Рішення

від 14.02.2018 по справі 910/20916/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14.02.2018Справа №  910/20916/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи За позовом          Приватного підприємства "Торговий дім "Унікальний проект" до                                Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕРС ГРУП"                                           про           стягнення  43 633,23 грн.            Представники сторін: від позивача:                       не з'явився від відповідача:             не з'явився   ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство "Торговий дім "Унікальний проект"  (позивач) звернулось  до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕРС ГРУП" (відповідач) 43 633,23 грн., з яких: 40 186,68 грн. – основний борг, 1 925,95 грн. – пені, 225,00 грн. – 3 % річних, 1 295,60 грн. – інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним  виконанням відповідачем  умов договору   № 0408/2017-ТР від 04.08.2017. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20916/17 та призначено її до розгляду на 14.12.2017. 12.12.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 розгляд справи №910/20916/17 відкладено на 18.01.2018. У судове засідання 18.01.2018 представники сторін не з'явились. 15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування,  на підставі частини 1 статті 247 ГПК України, судом вирішено здійснювати розгляд справи № 910/20916/17 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, засідання у справі призначено на 08.02.2018. Представник позивача в судове засідання 08.02.2018 не з'явився. Про розгляд справи позивач був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.     Представник відповідача  в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач про розгляд справи був повідомлений ухвалами суду, від 24.11.2017,  від 14.12.2017 та від 18.01.2018, направленими на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду від 24.11.2017, від 14.12.2017 вручені відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи  поштовими поверненнями. Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 18.01.2018 до суду не повернулось. Як вбачається з витягу з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта", 25.01.2018 поштове повідомлення №01030 45149904 не було вручене під час доставки, про що вказано: "невдала спроба вручення (не вручене під час доставки): інші причини". Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали. Крім того, судом враховано, що у відповідності до  ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 18.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідно до частини 2 статті  178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. З огляду на неявку представників сторін, оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).   Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд - ВСТАНОВИВ: 04.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕРС ГРУП" (покупець) та Приватним підприємством "Торговий дім "Унікальний проект"  (постачальник)  укладено договір поставки  №0480/2017-ТР (далі – договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, и значених у договорі, поставити та передати у власність покупця продукцію власного виробництва, а саме: оцет та олія в асортименті (далі - товар), а покупець  зобов'язаний прийняти товар та сплатити його на умовах та в строки, визначені цим договором та Специфікацією, яка є невід'ємною частиною цього договору. Асортимент товару, що є предметом поставки за цим договором  визначається Специфікацією (Додаток № 1 до цього договору), яка є його невід'ємною частиною (п. 1.2. договору). Товар, що поставляється за цим договором, є харчовою продукцією та термін його придатності вказано у Специфікації (п. 1.4. договору). Відповідно до п. 4.7. договору, датою прийняття товару постачальником є дата підписання покупцем видаткової  накладної  постачальника. Право власності на товар переходить до покупця з моменту його прийняття (п. 4.8.). Згідно із п. 4.9. договору, підставою для розрахунків є чинний договір та кожна накладна на приймання-передачу товару. Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що розрахунки за чинним договором здійснюються у національній валюті – гривні, шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок постачальника в 21 денний строк з моменту прийняття-передачі товару та підписання покупцем накладної про прийняття товару. Покупець оплачує поставлений товар за ціною, передбаченою у Специфікації та видаткових накладних постачальника за кожну одиницю (п. 5.2.). У відповідності до п. 7.2. договору, у разі прострочення строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику повну вартість товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Цей договір укладено на строк до 31 грудня 2018 року (п. 9.3. договору). Позивач в обґрунтування заявленого позову зазначає, що на виконання умов договору   згідно із видатковою накладною №170827 від 21.08.2017, товарно-транспортною накладною №652104623 від 21.08.2017 поставив відповідачу товар  на суму 32356,68 грн. та згідно із  видатковою накладною №170845 від 31.08.2017 – на суму 7830,00 грн. Оскільки, відповідач не здійснив оплату вартості  за поставлений товар, то позивачем  заявлено  про стягнення з відповідача 40 186,68 грн. – заборгованості за договором  №408/2017-ТР від 04.08.2017. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив  до стягнення суму пені у розмірі 1925,95 грн., 225,00 грн. – 3 % річних та 1 295,60 грн. – інфляційних втрат. Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове  задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В підтвердження здійснення  відповідачу поставки товару на загальну суму 40186,68 грн. позивач посилається на  видаткову накладну №170827 від 21.08.2017 на суму 32356,68 грн., товарно-транспортну накладну №652104623 від 21.08.2017  та видаткову накладну №170845 від 31.08.2017 на суму 7830,00 грн. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно із п. 2.1, п. 2.2.  Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995   (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг  (п. 2.4, 2.5 Положення). Умовами договору   № 0408/2017-ТР від 04.08.2017 передбачено, що датою прийняття товару позивачем  є дата підписання відповідачем  видаткової  накладної, а підставою для розрахунків є чинний договір та кожна накладна на приймання-передачу товару (п. 4.7, п. 4.9. договору). Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, доказом отримання відповідачем у постачальника – ПП "Торговий дім "Унікальний проект" товару  є саме видаткова накладна. Як встановлено судом, видаткова накладна №170827 від 21.08.2017 на суму 32356,68 грн.  містить перелік товару, його вартість, посилання на договір, найменування юридичних осіб, підписи осіб, які передають та отримують товар, а також скріплена  печатками підприємств, а отже є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції. Водночас, видаткова накладна №170845 від 31.08.2017 на суму 7830,00 грн. не містить підпису особи, що отримує товар від імені відповідача та не містить печатки підприємства. Оскільки, на  видатковій  накладній №170845 від 31.08.2017 на суму 7830,00 грн. відсутні  підпис  уповноваженої  особи відповідача та печатка підприємства, то з урахуванням вищенаведених норм законодавства та умов договору, вказана видаткова накладна не може підтверджувати здійснення господарської операції з прийняття  відповідачем товару на суму 7830,00 грн. За поясненнями позивача, видаткова накладна №170845 від 31.08.2017 на суму 7830,00 грн. була надіслана відповідачу згідно із квитанцією кур'єрської служби  "Делівері" за №1570161227, в підтвердження чого до матеріалів позовної заяви позивачем долучено роздруківку з офіційного сайту кур'єрської служби "Делівері". Однак, згідно із квитанції №1570161227 з офіційного сайту кур'єрської служби "Делівері" не вбачається, що відповідачем було прийнято товар (олію кукурудзяну нерафіновану) на суму 7830,00 грн., зазначений у видатковій накладній №170845 від 31.08.2017.  Крім того, згідно із квитанцією №1570161227 адресою складу зазначено м. Васильків, вул. М. Гоголя, 5А, в той час як у видатковій накладній №170845 від 31.08.2017 адресою складу зазначено: м. Васильків, вул.  Декабристів, буд. 178. Також як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи позивачем згідно  листом вих. №0412/17-УП від 04.12.2017 було направлено на адресу відповідача видаткову накладну №170845 від 31.08.2017. Проте, підписаної з боку відповідачем вказаної видаткової накладної позивач в матеріали справи не надав. В матеріалах справи також відсутні докази того, що відповідач частково сплачував кошти за товар вказаний у видатковій накладній №170845 від 31.08.2017. У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ст. ст. 76-79  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Враховуючи вище встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту приймання відповідачем товару на суму 7830,00 грн. за видатковою накладною №170845 від 31.08.2017, у зв'язку зі чим відсутні підстави для оплати відповідачем  позивачу вказаної суми. Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних  вимог в частині  стягнення з відповідача 7830,00 грн. Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 32356,68 грн. згідно із  видатковою накладною №170827 від 21.08.2017. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. В пункті 5.1. договору сторони визначили, що розрахунки за договором здійснюються в 21 денний строк з моменту прийняття-передачі товару та підписання покупцем накладної про прийняття товару. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до  ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що: - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; - кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Враховуючи викладене вище, оскільки  матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором частково у сумі  32356,68 грн., доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості частково у розмірі 32356,68  грн. Позивачем заявлено до стягнення  інфляційні втрати у розмірі 1295,60 грн., 3% річних у розмірі  225,00 грн.,  та пеня у розмірі 1925,95 грн. нараховані за періоди з  21.09.2017 по 20.11.2017, з 11.09.2011 по 20.11.2017. Оскільки суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 7830,00 грн.,  то нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на вказану суму заборгованості  не здійснюється. В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у сумі 32356,68 грн. то позивачем правомірно здійснено нарахування пені,   інфляційних втрат та 3% річних. За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Згідно із п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. При цьому, з розрахунку доданого до матеріалів позовної заяви вбачається, що нарахування пені,   інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем на суму 32356,00 грн. За таких обставин, враховуючи приписи  ч. 2 ст. 237 ГПК України,  розрахунок пені,   інфляційних втрат та 3% річних слід здійснювати на визначену позивачем у розрахунку суму бору у розмірі 32356,00 грн. Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", нарахованих позивачем за загальний період з 11.09.2017 по 20.11.2017, судом встановлено, що  до стягнення з відповідача підлягають  пеня у розмірі 1593,87 грн., 3% річних у розмірі 186,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1043,16 грн.. Таким чином, позовні вимоги у цій частині, суд задовольняє частково. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини  справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий дім "Унікальний проект". Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити  частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕРС ГРУП" (02002, м. Київ, вулиця СТЕПАНА САГАЙДАКА, будинок 114 Б; ідентифікаційний код 40880861) на користь Приватного підприємства "Торговий дім "Унікальний проект" (65005, Одеська обл., місто Одеса, вулиця КОЛОНІЧНА, будинок 7, ідентифікаційний код 33311423) основний борг у розмірі 32356,68 грн., пеню у розмірі 1593,87 грн., 3% річних у розмірі 186,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1043,16 грн., судовий збір у розмірі  1290,02 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення Повний текст рішення складено та підписано: 14.02.2018. Суддя                                                                                                     С.О. Турчин