Рішення

від 13.02.2018 по справі 910/21081/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2018Справа № 910/21081/17 За позовом Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар ПТФ"

про стягнення 86 180,28 грн.,

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

ввід позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Хрипта Володимир Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар ПТФ" про стягнення 86 180,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на перевезення вантажів територією України від 14.08.2017 №140817, укладеного в спрощеній спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 порушено провадження у справі № 910/21081/17. Розгляд справи призначено на 16.01.2018.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017, чинної з 15.12.2017., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно приписів ч.1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 ст. 12 ГПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на те, що у даній справі ціна спору не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не є складною з огляду на наявні в ній матеріали, суд пришов до висновку, що розгляд даної справи має здійснюватись у порядку спрощеного позовного провадження, але з викликом сторін відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

16.01.2018 господарський суд постановив Ухвалу здійснювати розгляд справи №910/21081/17 у порядку спрощеного позовного провадження, засідання у справі №910/21081/17 призначено на 13.02.2018 об. 10:30.

27.12.2017р. від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі та доданими документами.

Відповідно до ст. 120 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 04.119, м. Київ, вул. Мельникова,б.83. .

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (за закінченням встановленого строку зберігання).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог статті 120 ГПК.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Єврокар ПТФ (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Хриптою Володимиром Івановичем (далі - перевізник, позивач) було укладено договір №140817 про перевезення вантажів територією України (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення, видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник (відправник) зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Згідно з п. 1.2. договору, найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим договором узгоджуються сторонами в замовлені на перевезення.

Згідно з п. 3.1. договору, ціна на послуги узгоджується сторонами в замовленнях на перевезення і вказується у рахунках-фактурах перевізниках.

Згідно з п.8.3. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2017. Якщо жодна із сторін за три місяці до закінчення строку договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то даний договір зберігає свою силу кожного разу ще на один рік.

Незважаючи на те, що у назві договору вказано, що він стосується перевезень територією України, за відсутністю іншого договору, сторони послуговувалися умовами договору №140817 при виконанні міжнародного перевезення.

Матеріалами справи свідчать про те, що того ж дня, 14.08.2017 на адресу перевізника, електродною поштою, надійшла заявка на перевезення вантажу №140817п. За умовами заявки, перевізником мало бути здійснене перевезення за маршрутом м. Кодісотто ді Луццара (Італія) - м. Черкаси (Україна). Ціна перевезення, склала 2850,00 євро за курсом НБУ на день завантаження, гривневий безготівковий розрахунок, дата завантаження: 21-22.08.2017; строк розвантаження: 28.08.2017; умови оплати: протягом 7-8 банківських днів за фактом отримання оригіналів документів, оформлених датою розвантаження автомобіля.

Окрім цього, відповідно до умов Заявки замовник узяв на себе зобов'язання компенсувати підтверджені платіжними документами витрати перевізника, понесені останнім при митному оформленні. Згідно з квитанції №34107, виданої s.r.l. SPEDIMEC , що здійснювала митне оформлення, сума додаткових витрат перевізника склала 30,00 євро, що в перерахунку на гривні за обумовленим сторонами курсом склало 897,71 грн.

На виконання умов Договору №140817 від 14.08.2017, заявки відповідача №140817п від 14.08.2017 позивач здійснив замовлене перевезення у визначені строки, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А№270673 (оригінал якої міститься в матеріалах справи).

Відповідач не заперечив факт отримання вантажу ванатожоодержувачем.

Судом встановлено, що спірні перевезення були замовлені відповідачем для організації поставки вантажу запчастини до сільгосптехніки (20т, 1,2*0,8*-27 паллет).

Досліджуючи наявну Міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № А№270673 , судом встановлено, що міжнародна товарно-транспортна накладна в графі 24 Вантаж одержано містить підпис та печатку одержувача - ТОВ Селм Агро .

Перевезення було виконано позивачем без зауважень та застережень з боку вантажоодержувача та замовника. Вказану обставину підтверджує відсутність будь-яких зауважень у графі 24 CMR та наявність підпису відповідальної особи та печатки вантажоодержувача в накладній.

Відповідно до ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Згідно із положеннями частин першої та третьої статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Отже, товарно-транспортна накладна є документом, який складається вантажовідправником для оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. При цьому, суд вказує що оформлена товарно-транспортна накладна має бути у водія транспортного засобу під час здійснення перевезень вантажів за договором перевезення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 05.09.2017 направив на адресу відповідача (замовнику) поштовим перевізником ТОВ НОВА ПОШТА згідно Експрес-накладною №59000280070934 всі необхідні документи, що є підставою для оплати. Вказані документи відповідач отримав 07.09.2017 о 09 год. 20 хв. у відділенні №101, що знаходиться по вул. Велика Васильківська, 143/2, що підтверджується даними сервісу відстеження ТОВ НОВА ПОШТА , що знаходиться на веб-сторінці https://novaposhta.ua/trackig.

Станом на момент подання позову так і на час розгляду справи Відповідач надані транспортні послуги не оплатив.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, споживання послуги має місце в процесі її надання (в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Законодавець розмежував в окремі інститути послуг "перевезення" та "транспортне експедирування". Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України). Наведене свідчить, що за договором перевезення у перевізника виникає обов'язок доставити вантаж у пункт призначення одержувачеві, а у експедитора за договором транспортного експедирування виконати особисто експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або організувати їх виконання.

Спір між сторонами даного судового процесу виник внаслідок порушення Відповідачем обов'язку з оплати наданих Позивачем транспортних послуг за Договором. Відповідач послуги на користь Позивача не оплатив, в результаті чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 86 180,28 грн.

Оскільки спір виник з правовідносин надання послуг з міжнародного автомобільного перевезення вантажу, ці правовідносини регулюються положеннями Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007, за приписами якої дана Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли зазначені в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн, з яких, принаймні, одна є учасником Конвенції (ст. 1 глави 1 Конвенції).

Згідно з ст. 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956, визначено, що договір перевезення встановлюється накладною.

Підписанням заявок та міжнародних товарно-транспортних накладних сторони обумовили усі істотні умови договору перевезення, якими згідно ст. 50 Закону України Про автомобільний транспорт є: найменування та місцезнаходження сторін, найменування та кількість вантажу, його пакування, умови та термін перевезення, місце та час навантаження і розвантаження, вартість перевезення, інші умови, узгоджені сторонами.

Суду доведено, факт виконання позивачем своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного Договору та Заявки.

Відповідача не довів суду протележного.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до Заявки експедитор зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги протягом 7-8 банківських днів за фактом отримання оригінальних документів, оформлених датою розвантаження автомобіля.

Оскільки відповідні документи відповідач отримав 07 вересня 2017, то він мав здійснити повний розрахунок з позивачем до 18 вересня 2017.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи та в їх сукупності, факт наявності заборгованості у Відповідача перед позивачем за договором у сумі 86 180,28 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Відповідача основної заборгованості, яка виникла внаслідок порушення останнім грошового зобов'язання за Договором, підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 86 180,28 грн.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2017 року між адвокатом Лозою Вікторем Миколайовичем (повірений) та Фізичною особою-підприємцем Хриптою Володимиром Івановичем (довіритель) було укладено Договір доручення, за змістом п.1.1. якого повірений зобов'язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ Єврокар ПТФ . З цією метою, здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (6 год). Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (1 год). Підготувати пакет документів, необхідних для звернення до суду, підготувати позовну заяву (7 год). Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді, т.ч. готувати процесуальні документи на виконання умов суду, надавати письмові пояснення, тощо (12 год).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано акт приймання-передачі наданих послуг від 03.11.2017 на суму в розмірі 8 000,00 грн.

Оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, вимоги Фізичної особи-підприємцем Хрипта Володимир Іванович щодо витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, та підлягають задоволенню повністю та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар ПТФ" (04119, м.Київ, вул. Мельникова, будинок 83, код ЄДРПОУ 34570106) на користь Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 86 180 (вісімдесят шість тисяч сто вісімдесят) грн. 28 коп., 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу, 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрати по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.02.2018

Суддя І.І. Борисенко