Рішення

від 12.02.2018 по справі 695/37/18

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/37/18

номер провадження 2/695/454/18

12 лютого 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Середи Л.В.

за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 15639,86 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що сторони 07.03.2013 року уклали договір фінансового лізингу №CS00A-1050390881, відповідно до умов якого відповідач отримала від позивача у платне користування автомобіль марки Chery, модель Beat, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та зобов'язувалася сплачувати щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених у додатку 2 Графік лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору. Свої зобов'язання позивач виконав та вказаний автомобіль передав відповідачу, яка в свою чергу зобов'язання належним чином не виконала, а тому станом на 06.12.2017 року утворилася заборгованість відповідача перед позивачем з пені за фактичний строк користування предметом лізингу, яка складає 15639,86 грн.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому ПАТ КБ "ПриватБанк" змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.01.2018 року, копія якої направлена сторонам по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ПАТ КБ "ПриватБанк" не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до заяви відповідача про приєднання до Умов та правил надання фінансового лізингу № CS00A-105039081 від 07.03.2013 року відповідач дала свою згоду на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг на умовах, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на офіційному веб-сайті банку. Ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами складає договір фінансового лізингу.

Згідно із ст. 1 ЗУ Про фінансовий лізинг , фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Із розрахунку заборгованості, який наданий позивачем вбачається, що відповідач має заборгованість по сплаті з пені в розмірі 15639,86 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до п. 2.8.4.8.2.1. Умов та правил надання банківських послуг, у разі настання події дефолту лізингодавець надає лізингоодержувачу письмове повідомлення про настання події дефолту (надалі - повідомлення про Дефолт ) та повернення Предмета лізингу. У Повідомленні про Дефолт, окрім зазначеної інформації, лізингодавець ставить вимогу про повернення заборгованості за фактичний строк користування предметом лізингу та виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов'язань за цим договором. Повернення предмету лізингу здійснюється за адресою, вказаною у повідомленні про дефолт.

Пунктом 2.8.4.8.2.4. договору передбачено, що якщо протягом 10 календарних днів з моменту отримання Повідомлення про Дефолт, Лізингоодержувач не усунув подію Дефолту, Лізингоодержувач зобов'язаний негайно повернути в повному обсязі заборгованість за цим договором, яка відповідно розділу 2.8.4.1. Визначення термінів та тлумачення означає залежно від контексту грошові зобов'язання Лізингоодержувача перед Лізингодавцем , строк сплати за яким настав або (і) суму коштів за такими грошовими зобов'язаннями.

Із п. 1.1 вказаної вище заяви про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу вбачається, що лізингодавець передає лізингоодержувачу в лізинг автомобіль, згідно специфікації викладеної в додатку №1.

Таким чином судом встановлено, що позивач є лізингодавцем, а відповідач - лізингоодержувачем.

Відповідно до статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання. Згідно з ч.2 ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідного договору фінансового лізингу, як такого до позовної заяви не додано, як видно з доданих додатків до позовної заяви є лише заява про приєднання до Умов та правил надання фінансового лізингу, в якій взагалі відсутні правила надання фінансового лізингу. Однак в ній же зазначено, що заява складає договір фінансового лізингу разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифів банку.

Стаття 509 ЦК України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від виконання певної дії, кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Так, на підтвердження своїх вимог, позивач посилається на Умови та правила надання банківських послуг, як на частину договору, укладеного із відповідачем. У той же час суду примірник Умов та правил надання банківських послуг не надано взагалі, а тому суд не може прийти до переконання, що відповідач ознайомлювався під час підписання договору саме із цією редакцією Умов і правил надання банківських послуг, та погоджувався саме із тими Умовами, які розміщені на сайті позивача, зважаючи на зазначену у них можливість одностороннього їх коригування (внесення змін і доповнень) самим банком (правова позиція ВСУ у постанові від 10.06.2015 року у справі за №6-698цс15).

Окрім того, матеріали справи взагалі не дають можливості суду встановити, якими саме діями чи бездіяльністю відповідач порушила умови вказаного договору, та визначити чіткі умови порушеного договору.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг та порушила п. 2.8.4.8.2.1. та п. 2.8.4.8.2.4 цих Умов.

Разом із тим, із вказаних пунктів Умов, які зазначені в позовній заяві, судом вбачається, що саме лізингодавець мав надати лізингоодержувачу письмове повідомлення про настання Події Дефолту та повернення предмета лізингу, однак жодних повідомлень, листів чи будь-яких інших даних про листування сторін по справі позивачем надано не було.

Отже у суду відсутні переконливі докази того, що позивач будь-яким способом повідомляв відповідача про настання відповідних умов, які начеб-то і спричинили нарахування відповідної пені, яка зазначена в розрахунку банку.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості завірений печаткою ПАТ КБ "ПриватБанк", проте відсутні відомості про те, яка саме особа складала цей розрахунок та на підставі яких саме первинних документів, що також викликає сумнів у його достовірності.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

Таким чином, доказами можуть бути будь-які фактичні дані, в тому числі і договір фінансового лізингу, який складається із Заяви про приєднання до Умов та правил надання фінансового лізингу, додатки до неї, Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку як письмовий доказ.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, суд, приходить до висновку , що позивачем не було надано належних та допустимих доказів в рахунок обґрунтування вимог щодо наявності укладеного відповідного договору, заборгованості, яка виникла б на підставі не належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань та можливості у зв'язку із цим застосуванням цивільно-правової відповідальності, оскільки вказана вище заява, яка надана позивачем не є достатнім доказом порушення відповідачем умов договору, а інших доказів позивачем суду надано не було, тому в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі зазначеного та керуючись ст., ст. 526, 530, 610, 611, 626, 629 ЦК України, ст., ст. 10, 12, 264, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст. 354-356 ЦПК України.

Суддя Середа Л.В.