Рішення

від 15.02.2018 по справі 910/21363/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2018Справа № 910/21363/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса-ДДК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрант Партнер"

про стягнення 16629,79 грн

Суддя Усатенко І.В.

секретар судового засідання Микитин О.В.

представники учасників справи:

від позивача: Коновал О.В.

від відповідача: не з'явився

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 15.02.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Тиса-ДДК" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрант Партнер" про стягнення 16629,79 грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу кондиціонерів не передав позивачу три кондиціонери Neoclima NS/NU-07 AHEW після отримання ним коштів. Позивач запропонував повернути отримані кошти, однак відповідач вимогу отримав, кошти до цього часу не повернув. Крім суми боргу позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст.. 625 ЦК України три проценти річних в сумі 123,79 грн.

Ухвалою суду від 04.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21363/17, розгляд останньої призначено на 17.01.2018.

16.01.2018 від позивача надійшов лист з додатками.

17.01.2018 від позивача надійшло письмове підтвердження.

Судове засідання 17.01.2018 не відбулось, в зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 6, ст. 56) та викладено його у новій редакції.

За приписами п.п. 9 п. 1 Розділу ІХ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/21363/17 від 29.01.2018, у зв'язку з набранням 15.12.2017 чинності Господарського процесуального кодексу України в новій редакції, справу відповідно до ст. 247 цього Кодексу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні 15.02.2018.

В судове засіданні 15.02.2018 з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та попереджений про наслідки не надання відзиву, його неявка не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

До матеріалів справи надано рахунок № ІН-0908-17/15 від 09.08.2017 за кондиціонери Neoclima NS/NU-07 AHEW на суму 11004,00 грн. та рахунок № ІН-1408-17/15 від 14.08.2017 за кондиціонери Neoclima NS/NU-07 AHEW на суму 5502,00 грн, виставлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Інгрант Партнер" (постачальник) для сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Тиса ДДК" (одержувач).

На підставі виставлених рахунків позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 11004,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5223 від 10.08.2017 та у сумі 5502,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5237 від 15.08.2017.

Згідно ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже відповідач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунків-фактур, а позивач прийняв пропозицію, шляхом вчинення дій по оплаті виставлених рахунків.

Відповідач кошти отримав, однак товар не надав, в зв'язку з чим позивач звернувся до нього листом від 15.08.2017 № 107 з проханням повернути сплачені кошти, в зв'язку з затриманням поставки товару.

Відповідач відповіді на лист не надав, кошти не повернув.

Факт здійснення оплати позивачем та отримання відповідачем коштів свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки, укладеного останніми у спрощений спосіб, відтак, в силу ст. 265 ГК України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у рахунку-фактурі.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до с. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ГК України у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Оскільки договір був укладений у спрощений спосіб, сторонами не було встановлено строк виконання зобов'язання з поставки товару. В рахунках-фактури зазначено, що продукція надається замовнику тільки після надходження сплати на розрахунковий рахунок постачальника. Отже позивач визначив, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання з поставки оплаченого товару, оскільки, після внесення попередньої оплати відповідач не передав товар позивачу.

Ст. 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Суд встановив, що після внесення позивачем суми попередньої оплати вартості товару, відповідач не передав товар позивачу, в зв'язку з чим позивач відмовився від до договору та просить повернути йому суму попередньої оплати. Відповідач не надав доказів на спростування обставин, викладених позивачем, товар не поставив, суму попередньої оплати не повернув.

За таких умов вимога позивача про стягнення з відповідача суми сплаченої ним у якості попередньої оплати визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 16506,00 грн.

Крім суми попередньої оплати позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 123,79 грн. за період з 28.08.2017 по 28.11.2017.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014, №3-133гс17 від 18.10.2017 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних на попередню оплату товару є необґрунтованими.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса ДДК" обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрант Партнер" (01013, м. Київ, вулиця Промислова, будинок 1, код ЄДРПОУ 38705872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса-ДДК" (08130, село Петропавлівська Борщагівка, Київська область, вулиця Велика Кільцева, 4-Б, код ЄДРПОУ 24085372) суму основної заборгованості у розмірі 16506 (шістнадцять тисяч п'ятсот шість) грн. 00 коп., суму судових витрат у розмірі 1588 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 09 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 16.02.2018

Суддя І.В.Усатенко