Рішення

від 19.02.2018 по справі 910/22598/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2018Справа № 910/22598/17 Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр.-т Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 26, кВ. 53; ідентифікаційний код 38050084)

про стягнення 5 222, 57 грн.

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство "Київський метрополітен" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 4 275, 00 грн. - основного боргу, 848, 84 грн. - пені та 98, 73 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 138-В-13 від 04.01.2013 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна в останнього утворилась заборгованість в розмірі 4 275, 00 грн., а отже, й виникла необхідність звернення до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 відкрито провадження у справі № 910/22598/17, суд ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

У запропонований в ухвалі від 18.12.2017 п'ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Позивач своїм листом від 22.01.2018 також повідомив, що станом на 22.01.2018 відзив від відповідача він не отримував.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" є : 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 26 кв. 53.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 направлялась судом на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "вибули".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/22598/17 за правилами спрощеного позовного провадження належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2013 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна № 138-В-13 (далі-договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, балансоутримувач забезпечує утримання об'єктів оренди відповідно до переліку, який є невід'ємною частиною договору (додаток № 1) за цінами визначеними в узагальненому розрахунку щомісячних витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує балансоутримувачу зазначені витрати.

Згідно з додатком № 1 до договору об'єкт оренди, знаходиться за адресою: перехід станції метро "Видубичі", площа 59,50 кв.м.

Умовами п. 2.3 договору передбачено, що розмір відшкодування витрат з утримання об'єктів оренди визначається відповідно до затвердженого узагальненого розрахунку витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, який є невід'ємною частиною цього договору, і який переглядається балансоутримувачем у випадку офіційних змін, цін, тарифів, заробітної плати, тощо та загальної площі об'єктів оренди, вказаній в додатку № 1 до цього договору і фактичного використання орендарем об'єктів оренди.

На момент укладання цього договору розмір відшкодування витрат із врахуванням ПДВ складає 729, 55 грн. на місяць (п. 2.3 договору).

Облік та розрахунки здійснюються у безготівковій формі поквартально (п.2.1 договору).

Як вбачається з п.2.2 договору, орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об'єкта оренди щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоутримувачем розрахунків. Остаточний розрахунок витрат балансоутримувача з утримання об'єктів оренди проводиться станом на 31 грудня та складається акт звіряння розрахунків. У випадку неповного відшкодування балансоутримувачу витрат з утримання та обслуговування об'єкта оренд, орендар зобов'язується сплатити суму недоплати протягом 5-ти банківських днів після підписання акту звіряння рахунків.

Згідно з п. 3.2.2, 3.2.2. договору орендар зобов'язується до 05 числа місяця, наступного за звітним кварталом самостійно отримувати рахунок (розрахунок) по відшкодуванню витрат не пізніше 20 числа здійснювати платіж на поточний рахунок балансоутримувача та самостійно отримувати акти про надання послуг з утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна.

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України ( п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, але не більше розміру встановленого законодавством України.

Договір № 138-В-13 від 04.01.2013 укладено строком на календарний рік і діє по 31 грудня 2013 відповідно до п. 6.1 договору.

Усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі і вступають в силу з моменту їх підписання сторонами (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 6.3 договору одностороння відмова не допускається.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідач порушив умови договору, а саме, не відшкодував витрати з утримання об'єктів оренди у зв'язку з чим в останнього утворилася заборгованість з квітня 2015 по грудень 2015 в розмірі 4 275, 00 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивачем також було здійснено нарахування пені в розмірі 848, 44 грн. та 3% річних - 98, 73 грн. за вказаний вище період.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 138-В-13 від 04.01.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2.1. договору сторони дійшли згоди, що відшкодування витрат на утримання та обслуговування об'єкта оренди здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом на поточний рахунок балансоутримувача.

Отже, враховуючи умови договору, нарахування позивачем суми заборгованості за період з квітня 2015 по грудень 2015 є правомірним.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище та те, що відповідачем не було надано до суду відзив або інших належних доказів, які б могли підтвердити належність виконання господарського зобов'язання або спростувати заявлені позовні вимоги, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 138-В-13 від 04.01.2013

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 138-В-13 від 04.01.2013 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 4 275, 00 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 848, 84 грн. - пені та 98, 73 грн. - 3 % річних, суд зазначає наступне.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, але не більше розміру встановлено законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі впливом 6 місяців.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 21.01.2016 по 19.07.2016, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в розмірі суми нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені за період з 21.01.2016 по 19.07.2016 в розмірі 846, 12 грн., а тому вимога в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується нарахування позивачем 3% річних, то суд вказує наступне, ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то за таких умов задоволенню в повному обсязі підлягає сума 3% річних, що була заявлена позивачем до стягнення в розмірі 98, 73 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 26, кв. 53; ідентифікаційний код 38050084) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр.-т Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) суму основної заборгованість в розмірі 4 275 (чотири тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 00 коп., пені в розмірі 846 (вісімсот сорок шість) грн. 12 коп., 3% річних в розмірі 98 (дев'яносто вісім) 73 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 19.02.2018

Суддя Д.О. Баранов