБЛИЧЧЮ" (надалі замовник) та УДППЗ „Укрпошта" в особі Поштамт-ЦПЗ №1 Одеської дирекції - правонаступником якого є Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" в особі, якою є Одеська дирекція Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" (надалі - виконавець) було укладено договір №352 про надання послуг поштового зв'язку (надалі - Договір).

За умовами вказаного договору, є надання послуг Виконавцем - позивачем поштових послуг Замовнику - відповідачу по попередньо внесених авансах або після оплати на підставі актів наданих послуг: послуги пересилання письмової кореспонденції та доставки рахунків, згідно діючих тарифів, п.1.1 договору.

Згідно п. 3.4. договору, оплата здійснюється замовником - відповідачем на підставі акту виконаних робіт. Акти приймання-здавання наданих послуг складаються виконавцем позивачем один раз на місяць і передаються замовнику - відповідачу не пізніше 3-го числа наступного місяця за звітним періодом, п.3.5 договору.

В свою чергу замовник здійснює перерахування коштів на поточний рахунок виконавця у термін до 10 числа місяця наступного за звітним.

Як зазначає позивач, у період з 06.08.2014 року до 31.05.2017 року позивачем належним чином виконувалися умови договору та надано послуги замовнику у строки та без зауважень. Кожного місяця направлялися на адресу відповідача акти здавання-приймання наданих послуг, але в порушення взятих зобов'язань відповідачем порушувалися строки оплати отриманих послуг, оплата здійснювалася не регулярно та не у повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості в сумі 110 974,96 гривень, яка підтверджується актами звірки розрахунків за період з 01.12.2015 року по 30.04.2017року та за період з 01.08.2014 року по 08.09.2017 року, відповідно до яких відповідачем було визнано заборгованість.

21.07.2017 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №07-50-1691 з вимогою оплати наданих за Договором послуг.

Відповідач засідання суду призначене на 13.11.2017р., 27.11.2017 р., 18.12.2017р., 17.01.2018р., та 22.01.2017 р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 13.11.2017р., 27.11.2017 р., 18.12.2017р., 17.01.2018р., та 22.01.2017 р. були направлені за належною адресою товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЛИЧЧЯМ К ОБЛИЧЧЮ", що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями, станом на 19.01.2018 року було зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , відповідно якого вбачається адреса відповідача : місто Одеса вул.. Базарна, 92 , але усі направлення були повернуті до суду із відміткою „за зазначеною адресою не проживає" .

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склались на підставі укладеного між ними договору №352 від 06.08.2014р. про надання послуг поштового зв'язку.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та укладеного договору, договірні зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 110 974,96 гривень, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отримані послуги, в розмірі 110 974,96 гривень .

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1121,91 гривень та інфляційних в сумі 1888,12 гривень. за прострочення виконання зобов'язання.

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних та інфляційні є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних здійснений позивачем, судом встановлено що його здійснено вірно, у зв'язку із чим вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі. Також судом перевірено розрахунок інфляційних та приходить висновку про правомірність його нарахувань.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 1 709,77 гривень.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЛИЧЧЯМ К ОБЛИЧЧЮ" (65045 м. Одеса, вул. Базарна, 92, код ЄДРПОУ 37222662) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" в особі Одеської дирекції Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" (65001 м. одеса вул. Садова,10. код ЄДРПОУ 22485297) основний борг в сумі 110 974 (сто десять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) гривни 96 копійок, інфляційні в сумі 1 888 (одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) гривень 12 копійок, 3% річних в сумі 1121 (одна тисяча сто двадцять одна) гривна 91 копійка, судовий збір в сумі 1709 (одна тисяча сімсот дев'ять) гривень 77 копійок.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 12 лютого 2018 р.

Суддя Г.І. Гуляк