Постанова

від 14.02.2018 по справі 925/1277/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 925/1277/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Смілянської міської ради - Власенка І.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляне" - Кравця О.С.,

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляне"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючий), Гончарова С.А., Іоннікова І.А.)

та на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.01.2017 (суддя - Спаських Н.М.)

у справі за позовом Першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляне"

про стягнення 12 998 846,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2016 Перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Смілянської міської ради про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Поляне" (далі - ТОВ "Поляне") 12 998 846,50 грн збитків за період 2011 по 09.03.2016.

У зв'язку з поданням 11.11.2016 відповідачем до суду заяви про застосування позовної давності, прокурор 03.01.2017 звернувся до суду з заявою №12393вих16 про зменшення позовних вимог в межах строку позовної давності, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 6 081 508,85 грн. збитків за період з 01.10.2013 по 01.03.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що внаслідок використання відповідачем земельних ділянок за адресою вул. Р. Люксембург, 6 у м. Сміла Черкаської області без оформлення договору оренди, Смілянська міська рада зазнала збитків у вигляді упущеної вигоди (орендної плати, яка могла б надійти до місцевого бюджету у разі укладення договору оренди землі).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.01.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Поляне" на користь Смілянської міської ради збитки, завдані внаслідок використання земельної ділянки за адресою: м. Сміла, вул. Р. Люксембург, 6, загальною площею 30,1379 га, без оформлення правовстановлюючих документів в загальній сумі 6 081 508,85 грн ( у тому числі, по ділянці №1 кадастровий №7110500000:04:004:0350 площею 18,0843 га в сумі 3 945 892,15 грн та по ділянці № 2 кадастровий №7110500000:04:004:0351 площею 12,0536 га в сумі 2 135 616,70 грн).

Рішення суду мотивовано тим, що користування відповідачем земельними ділянками без правовстановлюючих документів позбавило Смілянську міську раду, як власника землі, права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, в той час як відповідачем не доведено наявності об'єктивних перешкод для укладення договору оренди землі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 рішення Господарського суду Черкаської області від 05.01.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 02.10.2017 ТОВ "Поляне" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 05.01.2017 скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги, ТОВ "Поляне" посилається на те, що:

- позивачем не доведено направлення відповідачу листів з пропозицією укласти договір оренди; суд неправильно застосував ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки збитки завдані не з вини відповідача; розрахунок розміру збитків є невірним;

- місцевим судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи;

- органи прокуратури не уповноважені здійснювати представництво інтересів органів місцевого самоврядування з питань стягнення плати за користування земельними ділянками, які належать територіальній громаді.

Прокурор та позивач у відзивах заперечили доводи касаційної скарги, посилаючи на законність та обґрунтованість прийнятих у справі рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ТОВ "Поляне" є власником комплексу нежитлових будівель цукропіскового заводу, які розташовані за адресою вул. Р. Люксембург, 6 у м. Сміла Черкаської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28.08.2009.

06.06.2013 Смілянською міською радою Черкаської області прийнято рішення № 38-28/УІ про передачу земельної ділянки ТОВ "Поляне" під комплекс нежитлових будівель виробничої бази на вул. Р. Люксембург, 6, яким також затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі відповідачу у справі загальною площею 30,1379 га (у тому числі земельна ділянка №1 площею 18,0843 га; ділянка №2 площею 12,0536 га з цільовим призначенням - землі промисловості). Цим же рішенням відповідачу надано в оренду вказані земельні ділянки (кадастрові номери 7110500000:04:004:0350 та 7110500000:04:004:0351 на 10 років з дати прийняття вказаного рішення).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами права на землі комунальної власності, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

За змістом ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За приписами ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Судами встановлено, що супровідним листом від 10.09.2013 № 234/01-01-16 за підписом міського голови відповідачу було направлено для підписання договори оренди із розрахунками орендної плати, які вручено ТОВ "Поляне" 16.09.2013, однак, відповідачем підписані не були.

Наведене свідчить про використання ТОВ "Поляне" відповідних земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено направлення відповідачу листів з пропозицією укласти договори оренди відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, в той час, як передбачені ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не дозволяють встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Смілянської міської ради про стягнення з відповідача суми 6 081 508,85 грн, яку прокурор обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого Смілянська міська рада була позбавлена можливості отримати дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю, які за визначенням, наведеним у ст.22 ЦК України і ст. 225 ГК України, є збитками у виді упущеної вигоди.

Упущеною вигодою за змістом ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 України, ст. 225 ГК України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

За загальними положеннями ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Доводи касаційної скарги про відсутність вини відповідача у користуванні відповідними земельним ділянками без оформлення договору оренди , відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки з наведених відповідачем доводів не вбачається, що у нього були об'єктивні перешкоди для укладення підготовленого договору оренду землі, а також того, що відповідач звертався до зазначеного у цьому рішенні органу з приводу укладення такого договору, як і не вбачається, що за наслідками звернення відповідач не міг укласти договір із незалежних від його волі причин.

Комісією з визначення розміру збитків по платі за землю, створеною рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 21.01.2016 року № 21, складено два акти від 09.03.2016, якими визначено розмір збитків по платі за землю окремо за кожною земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, відповідно до яких внаслідок зайняття та використання ТОВ "Поляне" земельних ділянок під будівлями виробничої бази (вул. Р.Люксембург, 6 у м. Сміла) без правоустановчих документів було завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю за період з 01.01.2011 по 01.03.2016. Загальна сума збитків по обох ділянках за цей період за розрахунками позивача склала 13 001 846,50 грн.

Суди попередніх інстанцій перевірили доводи відповідача щодо невірності розрахунку збитків (за період 01.10.2013 по 01.03.2016) та їх відхили, оскільки встановили, що його здійснено з урахуванням нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки, коефіцієнтів індексації за відповідні роки та ставки земельного податку.

Суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи касаційної скарги, щодо неправомірності відхилення місцевим судом клопотання відповідача про призначення судової експертизи для перевірки правильності проведених позивачем розрахунків, оскільки за змістом ст. 41 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) призначення експертизи - право суду, що застосовується у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Водночас місцевий суд встановив відсутність потреби у застосуванні спеціальних знань при перевірці ціни позову.

Таким чином, встановивши, що користування відповідачем земельною ділянкою, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, без правовстановлюючих документів позбавило орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримати, якби його право не було порушено, та всі чотири елементи складу цивільно-правової відповідальності, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо задоволення позову про стягнення з відповідача збитків за період з 01.10.2013 по 01.03.2016 у заявленій позивачем сумі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, від 18.05.2016 у справі № 194гс16, від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14

Доводи касаційної скарги про те, що органи прокуратури не уповноважені здійснювати представництво інтересів органів місцевого самоврядування з питань стягнення плати за користування земельними ділянками, які належать територіальній громаді відхиляються судам касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 2 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарські суди порушують провадження у справі за позовом прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, і який самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у даній справі) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у тому числі у разі нездійснення, або неналежного здійснення захисту цих інтересів органом місцевого самоврядування.

Оскільки прокурор, обґрунтовував позовні вимоги тим, що Смілянська міська рада самостійно не вживала заходів, спрямованих на стягнення збитків, заподіяних міському бюджету, що негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків держави, відповідно, порушує інтереси держави, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності у прокурора в такому випадку права звертатися у суд із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів суд не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляне" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 05.01.2017 у справі №925/1277/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий