Рішення

від 16.02.2018 по справі 910/22505/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 16.02.2018Справа №  910/22505/17 Господарський суд міста Києва  у складі: головуючий - суддя Лиськов М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу За позовом          Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування                               житлового фонду Деснянського району м. Києва» до          Громадської організації «Кияни за конкретні справи» про           стягнення заборгованості 22 846 грн. 16 коп. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13.12.2017 Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (надалі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Кияни за конкретні справи» (надалі - відповідач)  про стягнення заборгованості 22 846 грн. 16 коп. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням грошового зобов'язання за Договором № 307/118-г про відшкодування витрат балансоутримувача від 22.12.2015, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість з оплати наданих послуг та з відшкодування плати за земельну ділянку у розмірі 22 846 грн. 16 коп. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва - ВСТАНОВИВ: 02.12.2015 між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (балансоутримувач) та Головним  територіальним управлінням юстиції у м. Києві (орендар) був укладений договір № 307/118-г про відшкодування витрат балансоутримувача (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого, балансоутримувач забезпечує надання послуг, які зазначені у Додатку № 1 до цього Договору, нежитлового приміщення (надалі - «Будівлі»), що знаходиться за адресою: вул. Закревського 3, а орендар бере участь у витратах понесених балансоутримувачем при наданні послуг, пропорційно до займаної ним площі в цій Будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором та відшкодовує плату за земельну ділянку на якій розташовано об'єкт оренди. Орендар займає приміщення, загальною площею 32,70 кв.м., на підставі договору оренди. Згідно з п. 2.2.3 Договору орендар зобов'язаний щомісяця з 12 по 15 число отримати у відділі управління нежитловим фондом балансоутримувача під розпис в журналі видачі документацій рахунок на оплату за отримані послуги (перелік послуг зазначений в Додатку № 1). Пунктом 2.2.4 Договору визначено, що орендар зобов'язаний не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за надані послуги та відшкодування плати за земельну ділянку на якій розташовано об'єкт оренди. Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг та відшкодування плати за земельну ділянку, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 22 846 грн. 16 коп. Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі балансоутримувач)  власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Отже, позивач як балансоутримувач, має права, передбачені пунктом 6 частини 1 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово- комунальних послуг. Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні» є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг (ст. З Закону). Відповідно до зазначеного Закону (ст. 1), споживачем є фізична або юридична особа, яка споживає або має намір споживати комунальні послуги. У розумінні ст.1 згаданого закону особа стає споживачем житлово-комунальних послуг за умови, що вона фактично користується чи має намір користуватися цими послугами. Тому обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту початку користування цими послугами. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Несплата відповідачем вартості наданою та отриманою послуги порушують права позивача як балансоутримувача будівлі, в якому відповідач орендує майно, а також права позивача як колективного замовника (абонента) комунальних послуг, яким укладено договори з виконавцями цих послуг. Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було забезпечено надання послуг відповідачу, які ним були прийняті,  однак останнім не відшкодовано позивачу надані послуги та плату за земельну ділянку на суму 18  092 грн. 16 коп. Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 2.2.4 Договору  заборгованість відповідача за Договором становить  18  092 грн. 16 коп., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 18  092,16 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено. Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» до Громадської організації «Кияни за конкретні справи» про стягнення заборгованості 18  092 грн. 16 коп. підлягають задоволенню. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1315,10 грн. – пені. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У част. 2 п.2.4. Договору зазначено, що при несвоєчасному внесенні плати, орендар зобов'язаний сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки. Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача  97,92 грн. 3% річних та 3341,00 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання за період з січня 2016 року по листопад 2017 року. Відповідно до положень  ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України  передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача позовом в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1315,10 грн. – пені, 97,92 грн. 3% річних та 3341,00 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання по Договору № 307/118-г про відшкодування витрат балансоутримувача від 22.12.2015 , нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» до Громадської організації «Кияни за конкретні справи» про стягнення заборгованості 22 846 грн. 16 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129,  233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»  задовольнити повністю. 2. Стягнути з  Громадської організації  «Кияни за конкретні справи» (02166, м. Київ, вул. Курчатова, будинок 5; ідентифікаційний код 38637939) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (02217, м. Київ, вул. Закревського, будинок 15; ідентифікаційний код 39605452) основний борг у розмірі 18  092 грн. 16 коп. пеню у розмірі 1315 грн. 10 коп., 3% річних у розмірі  97 грн. 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 3341 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                М.О. Лиськов