Ухвала

від 13.02.2018 по справі 910/22863/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/22863/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

розглянувши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Сан 11" (далі - ТОВ "Сан 11" )

про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів: Нєсвєтової Н.М. (головуючий), суддів Вовка І.В., Стратієнко Л.В. від 14.12.2016

за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації

до Фонду державного майна України, регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та ТОВ "Сан 11"

про визнання недійсним договору оренди та договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" та державне підприємство "Інфоресурс",

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України, регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, ТОВ "Сан 11" про: визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 11.08.2011 №1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а"; визнання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 15.07.2011 №934 "Про затвердження висновку про вартість майна" незаконним у частині пункту 5, яким затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності - товариства з обмеженою відповідальністю "Слав - Консалтінг" про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519,0 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а, станом на 28.02.2011 та скасування з моменту його видання; визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.08.2011 №5930 (зі змінами від 27.06.2011 та від 11.02.2013), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ТОВ "Сан 11"; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 №737 "Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації"; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Фонду державного майна від 30.05.2013 №741 "Щодо визначення дати оцінки"; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Фонду державного майна України від 23.07.2013 №1119 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 №741"; визнання незаконним та скасувати з моменту видання наказу Фонду державного майна України від 16.12.2013 №4290 "Щодо завершення приватизації об'єкта"; визнання недійсним договору купівлі - продажу об"єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 27-А, що приватизується шляхом викупу, від 06.12.2013 №408, укладений між Фондом державного майна України та ТОВ "Сан 11"; зобов'язання ТОВ "Сан 11" повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 кв.м., розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А державі в особі Міністерства освіти і науки України.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2016 (суддя Пригунова А.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія суддів у складі: Кропивної Л.В. - головуючого судді, суддів: Зеленіна В.О., Смірнової Л.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 залишено без змін, а апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 910/22863/15 (у складі колегії суддів: Нєсвєтової Н.М. - головуючий, суддів Вовка І.В., Стратієнко Л.В.): касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України задоволено; постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі № 910/22863/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації задоволено; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва від 11.08.2011 №1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а"; визнано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва від 15.07.2011 №934 "Про затвердження висновку про вартість майна" незаконним у частині пункту 5, яким затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності - товариства з обмеженою відповідальністю "Слав - Консалтінг" про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519,0 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а, станом на 28.02.2011 та скасовано з моменту його видання; визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.08.2011 № 5930 (зі змінами від 27.06.2011 та від 11.02.2013), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ТОВ "Сан 11"; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна України від 30.05.2013 №737 "Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації"; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна від 30.05.2013 №741 "Щодо визначення дати оцінки"; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна України від 23.07.2013 №1119 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 №741"; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна України від 16.12.2013 №4290 "Щодо завершення приватизації об'єкта"; визнано недійсним договір купівлі - продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 27-А, що приватизується шляхом викупу, від 06.12.2013 №408, укладений між Фондом державного майна України та ТОВ "Сан 11"; зобов'язано ТОВ "Сан 11" повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 кв.м., розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А державі в особі Міністерства освіти і науки України; стягнуто з Фонду державного майна України в доход державного бюджету України 3654,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 8038,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг та 8769,60 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційних скарг; стягнуто з регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву в доход державного бюджету України 3654,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 8038,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг та 8769,60 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційних скарг; стягнуто з ТОВ "Сан 11" у доход державного бюджету України 3654,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 8038,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг та 8769,60 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

29.11.2017 до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ "Сан 11" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 910/22863/15 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс; у редакції, чинній до 15.12.2017) - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

10.01.2018 на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) заява про перегляд постанови у справі № 910/22863/15 була передана до Касаційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В. і Львов Б.Ю.

За приписами підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Як доказ неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у справі № 911/2527/16, від 03.10.2017 у справі № 17/5007/98/11, від 24.10.2017 у справі № 913/983/16, від 08.11.2017 у справі № 911/591/17, від 19.10.2017 у справі № 905/3281/16, від 24.10.2008 у справі №10/16пд, від 03.10.2017 у справі №922/4046/16, в яких, на думку заявника, неоднаково застосовано судами касаційної інстанції статтю 61, частину п'яту статті 63 Закону України "Про освіту", підпункт 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 "Про затвердження Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форм власності", статті 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), абзацу другого пункту 1 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабнета Міністрів країни від 18.01.2001 року №32.

На підтвердження невідповідності прийнятої постанови Вищого господарського суду України від 14.12.2017 у справі № 910/22863/15 викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права до заяви додано копію постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 17/108-11/24, в якій, на думку заявника, викладено висновок щодо застосування статті 267 ЦК України, якому не відповідає оскаржувана постанова Вищого господарського суду України.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність відмови в допуску справи до провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111 16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 111 16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив з того, що: на момент передачі нежитлових приміщень в оренду ТОВ "Сан 11" нежилі приміщення загальною площею 519,50 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, знаходилися на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", наказом Міністерства освіти та науки від 16.03.2010 року № 215 Державну наукову установу "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" включено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, а тому вказане майно в розумінні статті 63 Закону України "Про освіту" є об'єктом освіти і науки, і, відповідно, на вказане майно поширюється правовий режим, встановлений для об'єктів освіти і науки, зокрема майно державної установи системи освіти, що фінансується з бюджету, не може бути об'єктом оренди для цілей, не пов'язаних з освітньою та науковою діяльністю.

Також суд касаційної інстанції виходив з того, що: видавницька діяльність не є основним видом підприємницької діяльності ТОВ "САН 11"; за даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України, як на момент укладення, так і після укладення договору оренди ТОВ "САН 11" не перебувало у переліку вітчизняних видавництв та підприємств книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та розповсюдження не менше 50 відсотків книжкової продукції державною мовою, а, відповідно, передача нежитлових приміщень, які є об'єктом освіти і науки, без відповідних на те підстав вказаному суб'єкту суперечить Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і Закону України "Про освіту".

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що накази регіонального відділення Фонду державного майна України від 11.08.2011 № 1047 „Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А" та від 15.07.2011 № 934 „Про затвердження висновку про вартість майна" не відповідають та суперечать статті 63 Закону України "Про освіту", статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відповідно до статті 21 ЦК України підлягають визнанню незаконними з моменту їх прийняття.

Враховуючи те, що спірний договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.08.2011 № 5930 був укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ТОВ "САН 11" на виконання наказу регіонального відділення Фонду державного майна України від 11.08.2011 № 1047, який суперечить вимогам цивільного законодавства та інтересам держави, то за вказаних обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України для визнання договору оренди державного майна недійсним.

У розгляді позовних вимог про визнання недійсними наказів Фонду державного майна України щодо приватизації спірного майна та договору купівлі-продажу, укладеного за наслідками приватизації, суд касаційної інстанції виходив з того, що: Закон України "Про освіту" містить імперативну норму стосовно заборони на приватизацію об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, тому нежитлове приміщення загальною площею 519,50 кв. м., що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А і є державною власністю, віднесене до групи А та є об'єктом освіти та науки в силу приписів Закону України "Про освіти" не підлягає приватизації; відповідно, наказ Фонду державного майна України від 30.05.2013 №737 "Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації", яким вказане нежитлове приміщення включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, суперечить зазначеному законодавству, є незаконним, так само як і подальший процес приватизації вказаного об'єкта, а тому названі накази в силу статті 21 ЦК України підлягають визнанню незаконними з моменту їх видання.

Суд касаційної інстанції також виходив з того, що прокурором наведено обґрунтовані підстави поважності причин пропуску позовної давності, у зв'язку з чим в силу частини п'ятої статті 267 ЦК України порушене право підлягає захисту.

Водночас з постанови від 29.08.2017 у справі № 911/2527/16, яку додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що позов у ній подано про: визнання недійсним пункту 7.16. протоколу засідання конкурсної комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна №3/2014 від 22.09.2014; визнання недійсним договору оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Ірпеня №17/1-2014 від 01.12.2014, укладеного між Управлінням освіти і науки, Ірпінською загальноосвітньою школою №18 та ПП "Автосенс-Біличі"; зобов'язання ПП "Автосенс-Біличі" звільнити та повернути частину нежитлового приміщення, переданого в оренду згідно із спірним договором на підставі акта приймання-передачі приміщення б/н від 01.12.2014.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що Ірпінська загальноосвітня школа № 18 є комунальним закладом освіти і відповідно до статті 18 Закону України "Про освіту" має статус державного навчального закладу, проте не відноситься до закладів загальнодержавного значення і не фінансується з державного бюджету, а надання приміщення Ірпінської загальноосвітньої школи №18 в орендне користування не пов'язане з його відчуженням. Крім того, судами встановлено, що: приміщення Ірпінської загальноосвітньої школи № 18, які передані в оренду ПП "Автосенс-Біличі", є тимчасово вільними; передання приміщень в оренду не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; Ірпінська загальноосвітня школа №18 спільно діє з ПП "Автосенс-Біличі" в частині організації учбових семінарів з вивчення Правил дорожнього руху для учнів школи, що підтверджує участь підприємства у навчальній діяльності.

У наданій для порівняння постанові від 03.10.2017 у справі № 17/5007/98/11 суд касаційної інстанції виходив з того, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане виконкомом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР", а також визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на майновий комплекс "Лісовий берег".

Суд касаційної інстанції виходив з того, що: держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а Фонд державного майна України є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно; при цьому власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна; на спірне майно обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001 видано свідоцтво про право власності на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045; рішення виконкому, на яке міститься посилання у свідоцтві як на підставу для його (свідоцтва) видачі, не стосується ні спірного майна, ані суб'єкта права власності; наявності іншого рішення будь-якого органу, яке могло б бути підставою для видачі свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег", не встановлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на майновий комплекс "Лісовий берег", суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність.

Скасовуючи постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 зі справи № 17/5007/98/11 у частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" та передаючи справу у відповідній частині на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду, касаційний господарський суд виходив з того, що визнання недійсним свідоцтва про право власності є також відновленням становища, яке існувало до порушення, до того ж свідоцтво про право власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, а тому відповідна вимога як самостійний спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку може бути предметом розгляду в господарських судах.

З постанови від 24.10.2017 у справі № 913/983/16, яку додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що позов у ній подано про: визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Новоайдарської селищної ради від 31.08.2010 № 95 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна "Новоайдарський елеватор""; визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.09.2010 серії САС № 134440 на право приватної власності на нерухоме майно за дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Новоайдарський елеватор"; витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Сівік Альянс Груп" об'єктів нерухомого майна.

До заяви про перегляд ТОВ "Сан 11" додало також копію постанови від 08.11.2017 у справі № 911/591/17, спір в якій стосується: визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконкому Ірпінської міськради № 117/12 від 10.07.2007 "Про внесення змін до рішення Ірпінського міськвиконкому від 19.04.2005 № 71/9 "Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття закінченої будівництвом І черги 156-ти квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соцкультпобуту в м. Ірпінь по вул. Північній, 79 "б"; витребування з чужого незаконного володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби об'єкта нерухомого майна - вбудовано-прибудинкового приміщення магазину та кафетерію загальною площею 469,7 кв. м вартістю 581637,80 грн., розташованого по вул. Північна, 79-б в м. Ірпені Київської області.

З постанови від 19.10.2017 у справі № 905/3281/16, яку додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що позов у ній подано про: визнання незаконним та скасування розпорядження голови Добропільської районної державної адміністрації Донецької області від 05.02.2010 № 33 "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства СФГ "Зоря"; визнання незаконним та скасування розпорядження голови Добропільської районної державної адміністрації Донецької області № 3 від 04.01.2011 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення фермерського господарства та передачу СФГ "Зоря" земельної ділянки загальною площею 21,00 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) в оренду строком на 49 років, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06.04.2011 та зобов'язання СФГ "Зоря" в особі директора Карнаух Н.П. повернути на користь головного управління Держгеокадастру у Донецькій області земельну ділянку з кадастровим номером 1422085500:01:000:0594, яка розташована на території Нововодянської сільської ради Добропільського району Донецької області (за межами населених пунктів).

До заяви про перегляд ТОВ "Сан 11" додано й копію постанови від 03.10.2017 у справі № 922/4046/16, спір у якій стосується визнання недійсним договору оренди землі від 10.04.2006, укладеного між Куп'янською районною державною адміністрацією Харківської області та фізичною особою підприємцем Дроздовим Сергієм Володимировичем та зареєстрованого у Куп'янському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центру Державного земельного кадастру.

У постанові від 24.10.2008 зі справи №10/16пд, доданої до заяви про перегляд ТОВ "Сан 11", вбачається, що позов у ній подано про: визнання частково недійсним договору купівлі - продажу від 23.12.1993 в частині продажу гуртожитків; зобов'язання АТЗТ "Луганськмісьбуд" передати гуртожитки та будинки регіональному відділенню Фонду державного майна України по Луганській області.

Дослідивши додані до заяви матеріали та доводи, викладені у заяві ТОВ "Сан 11" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 910/22863/15, здійснивши аналіз зазначених судових рішень та оскаржуваної постанови, Касаційний господарський суд вважає, що підстави для висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права відсутні, оскільки прийняття таких рішень у вказаних заявником справах зумовлені відмінними одна від одної підставами виникнення спорів, різняться за предметом спору та пов'язані з різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ, перевірка правильності встановлення яких виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Крім того, до заяви про перегляд ТОВ "Сан 11" додало копію постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 17/0/108-10/24, предметом розгляду в якій є: визнання незаконним з моменту прийняття та скасування рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області № 51/1 від 12.07.2001 "Про видачу свідоцтва на право власності на цілісний майновий комплекс оздоровчого табору "Переяславський" дочірнього підприємства "Київоблтурист" ЗАТ "Укрпрофтур"; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу "Переяславський"; витребування із чужого незаконного володіння ЗАТ "Укрпрофтур" спірного цілісного майнового комплексу та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Враховуючи те, що подібність правовідносин у постанові Верховного Суду України, на яку здійснено посилання заявником на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 111 16 ГПК України (в редакції, що була чинна до 15.12.2017), та в судовому рішенні, щодо якого подано заяву про перегляд, також не знайшла підтвердження, підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду відсутні.

Доводи поданої заяви фактично зводяться до висловлення незгоди з прийнятими у справі судовими рішеннями, проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінкою доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 "Справа "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) вказано, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99).

Аналогічна позиція викладена і в рішенні Європейського суду з прав людини від 29.10.2015 зі справи "Устименко проти України" (заява N 32053/13).

З урахуванням викладеного доводи заяви ТОВ "Сан 11" про неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017), статтями 111 16 , 111 17 , 111 21 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Сан 11" у допуску справи № 910/22863/15 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов