Рішення

від 07.02.2018 по справі 911/3538/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2018 р. м. Київ Справа № 911/3538/17

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Кулакова С.С.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ - 5"

до публічного акціонерного товариства "КРИМТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ"

про визнання недійсною угоди та стягнення заборгованості у розмірі 450 862 448,68 грн.,

за участю представника:

позивача: Колесника К.А. (довіреність від 07.04.2015 року);

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2017 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ - 5" (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства "КРИМТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" (далі - відповідач) про визнання недійсною угоди та стягнення заборгованості у розмірі 450 862 448,68 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на те, що 16 квітня 2014 року між ним та відповідачем був укладений договір про відступлення права вимоги №246 (далі - договір №246), згідно з умовами якого відповідач передав (відступив), а позивач прийняв на себе право дійсної вимоги до державного підприємства Енергоринок за договором про купівлю - продаж електричної енергії №4274/02 від 05.10.2007 року в сумі 212 238 194,46 грн. (двісті дванадцять мільйонів двісті тридцять вісім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 46 копійок).

10 вересня 2014 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14, на виконання умов якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача цінні папери, які будуть придбані позивачем у майбутньому, а відповідач зобов'язувався цінні папери прийняти та оплатити їх ціну.

18 грудня 2014 року цінні папери були передані у власність відповідача, що підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів за договором №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року та випискою про операції з цінними паперами №1117 від 25.12.2014 року.

19 грудня 2014 року між сторонами була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли на підставі договорів: договору №246 про відступлення права вимоги від 16 квітня 2014 року та договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року. Відповідно до умов цієї угоди, сторонами були зараховані зустрічні однорідні вимоги на суму 212 238 194,46 грн. та припинені зобов'язання сторін.

На підставі рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3515/14 від 13.08.2015 року та постанови Київського апеляційного господарського суду в справі №911/3515/14 від 13.06.2016 року, залишених без змін постановою Вищого господарського суду України у справі №911/3515/14 від 26.10.2016 року, договір про відступлення права вимоги №246 від 16.04.2014 року визнано недійсним з моменту його укладення.

Тому, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.12.2014 року, що виникли на підставі договорів: договору №246 про відступлення права вимоги від 16 квітня 2014 року та договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року, стягнути з відповідача 212 238 194,46 грн. основного боргу, 50 960 425,65 грн. пені, 18 700 220,09 грн. трьох процентів річних та 168 963 608,48 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 28.11.2017 року, розгляд справи призначено на 13 грудня 2017 року.

12 грудня 2017 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав пояснення від 07.12.2017 року та документи, витребувані ухвалою суду, долучені до матеріалів справи.

13 грудня 2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 13.12.2017 року розгляд справи було відкладено на 10 січня 2018 року.

10 січня 2018 року в засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 10.01.2018 року в справі призначено підготовче засідання на 17 січня 2018 року.

17 січня 2018 року в засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 17.01.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 07 лютого 2018 року.

31 січня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав письмові пояснення до позовної заяви від 30.01.2018 року, долучені до матеріалів справи.

07 лютого 2018 року в судове засідання з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 10.01.2018 року відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, а також попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відзиву на позовну заяву не подано, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

16 квітня 2014 року між публічним акціонерним товариством "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ - 5 (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством КРИМТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ (далі - відповідач) був укладений договір про відступлення права вимоги №246 (далі - договір №246), згідно з умовами якого відповідач передав (відступив), а позивач прийняв на себе право дійсної вимоги до державного підприємства Енергоринок за договором про купівлю - продаж електричної енергії №4274/02 від 05.10.2007 року в сумі 212 238 194,46 грн. (двісті дванадцять мільйонів двісті тридцять вісім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 46 копійок).

Відповідно до п. 1.2 договору №246, сума заборгованості державного підприємства Енергоринок по зобов'язанню, право вимоги за яким переходить від відповідача до позивача, станом на момент укладання даного договору складає 212 238 194,46 грн. (двісті дванадцять мільйонів двісті тридцять вісім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 46 коп.).

Пунктом 1.3 договору №246 встановлено, що до позивача переходять права відповідача у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 521 Цивільного кодексу України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

10 вересня 2014 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 (далі - договір №БВ12/1-14), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача цінні папери, які будуть придбані позивачем у майбутньому, а відповідач зобов'язувався цінні папери прийняти та оплатити їх ціну.

18 грудня 2014 року цінні папери були передані у власність відповідача, що підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів за договором №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року та випискою про операції з цінними паперами №1117 від 25.12.2014 року.

19 грудня 2014 року між сторонами була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли на підставі договорів: договору №246 про відступлення права вимоги від 16 квітня 2014 року та договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року. Відповідно до умов цієї угоди, сторонами були зараховані зустрічні однорідні вимоги на суму 212 238 194,46 грн. та припинені зобов'язання сторін.

На підставі рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3515/14 від 13.08.2015 року та постанови Київського апеляційного господарського суду в справі №911/3515/14 від 13.06.2016 року, залишених без змін постановою Вищого господарського суду України у справі №911/3515/14 від 26.10.2016 року, договір про відступлення права вимоги №246 від 16.04.2014 року визнано недійсним з моменту його укладення.

У позовній заяві позивач послався на те, що договір відступлення права вимоги №246 не створив жодних юридичних наслідків щодо сплати грошових коштів позивачем відповідачу у розмірі 212 238 194,46 грн., тому просив суд визнати недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19 грудня 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Позивач послався на те, що угода про зарахування зустрічних однорідних вимог виникла на підставі договору про відступлення права вимоги №246, який у подальшому був визнаний судом недійсним з моменту його укладення та на підставі договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли на підставі договорів: договору №246 про відступлення права вимоги від 16 квітня 2014 року та договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року, укладену між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли на підставі договорів: договору №246 про відступлення права вимоги від 16 квітня 2014 року та договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року, укладеної між позивачем та відповідачем, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 212 238 194,46 грн.

Судом встановлено, що згідно з п. 1.1 договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14, позивачем було передано відповідачу цінні папери на загальну суму 212 238 194,46 грн.

Відповідно до п. 1.2 цього договору, загальна сума цього договору становить 212 238 194,46 грн. (двісті дванадцять мільйонів двісті тридцять вісім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 46 копійок) без ПДВ.

Пунктом 3.1 цього договору встановлено, що відповідач зобов'язувався в день зарахування цінних паперів на його рахунок, зазначений в пункті 4.4 цього договору, сплатити позивачу грошові кошти у розмірі суми договору, зазначеної в пункті 1.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

18 грудня 2014 року цінні папери зараховані на рахунок відповідача, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами №1117 від 25.12.2014 року та актом звірки розрахунків станом на 29.12.2014 року.

Оскільки договір про відступлення права вимоги №246 від 16.04.2014 року визнано недійсним з моменту його укладення на підставі рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3515/14 від 13.08.2015 року, яке набрало законної сили 13.06.2016 року, то відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти у сумі 212 238 194,46 грн. відповідно.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 212 238 194,16 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім боргу в сумі 212 238 194,16 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 50 960 425,65 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1 договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14, відповідач зобов'язувався в день зарахування ЦП на його рахунок, зазначений в пункті 4.4 цього договору, сплатити позивачу грошові кошти у розмірі суми договору, зазначеної в пункті 1.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 4.4 цього договору встановлено, що відповідачу необхідно до 31 грудня 2014 року (включно) здійснити всі дії для зарахування ЦП на свій рахунок: ПАТ "КРИМ ТЕЦ", № рах. в ЦП 402669-UA40702079 в депозитарній установі ТОВ "ФІНАСТА", № Депозитарної установи в ПАТ "НДУ" 402669, Код ЄДРПОУ 32417960.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1 договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10.09.2014 року встановлено, що у разі прострочки виконання відповідачем умов п. 3.1 цього договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню за кожен день прострочки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення пені, від суми обумовленої в п. 1.2.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з:

20.12.2014 року до 05.02.2015 року, суму боргу в розмірі 212 238 194,46 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (постанова НБУ від 12.11.2014 року №719), складає 7 815 017,35 грн.;

06.02.2015 року до 03.03.2015 року, суму боргу в розмірі 212 238 194,46 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 19,5% (постанова НБУ від 04.02.2015 року №81), складає 5 896 151,48 грн.;

04.03.2015 року до 19.06.2015 року, суму боргу в розмірі 212 238 194,46 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 30% (постанова НБУ від 02.03.2015 року №154), складає 37 679 547,95 грн.;

а разом 51 390 716,78 грн. (за розрахунком суду).

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивачем сума пені визначена у розмірі 50 960 425,65 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 18 700 220,09 грн., та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 168 963 608,48 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Прострочення платежу з 20.12.2014 року до 24.11.2017 року складає 1 071 день, тому три проценти річних від суми 212 238 194,46 грн. становлять 18 682 775,86 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 20.12.2014 року до 24.11.2017 року: у січні 2015 року - 103,1% (УК №24 від 10.02.2015 року); лютому -105,3% (УК №44 від 11.03.2015 року); березні - 110,8% (УК №65 від 09.04.2015 року); квітні - 114,0% (УК №84 від 14.05.2015 року); травні - 102,2% (УК №102 від 10.06.2015 року); червні - 100,4% (УК №122 від 09.07.2015 року); липні - 99,0% (УК №144 від 08.08.2015 року); серпні - 99,2% (УК №165 від 09.09.2015 року); вересні - 102,3% (УК №188 від 09.10.2015 року); жовтні - 98,7% (УК №209 від 10.11.2015 року); листопаді - 102,0% (УК №230 від 09.12.2015 року); грудні - 100,7% (УК №4 від 09.01.2016 року); у січні 2016 року - 100,9% (УК №26 від 10.02.2016 року); лютому - 99,6% (УК №47 від 11.03.2016 року); березні - 101,0% (УК №68 від 09.04.2016 року); квітні - 103,5% (УК №87 від 11.05.2016 року); травні - 100,1% (УК №109 від 10.06.2016 року); червні - 99,8% (УК №128 від 12.07.2016 року); липні - 99,9% (УК №149 від 10.08.2016 року); серпні - 99,7% (УК №170 від 10.09.2016 року); вересні 101,8% (УК №191 від 11.10.2016 року); жовтні - 102,8% (УК №210 від 09.11.2016 року); листопаді - 101,8% (УК №233 від 10.12.2016 року); грудні - 100,9% (УК №4 від 11.01.2017 року); у січні 2017 року - 101,1% (УК №25 від 09.02.2017 року); лютому - 101,0% (УК №47 від 11.03.2017 року); березні - 101,8% (УК №68 від 11.04.2017 року); квітні - 100,9% (УК №86 від 12.05.2017 року); травні - 101,3% (УК №106 від 10.06.2017 року); червні - 101,6% (УК №126 від 11.07.2017 року); липні - 100,2% (УК №148 від 10.08.2017 року); серпні - 99,9% (УК №169 від 12.09.2017 року); вересні - 102,0% (УК №191 від 11.10.2017 року); жовтні - 101,2% (УК №212 від 10.11.2017 року); листопаді - 100,9% (УК №234 від 12.12.2017 року), складає 172 337 413,90 грн. (за розрахунком суду).

Оскільки позивачем сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначена у розмірі 168 963 608,48 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 513, ст. 514, ст. 521, ч. 1 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 4 ст. 75, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задоволити позов приватного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ- 5" до публічного акціонерного товариства "КРИМТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" про визнання недійсною угоди та стягнення заборгованості у розмірі 450 862 448,68 частково.

Визнати недійсною угоду від 19.12.2014 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли що виникли на підставі договорів: договору №246 про відступлення права вимоги від 16 квітня 2014 року та договору купівлі - продажу цінних паперів №БВ12/1-14 від 10 вересня 2014 року, укладену між публічним акціонерним товариством "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ- 5" та публічним акціонерним товариством "КРИМТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ".

Стягнути з публічного акціонерного товариства "КРИМТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" (95493, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, Залізничний район, вулиця Монтажна, будинок 1, ідентифікаційний код 32417960) на користь приватного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ- 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, село Подвірки, ідентифікаційний код 05471230) 212 238 194,46 грн. (двісті дванадцять мільйонів двісті тридцять вісім тисяч сто дев'яносто чотири грн. 46 коп.) основного боргу, 50 960 425,65 грн. (п'ятдесят мільйонів дев'ятсот шістдесят тисяч чотириста двадцять п'ять грн. 65 коп.) пені, 18 682 775,86 грн. (вісімнадцять мільйонів шістсот вісімдесят дві тисячі сімсот сімдесят п'ять грн. 86 коп.) трьох процентів річних, 168 963 608,48 грн. (сто шістдесят вісім мільйонів дев'ятсот шістдесят три тисячі шістсот вісім грн. 48 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 241 590,71 грн. (двісті сорок одну тисячу п'ятсот дев'яносто грн. 71 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 16.02.2018 року.

Суддя С. Грабець