Рішення

від 15.02.2018 по справі 910/22632/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.02.2018Справа №  910/22632/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Нео Комфорт”, 82200, м. Трускавець, вул. Суховоля,54 а; до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інший світ”, 01021, м. Київ, вул. М.Грушевського, 28/2; про     стягнення 33 343,28 грн.       У засіданні брали участь: від позивача:            не з»явився від відповідача:        не з»явився ОБСТАВИНИ  СПРАВИ:               Товариство з обмеженою відповідальністю “Нео Комфорт” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інший світ” про стягнення 33 343,28 грн.           В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлових приміщень комплексу з розвинутою інфраструктурою від 01.02.2017 № 409.           Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2017  відкрито провадження у справі № 910/22632/17 розгляд справи призначено на 29.01.2018.           Представник відповідача у судове засідання 29.01.2018 не з`явився; про причини неявки повноважного представника суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.           Представник позивача у судове засідання 29.01.2018 не з`явився, проте до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник позивача перебуває у цей  день в іншому судовому засіданні та не може забезпечити явку повноважного представника. Разом з тим , позивачем не надано доказів на підтвердження участі повноважного представника в іншому судовому засіданні, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.           Ухвалою Господарського суду міста Києва від  19.01.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/22632/17 до судового розгляду по суті  12.02.18  о 12:00 год.  Викликано у судове засідання представників учасників справи, яким необхідно при собі мати документи, що підтверджують їх повноваження відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України. Попереджено позивача про наслідки передбачені ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України. 09.02.2018р. через відділ діловодство господарського суду міста Києва від  позивача надійшла заява , відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить справу розглядати за наявними матеріалами.           В судове засідання 12 лютого2018 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих  листів із відміткою пошти  про неможливість вручення. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття  рішення у даній справі. З урахуванням викладеного , суд приходить до висновку, що відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними. При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представника відповідача перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась. З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 01 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нео Комфорт” (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Інший світ»  (надалі відповідач) було укладено договір оренди нежитлових приміщень комплексу з розвинутою інфраструктурою № 409. Згідно п.1 договору позивач  передає, а відповідач приймає в оренду нежитлове приміщення загальною площе 373 кв.м. у Готельному комплексі з розвинутою інфраструктурою, що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Суховоля, 54 А для використання під розважальний комплекс. Факт передачі вищезазначеного приміщення  підтверджується підписаним актом   приймання-передачі від 01.02.2017р., відповідно до якого позивач передав, а відповідач» прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 373 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Суховоля, 54 А,в комплексі з розвинутою інфраструктурою. Відповідно до п. 3.2 договору сторони узгодили ставку орендної плати в розмірі 45 грн, в т.ч. ПДВ за кожен місяць оренди за 1 кв.м. загальної площі приміщення. Як еквівалент 45 грн. сторони приймають 1,8 долари США за курсом гривні до долару США, встановленого Національним Банком України на дату виставлення рахунку. Згідно 3.7 договору рахунок виписується щомісячно до 10 числа поточного місяця та вручається орендарю (його представнику) під розписку або надсилається рекомендованим листом. Період для оплати становить 5 (п'ять ) банківських днів з моменту вручення рахунку. Квитанція про відправку рекомендованого листа вважається підтвердженням вручення рахунку. Датою вручення рахунку вважається дата, вказана в квитанції пошти про відправку або дата підписання відомості про отримання рахунку. Відповідно до п. 4.5 Договору оренди відповідач зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі у відповідності з розділом 3 Договору. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі  50312,08 грн. Листом від 15.05.2017р. відповідач визнав заборгованість  в сумі 50    312,08 грн. та надав гарантійний лист про погашення заборгованості в повному обсязі до 15.07.2017р.   Проте, відповідач частково перерахував позивачу кошти в рахунок погашення заборгованості в сумі 20000 грн. З урахуванням  викладеного, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30    312,08 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео Комфорт» підлягають задоволенню з наступних підстав. Внаслідок укладення Договору оренди приміщення № 409 від 01.02.2017 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог  Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України         встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7    статті 193 Господарського кодексу України). Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України  за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України  визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов виконання умов Договору № 409 оренди  нежилих приміщень від 01.02.2017 року позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення загальною площею 373 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Суховоля, 54 А,в комплексі з розвинутою інфраструктурою. Відповідно до п. 3.2 договору сторони узгодили ставку орендної плати в розмірі 45 грн, в т.ч. ПДВ за кожен місяць оренди за 1 кв.м. загальної площі приміщення. Як еквівалент 45 грн. сторони приймають 1,8 долари США за курсом гривні до долару США, встановленого Національним Банком України на дату виставлення рахунку. Згідно 3.7 договору рахунок виписується щомісячно до 10 числа поточного місяця та вручається орендарю (його представнику) під розписку або надсилається рекомендованим листом. Період для оплати становить 5 (п'ять ) банківських днів з моменту вручення рахунку. Квитанція про відправку рекомендованого листа вважається підтвердженням вручення рахунку. Датою вручення рахунку вважається дата, вказана в квитанції пошти про відправку або дата підписання відомості про отримання рахунку. Відповідно до п. 4.5 Договору оренди відповідач зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі у відповідності з розділом 3 Договору. Однак,  при  розгляді справи суд встановив, що до матеріалів справи  відповідачем не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати заборгованості по орендній платі перед позивачем  у розмірі 30    312,08 грн. Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату орендних  платежів, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення  30    312,08 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати, позивач просить суд стягнути з відповідача 3    031,20  грн. – 10% штрафу від суми заборгованості, що передбаче6ний сторонам и в п. 3.1 договору. Відповідно до ч.1    ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)    ст.610 Цивільного кодексу України    кваліфікує як порушення зобов'язання. За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.1    ст.611 Цивільного кодексу України    у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.  (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності – договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.        та Верховним Судом України у постанові від 22.11.2010р. по справі №14/80-09-2056. Пунктом 3.11 укладеного між сторонами правочину передбачено, що орендна плата, а також інші платежі, внесені несвоєчасно або не в повному обсязі, стягуються з у3рахуванням штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення включаючи день оплати.   Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача. Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд В И Р І Ш И В: Позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інший світ” (01021, м. Київ, вул.. Грушевського, 28/2, ідентифікаційний код 40872520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео Комфорт»  (82200, Львівська область, м. Трускавець, вул.. Суховоля, 54А,  ідентифікаційний код 41079496)  30    312 грн. 08 коп. основного боргу, 3    031 грн. 20 коп.  штрафу,  1600 грн. 00 коп. судового збору. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після          повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.                                                                               Суддя                                                                      Трофименко Т.Ю.