Рішення

від 23.01.2018 по справі 925/1498/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ 18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ                                                                                                              23 січня 2018 року                  м. Черкаси              справа № 925/1498/17           Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські будівельні склади» до товариства з обмеженою відповідальністю «Зет компані Сміла» про стягнення 227586 грн. 63 коп., ВСТАНОВИВ: Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Українські будівельні склади» звернувся в господарський суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Зет компані Сміла» (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки № 29/11/16-2 від 29.11.2016 року, 207700 грн. основного боргу, 11807 грн. 61 коп. пені, 6696 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1382 грн. 77 коп. 3% річних, що разом складає 227586 грн. 63 коп., та відшкодування понесених судових витрат. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленого йому позивачем товару. Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27.11.2017 року позовна заява прийнята до провадження, по ній порушено провадження у справі № 925/1498/17, справу призначено до судового розгляду на 19.12.2017 року. 15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року N2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції. Пунктом 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з нормами ГПК України у відповідній редакції розгляд справи проводиться за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. В засіданні суду 19.12.2017 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до с3дового розгляду по суті на 23.01.2018 року. Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, проти позову не заперечував, явку свого представника в засідання суду без поважних причин не забезпечив, хоч про місце, дату і час судового засідання був повідомлений належним чином за правилами, передбаченими розділом 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20 лютого 2013 року № 28. Ухвала господарського суду про призначення справи до судового розгляду, адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, відділенням Укрпошти повернена суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Позивач явку свого представника теж не забезпечив, подав письмову заяву про відкладення розгляду справи з підстав, які судом визнаються поважними. Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно з частиною 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом прийнято рішення у справі без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами. Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з наступних підстав. 20.11.2016 року позивач – товариство з обмеженою відповідальністю  «Українські будівельні склади», як постачальник, і відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Зет компані Сміла», як покупець, уклали договір поставки № 29/11/16-2 (далі – договір), за умовами п.п. 1.1. п. 1 «Предмет договору» якого постачальник зобов'язався постачати покупцю обладнання для дитячих та спортивних майданчиків (далі – товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Сторони договору погодили усі його істотні умови, його укладення підтвердили підписами уповноважених представників, які посвідчили печатками. Договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами і діяв до 31.12.2017 року, а у випадку, якщо після зазначеного терміну сторони будуть мати невиконані зобов'язання – до їх повного виконання сторонами. На виконання умов п. 2.5. договору, згідно з видатковими накладними позивача № ХУБ 00000505 від 22.03.2017, № ХУБ 00000508 від 23.03.2017, № ХУБ 00000510 від 24.03.2017, № ХУБ 00000511 від 24.03.2017, № ХУБ 00000512 від 27.03.2017, № ХУБ 00000522 від 28.03.2017, № ХУБ 00000526 від 29.03.2017, № ХУБ 00000528 від 30.03.2017, № ХУБ 00000542 від 31.03.2017, № ХУБ 00000544 від 31.03.2017, довіреністю відповідача № 4 від 22.03.2017 року позивач передав а відповідач отримав товар на загальну суму 587700 грн. На оплату товару позивачем виставлений рахунок-фактура № ХУБ 00000078 від 19.01.2017 року, який пред'явлений до оплати 24.01.2017 року. Платіжним дорученням № 12 від 24.01.2017 року відповідачем сплачено 300000 грн. на оплату отриманого товару, та додатково 29.03.2017 – 50000 грн., 30.03.2017 – 30000 грн., а всього 380000 грн. Із гарантійного листа відповідача № 05/09/17 від 05.09.2017 року, адресованого позивачу, вбачається, що відповідач підтвердив наявну заборгованість у розмірі 207700 грн. по договору поставки № 29/11/16-2 від 29.11.2016 року і гарантував її поетапне погашення згідно запропонованого графіка, але не пізніше 30.09.2017 року. Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки № 29/11/16-2 від 29.11.2016 року, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цим договором. Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір – розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України. Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі –ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до викладених обставин справи та наведених норм законодавства суд вбачає, що договір поставки, укладений сторонами з дотриманням норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, ними виконувався. Наявність підпису представника і печатки відповідача на видаткових накладних в графах про отримання товару свідчать про приймання цього товару без застережень. Відтак, з огляду на викладені обставини справи, умови договору поставки № 29/11/16-2 від 29.11.2016 року та норми законодавства, суд вважає обґрунтованими і доказаними вимоги позивача в частині стягнення боргу за товар, поставлений на підставі цього договору. Наявність і розмір спірної заборгованості у сумі 207700 грн. відповідачем визнані у гарантійному листі, належними і допустимими доказами не спростовані, тому вимога позивача підлягає задоволенню у судовому порядку. Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати товару, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача 11807 грн. 61 коп. пені, 6696 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1382 грн. 77 коп. 3% річних. Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Виконання зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України). Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України). Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вимога позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних відповідає умовам п. 5.3. договору, ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України, пеня, інфляційні втрати та 3% річних нараховані на фактичні суми боргу, враховано прострочення за відповідні періоди, їх розрахунок відповідає умовам договору, судом перевірений, тому вказані вимоги підлягають задоволенню також у заявленій сумі. Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що: учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43); кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74); належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76); обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78); достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79); учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80); суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З урахуванням викладеного, відповідно до умов договору, обставин справи та вимог законодавства суд вважає, що відповідач не виконав договірні зобов'язання щодо порядку розрахунків за поставлений товар, прострочив їх оплату, тому позовні вимоги про стягнення 207700 грн. основного боргу, 11807 грн. 61 коп. пені, 6696 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1382 грн. 77 коп. 3% річних, що разом складає 227586 грн. 63 коп., судом визнаються обґрунтованими, доведеними і задовольняються повністю. На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 3413 грн. 80 коп. Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити повністю. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українські будівельні склади», код ЄДРПОУ 32193611, місцезнаходження: 87507, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Грецька, буд. 206, п/р 2600001637265 у ПАТ «Кредобанк» у м. Черкаси, код банку 325365 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Зет компані Сміла», код ЄДРПОУ 40006081, місцезнаходження: 20700, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Телеграфна, буд. 18, п/р 2600529973220700 в АБ «Укргазбанк», код банку 320478 – 207700 грн. основного боргу, 11807 грн. 61 коп. пені, 6696 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1382 грн. 77 коп. 3% річних, 3413 грн. 80 коп. судових витрат. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12.02.2018 року. Суддя                                                                                  В.М. Грачов