Рішення

від 24.01.2018 по справі 546/522/17

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 546/522/17

Провадження № 2/546/33/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого-судді Беркути Л.Г.

при секретарі Захарченко Л.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Решетилівка Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області та Фермерського господарства ОСОБА_3 про визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування за законом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 державна нотаріальна контора та Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Решетилівського районного суду Полтавської області із зазначеним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер 15 квітня 2013 року:

-право безстрокового і безплатного користування земельною ділянкою загальною площею 24,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом серії Б№049390, виданим на ім'я ОСОБА_3 1992 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 районної Ради депутатів трудящих, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3;

-право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 25,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом серії ПЛ-9, виданим на ім'я ОСОБА_3 19 липня 1994 року ОСОБА_2 районною Радою народних депутатів, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30.

У своєму позові посилалась на наступне.

15 квітня 2013 року помер її чоловік ОСОБА_3, після якого вона прийняла спадщину. Інші спадкоємці першої черги: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовились від прийняття спадщини на її користь. 07 липня 2014 року та 28 липня 2014 року вона отримана свідоцтва про право на спадщину за законом на належне за життя спадкодавцю майно, зокрема грошовий вклад та частину квартири. За життя спадкодавцем ОСОБА_3 було набуто прав на земельні ділянки, а саме:

-право безстрокового і безплатного користування земельною ділянкою загальною площею 24,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом серії Б№049390, виданим на ім'я ОСОБА_3 1992 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 районної Ради депутатів трудящих, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3;

-право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 25,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом серії ПЛ-9, виданим на ім'я ОСОБА_3 19 липня 1994 року ОСОБА_2 районною Радою народних депутатів, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30.

17 травня 2017 року вона звернулась із відповідною заявою для оформлення своїх спадкових прав на вказані земельні ділянки, проте їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 на вказані земельні ділянки.

Враховуючи те, що права спадкодавця ОСОБА_3 відносно володіння спірними земельними ділянками не припинилося, вона прийняла після нього спадщину, проте позбавлена можливості нотаріально оформити своє спадкове право на земельні ділянки з незалежних від неї підстав, тому вона звернулась до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач ОСОБА_1І та її представник ОСОБА_6 не з'явились, представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, на позові наполягає та просить його задовольнити у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує / а.с.172/.

Представник відповідача ОСОБА_2 селищної ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується витягом з книги розносної кореспонденції /а.с.170/

Представник відповідача ФГ Мироненко ОСОБА_7 - ОСОБА_5В, у судове засідання не з'явилась, надавши до суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення /а.с.171/.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, надавши до суду заяви про розгляд справи без їх участі /а.с.34-35/.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 державної нотаріальної контори - ОСОБА_8 у судове засідання не з'явилась, надавши до суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову не заперечує /а.с.169/.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у судове засідання не з'явився, надавши до суду заперечення проти позову по справі, у яких посилався на те, що згідно ч. 2 ст. 92 Земельного Кодексу України передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена. Вважає, що право постійного користування землею не може бути успадковане, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Законодавством не передбачено право спадкування земельної ділянки у разі укладення договору оренди землі між відповідними суб'єктами права /а.с. 148-155/.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи наявність зазначених умов проведення заочного розгляду справи, суд розглянув справу заочно, на підставі наявних у ній доказів.

Суд, з'ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку , що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є чоловіком позивача ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-КЕ № 100500 від 08 лютого 2013 року /а.с.12/.

15 квітня 2013 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КЕ №243810 від 17 квітня 2013 року /а.с.11/.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 02-31/838 від 30 травня 2017 року, єдиним спадкоємцем після померлого ОСОБА_3, який прийняв спадщину за законом є дружина померлого ОСОБА_1, дочка померлого ОСОБА_5 та син померлого ОСОБА_4 відмовились від прийняття спадщини. Їй було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на грошовий вклад та 1/4 квартири, однак у видачі свідоцтв про право на спадщину на земельні ділянки площею 24,1 га , площею 25,0 га та площею 49,3 га для ведення селянського (фермерського ) господарства їй було відмовлено, оскільки діючим законодавством не передбачено передачі земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у постійне користування, тому вони не входить до складу спадщини /а.с.13/.

ОСОБА_3 заснував ФГ ОСОБА_3 що підтверджується статутом селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 /а.с.40-43/ та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21049238 від 22 вересня 2017 року /а.с.126-128/.

На підставі Державних актів серії Б № 049390 від 1992 року та серії ПЛ № 9 від 19 липня 1994 року громадянину ОСОБА_3 надано право безстрокового та безоплатного користування 24,1 га та 25,0 га землі для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно /а.с.118-121/.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21049238 від 22 вересня 2017 року ФГ Мироненко ОСОБА_7 не перебуває у стані припинення, засновником (учасником) юридичної особи є ОСОБА_1 /а.с.129-131/.

Сторонами у справі не заперечується, що будь-яких договорів про право користування вказаними земельними ділянками або оренди не укладалося із власником землі на час смерті засновника та голови СФГ ОСОБА_3

Поряд з цим, вищевказані земельні ділянки фактично продовжують використовуватися для ведення фермерського господарства ФГ ОСОБА_3

У відповідності з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Сутність принципу верховенства права розкривається в доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні ((Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з вимогами ст. 2. Закону України Про судоустрій та статус суддів , суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи положення п. 6 перехідних положень земельного Кодексу України 2001 року та визнаючи їх неконституційними щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення , Конституційний суд України даючи аналіз законодавства яке регулювало право постійного користування земельними ділянками в мотивувальній частині свого рішення зробив правові висновки, що : за особами які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано.

На право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Ні в Земельному Кодексі (2768-14), ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів "оформлення" і "переоформлення", не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності "оформлення" і "переоформлення" прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України ( 254к/96-ВР ) права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу. Чинний Кодекс ( 2768-14 ), прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( 1952-15) від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо .

При цьому положеннями Закону передбачено визнання права власності чи користування на об'єкти, набуті в установленому законом порядку до прийняття закону.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності згідно з ст. 92 Земельного кодексу України редакції 2001 року набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Використання терміну "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Земельного Кодексу ( 2768-14 ) свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тому підстав визнавати статтю 92 Кодексу ( 2768-14 ) неконституційною немає.

Невизначеним є словосполучення "переоформити у встановленому порядку" без посилання на відповідні норми Земельного Кодексу ( 2768-14 ) або інших законів. При цьому в Земельному Кодексі (2768-14) та інших законах немає спеціальних норм щодо такого порядку переоформлення права постійного користування. Оскільки переоформлення може означати оформлення за тих самих умов, що й раніше, а також за новими, іншими умовами, то ці умови мають бути зазначені в Перехідних положеннях Кодексу. Відсутність розмежування надання земельної ділянки і зміни титулу прав на земельні ділянки ускладнює переоформлення і на практиці вирішується довільно.

Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України ( 254к/96-ВР ), стаття 3 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Ні ст. ст. 27, 114 Земельного Кодексу України редакції 1990 року, ні ст. 141 Земельного кодексу України редакції 2001 року не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється в зв'язку з смертю особи.

У відповідності з вимогами ст. 1218 ЦК України (як загальної норми права) до складу спадщини входять усі права та обв'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилося внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з собою.

Право користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею не є особистим немайновим правом.

Закон України Про фермерське господарство є спеціальним законом в якому на відміну від Земельного кодексу України по іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, їх успадкування.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Згідно статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч.1 ст.20 даного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства .

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Вказаним законом не передбачено, що спадкування підлягає лише земельна ділянка право на користування якої оформлено на підставі цивільно - правового договору, а в законі зазначено право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.1225 ЦK України, (редакції 2003 року) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Тому необхідно зробити висновок, що нормативно правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв'язку з смертю особи, та право на спадкування права постійного користування землею набутого до 2002 року.

У відповідності з вимогами ст. 6, ст.1 протоколу № 1 ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду висловленої у справах Рисовський проти України , КРИВЕНЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ дано аналіз питанню власності в контексті ст.1 протоколу № 1 Конвенції.

Підставі наведеного можна зробити висновок, що право постійного користування землею є - власністю особи. Також держава (державні органи) не вправі свавільно , всупереч вимог закону, позбавляти особу права власності( чи права користування).

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

У зв'язку з чим необхідно зробити висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке особа набула до набрання чинності Земельним Кодексом України редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню. Зазначений висновок відповідає принципу Верховенства права.

У відповідності до вимог ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Законом України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні визначено , що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Враховуючи обставини, що право користування земельною ділянкою на підставі договору може успадковуватися, суд приходить до висновку, що особа має право на спадкування у випадку коли право користування чужою земельною ділянкою виникло у особи на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Розмежування права спадкування користування земельною ділянкою на осіб, які переоформили право та осіб, які не встигли переоформити право постійного користування землею є дискримінаційним.

Після успадкування права постійного землекористування (фіксування цих прав у встановленому законом порядку) позивач у справі вправі у відповідності з вимогами Земельного законодавства переоформити право постійного користування земельною ділянкою на інше право (в тому числі укладення договору оренди, користування чужою земельною ділянкою).

Таким чином визнання за спадкоємцем померлого права успадкування права на постійне землекористування забезпечує їй реальний правовий захист на користування земельною ділянкою та надає можливість вирішити питання переоформлення прав на користування земельною ділянкою та є належним правовим заходом згідно з вимогами Конституції України ст. 6, 13 ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354-355 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області та Фермерського господарства ОСОБА_3 про визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування за законом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 державна нотаріальна контора та Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер 15 квітня 2013 року:

-право безстрокового і безплатного користування земельною ділянкою загальною площею 24,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом серії Б №049390, виданим на ім'я ОСОБА_3 1992 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 районної Ради депутатів трудящих, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3;

-право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 25,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території ОСОБА_2 селищної ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом серії ПЛ-9, виданим на ім'я ОСОБА_3 19 липня 1994 року ОСОБА_2 районною Радою народних депутатів, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання: 38400, Полтавська обл., м. Решетилівка, вул. Базарна, буд. 36 б , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_2 селищна рада Решетилівського району Полтавської області, місцезнаходження: 38400, Полтавська обл., м. Решетилівка, вул. Покровська, буд 14.

Відповідач - Фермерське господарство ОСОБА_3, 38400, Полтавська обл., м. Решетилівка, вул. Базарна, буд. 36-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 21049238.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, місце проживання: 38400, Полтавська обл., м. Решетилівка, вул. Базарна, буд. 36 б , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5, місце проживання: 38400, Полтавська обл., м. Решетилівка, вул. Базарна, буд. 36 б , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору -ОСОБА_2 державна нотаріальна контора, місцезнаходження: 38400, Полтавська обл., м. Решетилівка, вул. Старокиївська, буд. 12.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, місцезнаходження: 36038, м. Полтава, вул. Уютна, 23.

Суддя :