Рішення

від 23.01.2018 по справі 902/1039/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2018 р. Cправа № 902/1039/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс", смт Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область

до : Фермерського господарства "Оріон-Агро", с. Шура-Мітлинецька, Гайсинський район, Вінницька область

про стягнення 130 443,05 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 486 від 14.11.2017 р. дійсна до 31.12.2018 р.; ордер про надання правової допомоги ВН № 062101 від 05.01.2018 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 521 від 27.11.2006 р.; паспорт АВ № 262306 виданий Шаргородським РВ УМВС України в Вінницькій області 28.11.2001 р.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Приватним підприємством "Поділля-Агрохімсервіс" подано позов до Фермерського господарства "Оріон-Агро" про стягнення 130 443 грн 05 коп., з яких 76 160 грн 00 коп. боргу, 3 967 грн 52 коп. - 25 % річних, 4 135 грн 53 коп. - пені, 46 180 грн 00 коп. штрафу, а також 10 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за ОСОБА_2 поставки № 198-2016 від 05.12.2016 р. в частині своєчасного та повного розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою суду від 24.11.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1039/17 та призначено до розгляду на 20.12.2017 р.

14.12.2017 р. до суду надійшов супровідний лист позивача вих. № 808 від 14.12.2017 р. з долученими до нього документами на виконання вимог ухвали суду від 24.11.2017 р.

20.12.2017 р. позивачем до суду подано опис наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом по ОСОБА_2 про надання правової допомоги № 1411-01 від 14.11.2017 р.

Ухвалою суду від 20.12.2017 р., враховуючи набрання з 15.12.2017 р. чинності Законом України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції, призначено у справі судове засідання для її розгляду по суті на 23.01.2018 р.

В судове засідання 23.01.2018 р. представник відповідача повторно не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією.

Поряд з цим, надіслана на адресу відповідача ухвала від 20.12.2017 р. згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться "врученою за довіреністю", відносно чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані : виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду , якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 20.12.2017 р. про призначення засідання для розгляду справи по суті у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Як свідчать матеріали справи, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення № 2140500015768 (вх. № 442 від 11.08.218 р.), відповідач був обізнаний про наявність спору в суді між ним та позивачем ще 01.12.2017 р., а тому суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що останній мав достатньо часу (майже 2 місяці ) для того, щоб подати необхідні докази по справі та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті , крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу , суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для виконання завдання підготовчого провадження, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу..

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви та поданих письмових пояснень позивач в якості підстави позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов укладеного з відповідачем ОСОБА_2 поставки № 198-2016 на умовах розстрочення платежів від 15.12.2016 р. поставлено останньому товар на загальну суму 141 040 грн 00 коп. за який ФГ "Оріон-Агро" розрахувалось частково в розмірі 64 880 грн 00 коп., в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 76 160 грн 00 коп.

Посилаючись на вказані обставини позивачем заявлено до стягнення з відповідача 76 160 грн 00 коп. основного боргу, 3 967 грн 52 коп. - 25 % річних, 4 135 грн 53 коп. пені, 46 180 грн 00 коп.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 05.12.2016 р. між Приватним підприємством "Поділля-Агрохімсервіс" (Постачальник, Позивач) та Фермерським господарством "Оріон-Агро" (Покупець, Відповідач) укладено договір поставки № 198-2016 на умовах розстрочення платежів (Договір), відповідно до п. 1.1. постачальник зобов'язується передати в строки, визначені ОСОБА_2, у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених ОСОБА_2 (а.с. 10, т. 1).

Згідно з п. 1.2. ОСОБА_2 найменування товару, його кількість та асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару, порядок та термін оплати, термін та базис поставки покупцю, а також інші умови, визначені в ОСОБА_2 та в специфікаціях (додатках) до ОСОБА_2, які є невід'ємною частиною даного ОСОБА_2.

Вартість (ціна) товару вказана в специфікаціях (додатках) до ОСОБА_2. Ціна ОСОБА_2 дорівнює загальній вартості (ціні) товару, що передається та буде передана за ОСОБА_2 (п. 2.1. ОСОБА_2).

Відповідно до п. 2.2. ОСОБА_2 оплата за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або, за письмовою згодою постачальника, шляхом видачі (передачі) векселя (векселів), які постачальник погодиться прийняти в розрахунок за товар. Покупець, здійснюючи оплату за товар, зобов'язанні вказувати в призначенні платежу вид товару, що оплачується ("за насіння"), реквізити (номер і дату) цього ОСОБА_2, а також реквізити (номер і дату) специфікації до ОСОБА_2 (накладної, якщо специфікація не була підписана). Якщо покупець цього не дотримується, то постачальник має право сам, на власний розсуд, визначити в рахунок якого виду товару, специфікації, ОСОБА_2 або іншого зобов'язання зарахувати платіж покупця, незалежно від вказаного в платіжному документі призначення платежу . Платіжні реквізити постачальника вказані в кінці тексту ОСОБА_2. Покупець має право провести дострокову оплату вартості (ціни) товару. У випадку можливих узгоджених відповідне до договору змін ціни постачальник видає покупцю оновлені документи або додатки до них, скориговані тощо .

Згідно із п. 3.1.- 3.4. ОСОБА_2 товар постачається на умовах ЕХW (Інкотермс 2010). Термін поставки товару покупцю вказаний в специфікації(ях) до договору. Якість товару відповідає сертифікату якості підприємства (фірми) - виробника. Приймання товару по кількості, що вказана в накладній (товарній, товарно-транспортній), та якості, що вказана в сертифікаті якості підприємства (фірми) - виробника, проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість та асортимент товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб (за наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у разі виявлення - негайно, до закінчення прийняття, письмово заявити постачальнику. При відсутності даної заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Відповідно до п. 4.4. ОСОБА_2 покупець зобов'язаний оплатити вартість (ціну) товару в термін та на умовах, що вказані в ОСОБА_2 та в додатку до ОСОБА_2. Оплата вважається проведеною з дня надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

В рамках ОСОБА_2, між сторонами підписано 2 (дві) специфікації до ОСОБА_2 поставки на умовах розстрочення платежів, а саме:

- Специфікація № 1 до ОСОБА_2: поставка насіння кукурудзи ВН - 63 в кількості 85 мішків загальною вартістю 108 800 грн 00 коп., дата поставки - 10.12.2016 р., умови оплати: 32 640 грн 00 коп. - 10.12.2016 р., 32 640 грн 00 коп. - 01.08.2017 р. та 43 520 грн 00 коп. - 01.10.2017 р.;

- Специфікація № 2 до ОСОБА_2: поставка насіння соняшнику Армагедон в кількості 13 мішків загальною вартістю 32 240 грн 00 коп., дата поставки - 25.12.2016 р., умови оплати: 9 672 грн 00 коп. - 25.12.2016 р., 9 672 грн 00 коп. - 01.08.2017 р. та 12 896 грн 00 коп. - 01.10.2017 р.

Як встановлено судом позивачем відповідно до умов укладеного ОСОБА_2 поставлено відповідачу товар на загальну суму 141 040 грн 00 коп. на підтвердження чого у справі міститься видаткова накладна № ПА - 0001273 від 15.12.2016 р. (насіння кукурудзи ВН 63) на суму 108 800 грн 00 коп. та видаткова накладна № ПА-0000069 від 28.02.2017 р. (насіння соняшника Армагедон Екстра) на суму 32 240 грн 00 коп. (а.с. 13-14, т. 1).

Також позивачем виставлено відповідачу рахунки - фактури на оплату отриманого останнім товару: № ПА-0000585 від 05.12.2016 р. на суму 32 640 грн 00 коп., вказавши в ньому товар "попередня оплата за насіння", № ПА-0000612 від 16.12.2016 р. на суму 9 672 грн 00 коп., зазначивши в ньому товар "попередня оплата за насіння соняшнику" та № ПА-0000614 від 27.07.2017 р. на суму 32 640 грн 00 коп. в якому товаром значиться "оплата за насіння".

Зазначений товар прийнято уповноваженою особою відповідача (ОСОБА_3В.) на підставі довіреностей № 29 від 15.12.2016 р. та № 28 від 28.02.2017 р. в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій про що свідчить підпис вказаної особи на вказаних видаткових накладних (а.с. 15-16, т. 1).

Однак, останній свої договірні зобов'язання виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 64 880 грн 00 коп. , що підтверджується наявними у справі копіями банківських виписок від 15.12.2016 р. на суму 32 640 грн (призначення платежу: попередня оплата за насіння згідно рахунку № ПА - 0000585 від 05.12.2016 р.), 21.02.2017 р. на суму 9 672 грн 00 коп. (призначення платежу: попередня оплата за насіння соняшника згідно рахунку № ПА - 0000612 від 16.12.2016 р.), 02.08.2017 р. на суму 20 000 грн 00 коп. (призначення платежу: оплата за насіння, засоби захисту рослин та добрива ) та 03.08.2017 р. на суму 20 000 грн 00 коп. (призначення платежу: оплата за насіння, засоби захисту рослин та добрива) (а.с. 17-20, т. 1).

При цьому перераховані відповідачем згідно банківської виписки від 03.08.2017 р. кошти в сумі 20 000 грн 00 коп . зараховано в рахунок погашення заборгованості згідно двох договорів, зокрема, 17 432 грн 00 коп. зараховано в рахунок погашення заборгованості відповідача згідно ОСОБА_2 № 63-2017 від 16.03.2017 р. та 2 568 грн 00 коп. - в рахунок погашення заборгованості останнього за ОСОБА_2 № 198-2016 від 05.12.2016 р. на підтвердження чого в матеріалах справи наявні відповідні пояснення позивача вих. 486 від 20.11.2017 р. (а.с. 21, т. 1).

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 76 160 грн 00 коп ., що й стало підставою звернення останнього з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами ОСОБА_2 поставки товару № 198-2016 від 05.12.2016 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 76 160 грн 00 коп. заборгованості за отриманий товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 135 грн 53 коп. пенні, 46 180 грн 00 коп. штрафу, 3 967 грн 52 коп. - 25 % річних, за результатом чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 5 ОСОБА_2 сторона погоджено відповідальність сторін.

Зокрема, п.п. 5.2, 6.2. ОСОБА_2 встановлено, що покупець несе відповідальність за затримку в оплаті за отриманий товар, сплачуючи при цьому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф. Штраф обчислюється у відсотках в розмірі: 10% від невиконаного зобов'язання до 10 календарних днів, 30% - до 20 днів; 50% - до 30 та більше днів. Під невиконанням зобов'язання вважається прострочення строків оплати за товар згідно умов ОСОБА_2 та специфікації/й до ОСОБА_2. Специфікація/ї є невід'ємною складовою даного ОСОБА_2.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України.

При цьому суд враховується що п. 5.2 ОСОБА_2 сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється без обмеження строку, тобто фактично визначили строк з моменту порушення зобов'язання щодо повернення суми позики за кожен день прострочення за весь період прострочення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015 р. по справі № 3-53гс15 та узгоджується з положенням вищевказаних правових норм.

Крім того, судом взято до уваги, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанови Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12 ).

В той же час, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені нарахованої по кожній із Специфікацій до ОСОБА_2, якими сторонами відстрочено оплату товару на три платежі, суд встановив наявність помилки при зазначенні періоду її нарахування.

Зокрема, позивачем при зазначенні періоду нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплати поставленого товару по Специфікації № 1 до ОСОБА_2 помилково включено у період прострочення заборгованості останній день ( 15.12.2016 р. ) у який відбувалася оплата.

Разом з тим, за змістом пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а тому день у який відбувається оплата заборгованості не вважається днем прострочення заборгованості.

Таким чином вірними є періодом нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплат за поставлений товар по Специфікації № 1 є період з 11.12.2014 р. по 14.12.2016 р. Решта періодів нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплати поставленого товару по Специфікації № 1 визначені позивачем вірно.

Здійснивши розрахунок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум пені з врахуванням допущеної позивачем помилки судом отримано її в розмірі 99 грн 88 коп. , який є меншим ніж той, який заявлений позивачем у зазначений період ( 125 грн 19 коп .), в зв'язку з чим решта заявленої пені в розмірі 25 грн 31 коп . у даний період задоволенню судом не підлягає.

З аналогічних підстав суд відмовляє у задоволенні пені в сумі 00 грн 01 коп. , нарахованої позивачем за невиконання зобов'язання з оплат за поставлений товар по Специфікації № 1 у період з 04.08.2017 р. по 21.11.2017 р. та задовольняє її в сумі 773 грн 20 коп. , оскільки при перевірці її розрахунку за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора отримано її в розмірі 773 грн 20 коп ., тоді як позивачем заявлено до стягнення у даний період 773 грн 21 коп .

В той же час при перевірці обрахунку нарахованої позивачем за невиконання зобов'язання з оплат за поставлений товар по Специфікації № 1 за період з 02.10.2017 р. по 21.11.2017 р. отримано її в сумі 1 582 грн 22 коп. , яка є більшою ніж та, що заявлена позивачем 1 582 грн 21 коп. , однак враховуючи те, що визначення ціни позову є правом та прерогативою позивача, до стягнення підлягає пеня у вказаний період у заявленій останнім сумі.

Також судом встановлено наявність помилки при визначенні позивачем періоду нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплат за поставлений товар по Специфікації № 2, помилково включивши у період прострочення заборгованості останній день ( 21.02.2017 р. ) у який відбувалася оплата. Зокрема вказано період нарахування пені з 26.12.2016 р. по 21.02.2017 р., тоді як необхідно було вказати, враховуючи зазначене, з 26.12.2016 р. - 20.02.2017 р.

Решта періодів нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплати поставленого товару по Специфікації № 2 визначено позивачем вірно.

Здійснивши розрахунок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум пені з врахуванням допущеної позивачем помилки судом отримано її в розмірі 422 грн 27 коп. , який є меншим ніж той, який заявлений позивачем у зазначений період ( 430 грн 34 коп .), в зв'язку з чим решта заявленої пені в розмірі 08 грн 07 коп . у даний період задоволенню судом не підлягає.

Перевіркою розрахунку пені за поставлений товар по Специфікації № 2 у період з 02.08.2017 р. по 21.11.2017 р. судом не виявлено посилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом у заявленому позивачем розмірі - 755 грн 74 коп.

Крім того, у заявленому позивачем розмірі, враховуючи що визначення ціни позову є правом та прерогативою позивача, підлягає задоволенню пеня за поставлений товар по Специфікації № 2 нарахована за період з 02.10.2017 р. по 21.11.2017 р., позаяк при перевірці розрахунку її отримано в розмірі 468 грн 85 коп ., тоді як позивачем заявлено до стягнення 468 грн 84 коп.

Такими чином, з урахуванням вищевикладеного, обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача пеня в загальній сумі 4 102 грн 14 коп . В задоволенні пені в сумі 33 грн 39 коп . слід відмовити.

Крім того, як зазначалось, правомірними та обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 46 180 грн 00 коп .

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення штрафу , з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права .

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність .

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі , а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу, суд взяв до уваги наступні обставини:

- розмір заявленого до стягнення штрафу значно перевищує суму несплаченої відповідачем заборгованості за поставлений товар, тобто є явно неспівмірним із залишком заборгованості;

- негативні наслідки заподіяні простроченням відповідача компенсовані заявленою до стягнення пенею;

- штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар та пені, тощо.

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 20 000 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 3 967 грн 52 коп. - 25 % річних як відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Надавши правову оцінку ОСОБА_2 № 198-2016 від 05.12.2016 р. та наданому позивачем розрахунку процентів за користування чужими коштами станом 21.11.2017 р., судом встановлено, що нараховані останнім проценти в обґрунтування яких ПП "Поділля-Агрохімсервіс" посилається на п. 5.3. ОСОБА_2, яким сторони встановили 25 % річних прострочення грошового зобов'язання та ч. 2 ст. 625 ЦК України, фактично за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені визначені ч. 3 ст. 549 ЦК України, якою встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Однак позивачем згідно договору нараховано, а судом стягнуто пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Тому одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанови Верхового Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 3-132гс11, від 01.07.2014 р. у справах № 3-31гс14, № 3-32гс14 ).

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 25 % річних в сумі 3 967 грн 52 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, у відповідності до ст.ст. 126, 129 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду яких суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 14.11.2017 р. між адвокатом ОСОБА_1 (Виконавець) та ПП "Поділля-Агрохімсервіс" (клієнт), укладено угоду про надання правової допомоги № 1411-01 (Угода), відповідно до п. 2.1. якої замовник замовляє і оплачує, а виконавець надає правову допомогу з підготовки документів, здійсненні перемовин з метою мирного врегулювання конфлікту, підготовки вимоги (претензії), позовної заяви, здійснення розрахунків та з юридичного супроводу розгляду справи в господарському суді Вінницької області за позовом клієнта до ФГ "Оріон-Агро" (боржник) з приводу невиконання договірних зобов'язань боржником по ОСОБА_2 поставки № 198-20116 на умовах розстрочення платежів від 05.12.2016 р. (а.с. 27, т. 1).

Виконавець надає замовнику послуги, зазначені в п. 2.1. Угоди (п. 3.1. Угоди).

Згідно із п. 4.1. Угоди вартість послуг по даному договору становить 10 000 грн 00 коп. без ПДВ.

21.11.2017 р. між адвокатом ОСОБА_1 та ПП "Поділля-Агрохімсервіс" підписано акт здачі-приймання наданих юридичних послуг (а.с. 28, т. 1).

Крім того, суду надано опис наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом по ОСОБА_2 про надання правової допомоги № 1411-01 від 14.11.2017 р. та платіжне доручення № 1662 від 23.11.2017 р. про оплату адвокатських послуг на суму 10 000 грн 00 коп. (а.с. 29, т. 1).

Також матеріали справи містять свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 521 видане ОСОБА_1 та ордер виданий адвокатом ОСОБА_1 серії ВН № 062101 від 05.01.2018 р. та пояснення щодо розумності та розміру витрат на правову допомогу.

Такими чином понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача в сумі заявленій позивачем.

23.01.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Оріон-Агро", вул.Леніна, 28, с.Шура-Мітлинецька, Гайсинський район, Вінницька область, 23721 (ідентифікаційний код - 33420597) на користь Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс", вул.Незалежності, 233, смт Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240 (ідентифікаційний код- 36327834) - 76 160 грн 00 коп. - основного боргу, 4 102 грн 14 коп. - пені, 20 000 грн 00 коп. - штрафу, 1 896 грн 63 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору, 9 693 грн 28 коп. - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. У стягненні 33 грн 39 коп. пені, 3 967 грн 52 коп. 25 % річних, 26 180 грн 00 коп. - штрафу відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 01 лютого 2018 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Незалежності, 233, смт Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240.

3 - відповідачу - вул.Леніна, 28, с. Шура-Мітлинецька, Гайсинський район, Вінницька область, 23721.