Рішення

від 16.02.2018 по справі 910/23209/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.02.2018Справа № 910/23209/17 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в спрощеному провадженні справу

За позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЮННА ОЙЛ" Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "УКРТАРА" про стягнення 106 102, 67 грн. Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮННА ОЙЛ" (далі - позивач, ТОВ "ЮННА ОЙЛ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "УКРТАРА" (далі - відповідач, ТОВ "ВТП "УКРТАРА") про стягнення 88 274, 64 грн. основного боргу, 11 095, 26 грн. пені, 1 477, 53 грн. 3% річних, 5 255, 24 грн. компенсації від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору № Б-13/2017 від 01.02.2017 року товар оплатив лише частково.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

12.02.2018 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі, а саме: Акт звірки розрахунків з відповідачем та докази направлення акту на адресу відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮННА ОЙЛ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "виробничо-торгівельне підприємство "УКРТАРА" (покупець), було укладено договір поставки № Б-13/2017 від 01.02.2017 року, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує нафтопродукти (товар) по ціні відповідній до затвердженого продавцем прейскуранта цін на нафтопродукти на день продажу кількості та в асортименті відповідно до поданої заявки.

Продаж товару здійснюється на умовах СРТ - пункт призначення покупця або EXW - резервуар нафтобази або складу зберігання, вказаних продавцем у відповідності з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів в редакції "Інкотермс 2010" (п. 2.2. договору).

Сторони також погодили, що асортимент, кількість кожної окремо взятої партії товару, а також його ціна попередньо узгоджується сторонами з подальшим відображенням в рахунку-фактурі на оплату. Загальна ціна договору визначається кількістю отриманих нафтопродуктів покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії нафтопродуктів визначається продавцем в рахунках-фактурах та накладних документах (п. п 3.2., 3.3. договору).

Відповідно до п. п. 4.1., 4.14 договору, продаж здійснюється окремими оптовими партіями з метою його комерційного використання, при цьому кількість та асортимент необхідних нафтопродуктів для кожної партії визначається у письмовому замовленні покупця. Право власності на нафтопродукти покупець набуває в момент їх прийняття-передачі відповідно до умов даного договору, що підтверджується підписами уповноважених представників продавця і покупця та штампами на Товарно-транспортних накладних (видаткових накладних, актах прийому-передачі).

Ціна на нафтопродукти, що продаються за договором визначається на момент їх покупки, тобто виписки рахунку-фактури на оплату. Покупець здійснює 100% оплату рахунку в безготівковій формі на поточний рахунок продавця протягом 5 календарних днів з дати отримання товару, що підтверджується рахунком-фактурою та видатковими накладними, в повному об'ємі і за вартістю зазначеною в документах (п. п 5.1., 5.3. договору).

Як вбачається із доводів позивача та наявних у справі продавець передав відповідачу товар на загальну суму 193 219, 74 грн. відповідно до наступних видаткових накладних:

- РН-0000016 від 16.02.2017 року;

- РН-0000021 від 24.02.2017 року;

- РН-0000025 від 02.03.2017 року;

- РН-0000034 від 16.03.2017 року;

- РН-0000043 від 23.03.2017 року;

- РН-0000047 від 29.03.2017 року;

- РН-0000058 від 05.04.2017 року;

- РН-0000063 від 14.04.2017 року;

- РН-0000071 від 24.04.2017 року;

- РН-0000076 від 04.05.2017 року;

- РН-0000086 від 17.05.2017 року;

- РН-0000095 від 26.05.2017 року;

- РН-0000103 від 12.06.2017 року;

- РН-0000118 від 21.06.2017 року;

- РН-0000126 від 27.06.2017 року;

Спір у справі виник у зв'язку із тим, як зауважує позивач, що відповідачем не було сплачено кошти за переданий товар відповідно до умов договору, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

За своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено договір поставки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 180, 181, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним згідно частини 8 статті 181 ГК України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише суб'єкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець визначив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є суб'єктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За вимогами ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, у розділі 5 договору сторонами було визначено порядок розрахунків та ціну товару, який поставляється.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позивач посилається на видаткові накладні на загальну суму 193 219, 74 грн., копії яких долучено до позовної заяви.

Проте, як вбачається із наявних у матеріалах справи фактичних даних, не всі видаткові накладні підписані сторонами договору поставки. Зокрема, видаткова накладна № РН-0000103 від 12.06.2017 року на суму 7 088, 40 грн., № РН-0000118 від 21.06.2017 року на суму 1 643, 04 грн., № РН-0000126 від 27.06.2017 року на суму 3 481, 68 грн. не підписані та не звірені печаткою покупця, що суперечить умовам договору № Б-13/2017 від 01.02.2017 року та не може бути належним доказом прийняття товару на вказані суми відповідачем.

Таким чином, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "УКРТАРА" не надано належних доказів на спростування обставин викладених у позовній заяві, а додані позивачем належні та допустимі докази містять підтвердження передачі товару на суму 181 006, 62 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 76 061, 52 грн.

Крім суми основного боргу позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 11 095, 26 грн., 3% річних у розмірі 1 477, 53 грн. та інфляційних витрат у розмірі 5 255, 24 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546 , 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.1. договору визначено, що у разі неналежного здійснення покупцем зобов'язань по оплаті відповідно до п.п. 5.3. договору, а також порушення п.п 5.7. договору, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період, за який нараховується пеня) від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій.

Судом, з огляду на наявні у справі докази, встановлено прострочення здійснення оплати за договором поставки на загальну суму боргу 76 061, 52 грн.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 8 593, 47 грн. Отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню на суму 8 593, 47 грн.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано до стягнення:

- 3% річних у розмірі 1 477, 53 грн.

- інфляційні нарахування у розмірі 5 255, 24 грн.

Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% відсотків річних, судом встановлено, що розмір 3% річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 1 317, 38 грн., а інфляційних нарахувань - 4 902, 59 грн.

Таким чином, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ЯСО:ПОЛІССЯ" підлягають 3 % річних у розмірі 1 317, 38 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 4 902, 59 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮННА ОЙЛ" підлягають частковому задоволенню.

Згідно положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮННА ОЙЛ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ""Виробничо-торгівельне підприємство "УКРТАРА" (04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, 41; код ЄДРПОУ 39078671) на користь Товариства зо обмеженою відповідальністю "ЮННА ОЙЛ" (02099, м. Київ, вул. Заслонова, 20, кв. 54; код ЄДРПОУ 40819818) суму основного боргу в розмірі 76 061, 52 грн., пеню в розмірі 8 593, 47 грн., 3% річних у розмірі 1 317, 38 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 902, 59 грн. та судовий збір в розмірі 1 370, 37 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16.02.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко