Постанова

від 06.02.2018 по справі 908/1507/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

07.02.2018 року справа №908/1507/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді: секретар судового засідання За участю представників сторін: від прокуратури від позивача-1 від позивача-2 від відповідача-1 від відповідача-2Мартюхіна Н.О. Будко Н.В., Дучал Н.М. Єлфімова Ю.О. прокурор Чехунов М.В. за посв. №047813 від 04.09.2017 р.; Вельма І.О. - за довір. №220/4661д від 26.12.2016 р.; не з`явились; не з`явились; не з`явились;розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Дніпровське", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від05.10.2017 року (повний текст від 12.10.2017 року)у справі№908/1507/17 (суддя Носівець В.В.)за позовом до відповідачівВійськового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України, м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1.Міністерства оборони України, м. Київ 2.Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, м. Запоріжжя 1.Державного підприємства "Дніпровське", м. Запоріжжя 2.Селянського (фермерського) господарства "Чайкін", с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області провизнання недійсним Договору підряду №2 від 01.01.2017 року та зобов`язання Державного підприємства "Дніпровське" повернути Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 77,2 га, розташовану на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області полігон "Близнюки", військове містечко №53

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року до Господарського суду Запорізької області звернувся військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (далі за текстом - КЕВ м. Запоріжжя) до відповідачів: Державного підприємства "Дніпровське" (далі за текстом - ДП "Дніпровське") та Селянського (фермерського) господарства "Чайкін" (далі за текстом - С(Ф)Г "Чайкін") про визнання недійсним Договору підряду №2 від 01.01.2017 року та зобов`язання ДП "Дніпровське" повернути Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 77,2 га, розташовану на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області полігон "Близнюки", військове містечко №53.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.10.2017 року у справі №908/1507/17 позовні вимоги військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України задоволено:

- визнано недійсним Договір підряду №2, укладений 01.01.2017 року ДП "Дніпровське" та С(Ф)Г "Чайкін";

- зобов`язано ДП "Дніпровське" повернути на користь Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 77,2 га, розташовану на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області, полігон "Близнюки", військове містечко №53;

- стягнуто з відповідачів 3200,00 грн. судового збору на користь Військової прокуратури Південного регіону України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось ДП "Дніпровське", яке просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2017 року у справі №908/1507/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, заявник посилається на порушення судом першої інстанцій при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає про такі порушення:

-по-перше, місцевим судом не було перевірено факт виконання Військовою прокуратурою Запорізького гарнізону вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме повідомлення позивачів - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову в їх інтересах;

-по-друге, не було досліджено доказів отримання спірної земельної ділянки відповідачем-1 зважаючи на те, що земельна ділянка загальною площею 77,2000 га передана військовому радгоспу "Дніпровський" Міністерства оброни України 13.03.1993 року на підставі Указів Президента України №5 та №23, Закону України "Про Збройні Сили України" та наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України №137 1/122 від 20.04.1992 року, а передача даної земельної ділянки військовому радгоспу "Дніпровський" оформлена відповідними, затвердженими актами приймання-передачі від 12.08.1993 року;

-по-третє, КЕВ м. Запоріжжя не є правонаступником Запорізької квартирно-експлуатаційної частини району (далі за текстом - Запорізьке КЕЧ району), оскільки остання, як структурний підрозділ Міністерства оборони України (без права юридичної особи), не була суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою, визначеному у ст. 92 Земельного кодексу України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів, яку визначено у наступному складі: Мартюхіна Н.О. головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Склярук О.І.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2017 року об 11:20 год.

У відзиві на апеляційну скаргу (вих.№3508 від 24.11.2017р.), який надійшов через канцелярію суду 28.11.2017 року від КЕВ м. Запоріжжя, позивач-2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вказав про їх безпідставність. Вважає оскаржуване рішення місцевого суду законним, обґрунтованим, просить залишити його без змін. Зазначає, що указами Президента України №5 та №23 від 12.08.1993 року вирішувалось питання саме щодо тимчасової передачі спірної земельної ділянки у користування військовому радгоспу "Дніпровський", а також враховуючи, що у останнього на момент складання акту приймання-передачі від 12.08.1993 року були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, отже вона не перейшла до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України. Щодо правонаступництва зазначив, що на підстави Директиви Міністерства оборони України від 30.03.2003 року №Д-115/1/03 "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України" визначено, що Запорізьку КЕЧ району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003 року, що підтверджується витягом з Наказу №46 від 06.05.2013 року. В частині заявленого відповідачем-1 клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач-2 посилається на те, що на дану категорією позовних вимог наслідки спливу позовної давності не поширюються.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №2125 від 28.11.2017 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Склярук О.І. на дату розгляду апеляційної скарги, призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1507/17.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.11.2017 року для розгляду апеляційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Мартюхіна Н.О. головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Сгара Е.В.

В запереченнях на апеляційну скаргу (вих.№6236вих-17 від 28.11.2017р.), які надійшли через канцелярію суду 29.11.2017 року від Військової прокуратури Запорізького гарнізону, прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, вказав про їх безпідставність. Вважає оскаржуване рішення місцевого суду законним, обґрунтованим, просить залишити його без змін з наступних підстав. Прокурором надано докази повідомлення позивачів про вжиття заходів представницького характеру, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Зазначає, що спірна земельна ділянка площею 77,2 га, яка розташована на території Новоолександрівської селищної ради Запорізької області, полігон "Близнюки", військове містечко №53, відноситься до категорії земель оборони та перебуває на відповідному обліку в КЕВ м. Запоріжжя. Як наслідок, незаконна передача спірної земельної ділянки між відповідачами (укладення договору підряду) суперечить вимогам цивільного законодавства, отже зазначений правочин підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 29.11.2017 року, з урахуванням ухвали від 06.12.2017 року про виправлення технічної описки, розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.01.2018 року об 11:40 год.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року №2147-19 були внесені зміни та викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, п. 9 Перехідних положень якого передбачає, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. За таких обставин, зазначена справа розглядається апеляційним судом за правилами, викладеними у ГПК України, в редакції, яка набула чинності 15.12.2017 року.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2018 року задоволено заяву про самовідвід судді-члена колегії Сгара Е.В. у справі №9081507/17.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №65/2018 від 19.01.2018 року, на виконання ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2018 року, у зв`язку із задоволенням заяви про самовідвід судді-члена колегії Сгара Е.В., призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1507/17.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.01.2018 року для розгляду апеляційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Мартюхіна Н.О. головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Дучал Н.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.01.2018 року розгляд апеляційної скарги призначено на 07.02.2018 року об 11:20 год.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті відповідач-2 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та не надав його до суду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 07.02.2018 року був присутній прокурор Військової прокуратури Харківського гарнізону та представник Міністерства оборони України, які заперечували проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просили суд залишити рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.10.2017 року у справі №908/1507/17 без змін.

Уповноважені представники позивача-2, відповідача-1 (апелянта) та відповідача-2 у судове засідання 07.02.2018 року не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причину неявки суд не повідомили, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористались.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності сторін, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між С(Ф)Г "Чайкін" (далі за текстом - Замовник) та ДП "Дніпровське" (далі за текстом - Підрядник) 01.01.2017 року укладено Договір підряду №2, відповідно до п. 1.1 умов якого Підрядник зобов`язався на свій ризик виконати із матеріалу Замовника та засобами Замовника закінчений цикл сільськогосподарських робіт з вирощування однорічних зернових культур, а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що підрядні роботи виконуються підрядником на власних земельних ділянках або земельних ділянках, що знаходяться у нього в користуванні (постійному або тимчасовому), загальною площею 77,2000 га.

Військовий прокурор при звернені до господарського суду з позовом у даній справі, зазначив, що при укладанні Договору №2 від 01.01.2017 року його сторонами (відповідачами у даній справі) порушено вимоги чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 77, 116, 123 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", оскільки Міністерством оборони України згоди на вилучення земельної ділянки із земель військового полігону "Близнюки", військове містечко №53, або дозволів щодо передачі вказаної земельної ділянки не надавалося. В прохальній частині позову військовий прокурор просив визнати недійсним Договір №2 від 01.01.2017 року, укладений між ДП "Дніпровське" та С(Ф)Г "Чайкін", та зобов`язати ДП "Дніпровське" повернути на користь Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельну ділянку площею 77,2 га.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що оскаржуваний Договір підряду №2 від 01.01.2017 року суперечить вимогам ст. 77 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони", оскільки ДП "Дніпровське" як особа, яка не є власником чи землекористувачем, незаконно розпорядилось спірною земельної ділянкою загальною площею 77,2000 га, віднесеної до земель оборони та яка перебуває на обліку самостійної юридичною особи - КЕВ м. Запоріжжя, а тому такий договір, за висновком суду першої інстанції, підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та наявні підстави для повернення земельної ділянки від відповідача-1 до органу уповноваженого здійснювати управління землями державної власності на праві оперативного управління Міністерства обори України в особі КЕВ м. Запоріжжя.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників Військової прокуратури Харківського гарнізону та Міністерства оборони України, переглянувши справу з урахуванням повноважень визначених в ст. 269 ГПК України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді колегія зазначає.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріалами справи спростовуються аргументи ДП "Дніпровське" щодо не направлення Військовою прокуратурою Запорізького гарнізону повідомлення про вжиття заходів пред`явлення позову в їх інтересах до позивачів на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", враховуючи наступне.

Листами №2395 від 11.05.2017 року Військова прокуратура Запорізького гарнізону повідомила Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя про представництво інтересів держави шляхом звернення із позовною заявою про визнання недійсним Договору підряду №2 від 01.01.2017 року та зобов`язання ДП "Дніпровське" повернути Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 77,2 га. Також визначені прокурором позивачі підтримали поданий позов.

Факт направлення зазначених вище листів підтверджується, зокрема: реєстром поштових відправлень №68 від 11.05.2017 року (а.с.81, т.1) із визначенням номеру, виду та адресату відправлення; викопіюванням 1-ї та 2-ї сторінки з Книги №2 обліку документів, відправлених кур`єром Військової прокуратури Запорізького гарнізону (а.с.82, т.1); номенклатурою справ за 2017 рік, затвердженою військовим прокурором Запорізького гарнізону Веліксаром А.І. 30.12.2016 року.

Крім того, в додатках до позовної заяви військового прокурора Запорізького гарнізону містяться фіскальні чеки та описи вкладення у цінний листі від 05.07.2017 року (а.с.10-11, т.1) як докази направлення позову із копіями доданих до нього документів на адресу визначених прокурором позивачів: Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя, що також підтверджує виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 викладено висновок: із врахуванням того, що, "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Запоріжжя обґрунтовано прокурором тими обставинами, що на підставі укладеного між відповідачами Договору підряду №2 від 01.01.2017 року відбулась неправомірна передача земельної ділянки оборонного призначення, що не відповідає вимогам Закону та порушує інтереси держави. Також прокурор зазначив, що позивачі належним чином не захищають порушені права держави, про що свідчить відсутність протягом тривалого часу вжитих заходів спрямованих на повернення земель оборони до законного власника, та зазначені обставини можуть бути підставою для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Запоріжжя, як органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України, є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для захисту суверенітету, незалежності територіальної цілісності України.

З огляду на наведене вище, звернення військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Запоріжжя до Господарського суду з цим позовом, направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави, уповноваженими органами якої є визначені прокурором позивачі, що належним чином перевірено судом першої інстанції.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується також з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Державного акту №000056 на право користування землею від 19.01.1993 року Запорізькій КЕЧ району надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 800,2 га, згідно з планом землекористування.

Землю надано у постійне користування для будівництва військового містечка №53 відповідно до рішення Ради міністрів УРСР Ради народних депутатів від 17.12.1948 року №01761.

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 177.

Спірна земельна ділянка площею 77,20 га є складовою частиною земельної ділянки, загальною площею 800,2 га наданої у користування Державним актом від 19.01.1993 року, що підтверджується наявними матеріалами справи (а.с. 179 -184, т. 1).

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції від 1990 року) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства. Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України 2001 року підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Статтею 104 Цивільного кодексу України передбачені умови припинення юридичної особи, а ст. 108 цього Кодексу передбачене перетворення юридичної особи. Ці дії мають різні юридичні наслідки. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи. Відповідно до положень ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права. Згідно ст. 181 вказаного Кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) - належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Постановою Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі № 21-3а11 було викладено правову позицію, відповідно до якої приписи п. "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Тобто, Верховним Судом України був зроблений висновок, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою може бути виключно ліквідація юридичної особи.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що Запорізьку КЕЧ району (ідентифікаційний код 07809992) переформовано на підставі Директиви Міністерства оборони України №Д-115/1/03 від 30.03.2003 року "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України" та визначено її правонаступником КЕВ м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 07809992) з 06.05.2003 року, що підтверджується витягом з наказу Начальника Запорізького КЕЧ району за №46 від 06.05.2013 року.

Статтею 4 Закону України "Про Збройні Сили України"передбачено обов`язковість реєстрації військових частин (закладів, установ, організацій Збройних Сил України) як суб`єктів господарської діяльності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №749 від 03.05.2000 року затверджено Порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності, у відповідності з яким військові частини (заклади, установи, організації Збройних Сил України), які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій України з метою здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України, звертаються до Міністерства оборони України для реєстрації їх як суб`єктів господарської діяльності і можуть здійснювати таку діяльність лише після отримання відповідного свідоцтва.

Відповідно до п. 8 вказаної вище Постанови за рішенням Міноборони господарська діяльність військової частини може бути припинена. У цьому разі військова частина виключається з реєстру, про що Міноборони повідомляє у п`ятиденний термін податковий орган та орган Державного казначейства за місцезнаходженням військової частини.

Пунктом 9 Постанови передбачено, що у разі зміни виду господарської діяльності проводиться перереєстрація військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах, про що вносяться зміни у відповідне свідоцтво про реєстрацію. Перереєстрація військової частини у цьому разі проводиться на підставі подання за встановленим зразком, до якого додається нова реєстраційна картка.

Згідно з п. 10 Постанови у разі зміни умовного або дійсного найменування військова частина протягом п`яти днів з дати прийняття відповідного рішення, а у разі зміни місцезнаходження - протягом п`яти днів з дати завершення передислокації подає до Міноборони нову реєстраційну картку, на підставі якої вносяться зміни у свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах.

Як встановлено з матеріалів справи, 20.07.2001 зареєстровано Запорізьку КЕЧ району із місцезнаходження у м. Запоріжжя, вул. Земського Лікаря Лукашевича, 4, як субєкт господарської діяльності у Збройних силах України та присвоєно ідентифікаційний код 07809992 (а.с. 11, т.2).

Відповідно до директиви Міністра оборони України Д-115/1/03 від 30.03.2003 року Запорізьку КЕЧ району переформовано на попередніх фондах в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003 року.

Міноборони України видана нова довідка про включення до ЄДРПО №116 (а.с. 12, т.2), зареєстровано за адресою м. Запоріжжя, вул. Земського Лікаря Лукашевича, 4, ідентифікаційний код 07809992.

Відповідно до ст. 90 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, що діяв на час переформування військової частини, юридична особа може змінювати своє найменування в порядку передбаченому законом.

Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку фактично відбулась зміна назви субєкта господарської діяльності у Збройних силах України з Запорізької КЕЧ району на КЕВ м. Запоріжжя та зміна видів господарської діяльності, у звязку з чим була проведена перереєстрація.

Тобто посилання скаржника на припинення права користування земельною ділянкою Запорізькою КЕЧ району у звязку з її припиненням (реорганізацією, ліквідацію) згідно із ст. 141 Земельного кодексу України не знайшло свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги аргументи скаржника про те, щодо КЕВ м. Запоріжжя не є правонаступником КЕЧ Запорізького району з тих підстав, позивача-2 було створено лише 25.07.2006 року, що підтверджується записом про реєстрацію в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки КЕЧ Запорізького району не було припинено як юридичну особу, а лише відбулася зміна назви цього суб`єкта на КЕВ м. Запоріжжя про що свідчать досліджені судом докази.

При цьому, наявність запису в ЄДРЮОФОП від 25.07.2006 року про реєстрацію КЕВ м. Запоріжжя безпосередньо пов`язана з фактичним початком функціонування ЄДРЮОФО та необхідністю реєстрації всіх юридичних осіб в цієї електронної системи.

Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №323 від 13.08.2015 року військовий радгосп "Дніпровський" перейменований у ДП "Дніпровське" та затверджено Статут ДП "Дніпровське", згідно п. 1.2 якого останнє є правонаступником військового радгоспу.

Пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянках у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України").

Пунктом 25 Положення про порядок надання в користування земель, земельних ділянок, для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року передбачено, що облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель, земельних ділянок, в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Згідно з п. 23, 28 вказаного Положення відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України. Відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

Відповідно до п. 1.1 - 1.5 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року, землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю і ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, встановлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів Міністерства оборони України. Облік земель складається з оформлення встановлених документів на право користування і здійснення правильних і своєчасних записів у книгах, картках, обліку, накопичувачах інформації в електронно-обчислювальних машинах, всіх операцій, пов`язаних з прийомом, передачею, зміною якісного стану і зняттям з обліку земельних ділянок. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться згідно з цим Керівництвом і даними, що включаються до земельно-кадастрової документації. Ведення обліку земель за іншими положеннями і формами документів забороняється.

Так, згідно індивідуальної картки №6 обліку земельної ділянки на обліку КЕВ м. Запоріжжя (яка відповідно до вищенаведених Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок ) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими земельними ділянками і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року, є повноважним органом державної влади з обліку земель оборони), за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка, яка розташована на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області, площею 800,2 га (Державний акт на право користування землею №000056 від 19.01.1993 року) перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Запоріжжя.

Як встановлено із Довідки №8-0.18-160/177-17 від 07.04.2014 року з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем) по Запорізькому району станом на 01.01.2016 року земельна ділянка військового полігону "Близнюки", військове містечко №53, перебуває в постійному користуванні КЕВ м. Запоріжжя, правовстановлюючим документом на землю є Державний акт № 000056 від 19.01.1993 року (а.с. 18 - 19, т.1).

Матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка перебуває на обліку КЕВ м. Запоріжжя згідно відомостей наявності та використання земельних ділянок (форма 405А, а.с. 69-71, т.1), тобто відноситься до категорії земель оборони та перебуває на відповідному обліку в органі квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, а саме: Квартирно-експлуатаційному відділі м. Запоріжжя.

За приписами ст. 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Пунктом "б" ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частина 5 ст. 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла з 07.05.2011р.) передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до п. 5.6 Наказу Міністра оборони України №795 від 22.12.2011 року "Про затвердження Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України" припинення права постійного користування земельною ділянкою в разі добровільної відмови землекористувача здійснюється лише за наявності згоди Міністра оборони України на припинення права постійного користування земельною ділянкою за заявою землекористувача до власника земельної ділянки.

За змістом ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Пунктом 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002 року визначено, що передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України або Міноборони в залежності від виду військового майна.

Відповідно до п. 5 вказаного Порядку, до прийняття Кабінетом Міністрів України чи Міністерства оборони України рішення, зазначеного у п. 4 цього порядку, Міноборони проводить вилучення військового майна з оперативного управління військових частин. У разі прийняття рішення про вилучення військового майна воно знімається з обліку в порядку, що визначається Міноборони, і залишається на тимчасовому зберіганні та обслуговуванні цих військових частин.

Положенням про Комісію з контролю за використанням і відчуженням земель оборони та інших земель державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №439 від 02.06.2010 року передбачено, що комісія з контролю за використанням і відчуженням земель оборони та інших земель державної власності є постійно діючим робочим органом Кабінету Міністрів України.

Основним завданням комісії є подання Кабінету Міністрів України пропозиції та рекомендації щодо погодження добровільної відмови або згоди на вилучення або відчуження земельних ділянок згідно з пропозиціями Міноборони, МВС, МНС, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, інших центральних органів виконавчої влади.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка загальною площею 77,2 га як землі оборони, знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Судом також встановлено, що доказів, які б засвідчували добровільну відмову Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою або задокументовану згоду на передачу земельної ділянки військового полігону " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", військове містечко №53, загальною площею 77,2 га іншим особам матеріали справи не містять.

Крім того згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки, розташованої на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області, не надавалась.

Рішення стосовно відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України в порядку, встановленому ст. 149 Земельного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року №1282 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил", не приймалося.

Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою військового полігону " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", військове містечко №53, загальною площею 77,2 га, яка станом на дату укладення оспорюваного Договору підряду №2 від 01.01.2017 року рахувалася як землі оборони, що підтверджується Довідкою №8-0.18-160/177-17 від 07.04.2014 року з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем) по Запорізькому району станом на 01.01.2016 року та відомостями наявності та використання земельних ділянок (форма 405А), які станом на 01.01.2017 року є чинними та не скасованими.

В свою чергу право користування земельною ділянкою військового полігону "Близнюки", військове містечко №53, загальною площею 77,2 га залишається за Міністерством оборони України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника, ДП "Дніпровське", щодо передачі спірної земельної ділянки у складі цілісного майнового комплексу ДП "Дніпровське" до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, зважаючи на наступне.

Положенням про передачу об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 року, встановлено порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.

Згідно п. 10 даного Положення, право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №883 від 07.09.2011 року "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" передано цілісний майновий комплекс військового радгоспу "Дніпровський" зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №516 від 05.10.2011 року "Про приймання цілісних майнових комплексів Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" цілісні майнові комплекси державних підприємств, в т.ч. військовий радгосп "Дніпровський", прийнято зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України

Комісією, створеною відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.11.2011 року №516, виданого на виконання розпорядження Кабінету міністрів України №883-р від 07.09.2011 року, складено акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок від 30.03.2012 року, відповідно до якого комісія здійснила приймання-передачу цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок, закріплених за військовим радгоспом "Дніпровський", згідно документів, що додаються.

Апелянт посилається на даний акт приймання-передачі від 30.03.2012 року, відповідно до якого цілісний майновий комплекс, майно та земельні ділянки ДП "Дніпровський", в т.ч. передана в тимчасове користування цьому підприємству земельна ділянка площею 77,2 га, розташована на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області, полігон "Близнюки", військове містечко №53, передані зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Присутні в судовому засіданні апеляційної інстанції представники Військової прокуратури та Міноборони, в свою чергу, пояснили, що фактично військовий радгосп "Дніпровський" вийшов зі сфери управління Міністерства оборони України цілісним майновим комплексом, але передачі земельних ділянок не відбулось.

Дослідивши зміст вищенаведеного акту приймання-передачі від 30.03.2012 року (а.с.177, т.1) судом встановлено, що фактично до підпорядкування Міністерства аграрної політики та продовольства України було передано цілісний майновий комплекс військового радгоспу "Дніпровський", але технічна (проектна, експлуатаційна) та бухгалтерська (в т.ч. числі первинна) документація щодо об`єкта передачі (в т.ч. спірної земельної ділянки) під час передачі не досліджувалася членами комісії та за актом не передавалась.

Тобто, із зазначеного документу взагалі не вбачається факт надання згоди або передачі Міністерством оборони України (в особі уповноважених представників) до Міністерства аграрної політики та продовольства України саме спірної земельної ділянки військового полігону "Близнюки", військове містечко №53, загальною площею 77,2 га.

При цьому, в переліку документів доданих акту міститься рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів №373 від 15.09.1993 року, яким: п. 1, вилучено земельної ділянку площею 64 га з земель аеродрому "Мокроє"; п. 2, зобов`язано аеродром "Мокроє" передати вище згадану земельну ділянку військовому радгоспу "Дніпровський" для сільськогосподарського використання; п. 3 зобов`язано Управління по земельним ресурсам м. Запоріжжя внести зміни до облікової документації м. Запоріжжя та видати Державний акт на право колективної власності військовому радгоспу "Дніпровський".

Однак судом з`ясовано, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №282 від 04.09.2003 року скасовано п. 2 та п. 3 рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів№373 від 15.09.1993 року "Про передачу земельної ділянки військовому радгоспу "Дніпровський".

Разом з цим, серед переліку документів, які додавалися до акту приймання-передачі від 30.03.2012 року, інші документи, які стосувалися б спірної земельної ділянки, відсутні.

Судовою колегією досліджено Інвентарні описи №1, №2, №3 основних засобів (а.с.124-135, т.1 ), які є додатками до акту від 30.03.2012 року, та встановлено, що останні також не містять даних щодо передачі спірної земельної ділянки ДП "Дніпровське".

Як вбачається з Наказу командуючого військ ордера Червоного прапора Південного оперативного командування №401 від 11.08.2004 року "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 років" земельні ділянки полігонів, що тимчасово не використовуються і придатні для сінокосіння, випасу скота та посіву сільськогосподарських культур, передано у тимчасове користування військовими радгоспам Південного командування, зокрема, військовому радгоспу "Дніпровський" з земель військової частини НОМЕР_1 77,2 га.

Наказом командуючого військ ордера Червоного прапора Південного оперативного командування №433 від 11.09.2004 року скасовано Наказ №401 від 11.08.2004 року у зв`язку порушенням вимог чинного законодавства, що виникли у зв`язку виданням зазначеного наказу.

Відтак, станом 30.03.2012 року, тобто на момент передачі цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок військовому радгоспу "Дніпровський" Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України за актом приймання-передачі, у останнього були відсутні документи щодо закріплення за військовим радгоспом "Дніпровський" спірної земельної ділянки.

Самим же наказом командуючого військ ордена Червоного прапора Південного оперативного командування №401 від 11.08.2004 року "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 років" вирішувалось питання саме щодо тимчасової передачі спірної земельної ділянки земельної ділянки у користування військовому радгоспу "Дніпровський" Міністерства оборони України.

Крім того, резолюцією Першого віце-прем`єр міністра України №4889/3/1-07 від 31.01.2007 року Міністерству оборони України зупинено здійснення операцій з реалізації та передачі земель оборони (в тому числі під об`єктами нерухомості), крім безоплатної передачі в комунальну власність земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного та житлового призначення разом з цими об`єктами, до прийняття окремого рішення.

Посадові особи Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, які були уповноваженими представники Міністерства оборони України, - як органу виконавчої влади якому надано право на постійне користування спірною земельною ділянкою для відповідного цільового призначення, що входили до складу комісії: Климчук В.П., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підписали акт приймання-передачі від 30.03.2012 року із запереченнями (окремою думкою), копія яких міститься в матеріалах справи.

Відповідно до змісту окремої думки, Міністерство оборони України (в особі своїх представників), з посиланням на порушення вимог земельного законодавства та існування резолюції Першого віце-прем`єр міністра України від 31.01.2007 року №4889/3/1-07, висловило категоричне заперечення щодо передачі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України земельних ділянок військових радгоспів, в т.ч. й спірної земельної ділянки військового полігону "Близнюки", військове містечко №53, загальною площею 77,2 га, які відносяться до категорій земель - землі оборони. Тобто, особа (через представників), якій надано право на постійне користування земельною ділянкою не відмовилась від свого права користуватись земельною ділянкою, як того вимагає ст. 141 Земельного кодексу України, а також не надала згоду на передачу свого права у розумінні ст. 149 вказаного Кодексу, хоча така відома й повинна оформлюватись відповідним рішенням (п. 4 - 5 Порядку вилучення і передачі військового майна ЗСУ).

Отже, вказаний акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок від 30.03.2012 року не є належним доказом переходу спірної земельної ділянки площею 77,2 га до сфери Міністерства аграрної політики та продовольства України, оскільки не відбулося зміни цільового призначення земельної ділянки відповідно до визначеного порядку вилучення земель оборони на користь інших міністерств.

Державним підприємством "Дніпровське", в свою чергу, не надано суду належних доказів на підтвердження припинення існування права користування КЕВ м. Запоріжжя земельною ділянкою - полігон "Близнюки", військове містечко №53, площею 77,2 га.

За наведених обставин, за висновком суду апеляційної інстанції, не відбулось й факту передачі спірної спірної земельної ділянки полігону "Близнюки", військове містечко №53, загальною площею 77,2 га при передачі цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок у користування військового радгоспу "Дніпровський" відповідачем-1, зворотнього, у встановленому законом порядку, апелянтом не підтверджено належними та допустимими доказами.

Що стосується актів приймання-передачі території військового аеродрому (полігону) "Близнюки" в/ч НОМЕР_2 військовому радгоспу "Дніпровський" від 12.08.1993 року (а.с.181-184, т.1), судова колегія зазначає, що останні підтверджують обставини щодо передачі спірної земельної ділянки лише в тимчасове користування військовому радгоспу "Дніпровський", та не спростовують встановлених обставин. При цьому, в акті від 12.08.1993 року (а.с.184, т.1) чітко визначено, що територія земельної ділянки площею 77,2 га знаходиться на обліку Запорізької КЕЧ району.

Зазначені докази не підтверджують фактичного отримання військовим радгоспом "Дніпровський" у постійне користування спірної земельної ділянки загальною площею 77,2 га, у визначеному законодавством порядку. Будь-яких посилань на прийняті рішення органів державної влади щодо такої передачі, як об`єкту державної власності наданого у постійне користування Міністерству оборони України, зазначені документи не містить.

З огляду на вищевикладене та взявши до уваги, що апелянтом не надано доказів підтверджуючих належне оформлення передачі спірної земельної ділянки, площею 77,2 га, яка є складовою земельної ділянки в/ч №07861 загальною площею 800,2 га, наданої у тимчасове користування ДП "Дніпровський", на виконання Наказу командуючого військ ордера Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 року №401, а також враховуючи відсутність у відповідача-1 на момент складання акту приймання-передачі від 30.03.2012 року будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, посилання скаржника на те, що спірна земельна ділянка перейшла до відання військового радгоспу "Дніпровського" на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №883-р від 07.09.2011 року "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" до відання Міністерства аграрної політики та продовольства України не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, отже доводи заявника апеляційної скарги щодо приналежності ДП "Дніпровське" спірної земельної ділянки площею 77,2 га не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, Військовою прокуратурою Запорізького гарнізону заявлено вимогу про визнання недійсним Договору підряду №2 від 01.01.2017 року, в обґрунтування якої заявник зазначає, що укладений відповідачами правочин не відповідає вимогам Закону та порушує інтереси держави, тому спірний договір на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню розпоряднику земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України).

Статтею 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Закону України "Про використання земель оборони".

За приписами ч. 1 ст. 115 Земельного кодексу України передбачено, що зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об`єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об`єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

Стаття 2 Закону України "Про використання земель оборони" встановлює, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Приймаючи до уваги вищенаведене та з огляду на відсутність на час укладення спірного договору підряду рішення про надання дозволу С(Ф)Г "Чайкін" на використання спірної земельної ділянки загальною площею 77,2 га, віднесеної до категорії земель оборони, зміст оскаржуваного правочину, укладеного відповідачами у даній справі, суперечить вимогам ст. 77 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони", відтак наявні підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки військового містечка №53, розташованої за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Новоолександрівка, складеного 04.04.2017 року комісією, яка призначена наказом начальника КЕВ м. Запоріжжя від 15.12.2015 року за №120, виявлено ознаки сільськогосподарської обробки сторонніми особами частини земельної ділянки орієнтовною площею 55 га.

Як встановлено з додатку №2 до оспорюваного Договору підряду № 2 від 01.01.2017 року земельна ділянка, де повинні здійснюватися ДП "Дніпровське" підрядні сільськогосподарські роботи, входить до складу земель полігону "Близнюки", військове містечко №53.

За приписами ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 Земельного кодексу України).

Отже, оскільки судом встановлено, що спірна земельна ділянка, віднесена до категорії земель оборони, використовується сторонніми особами без достатніх правових на це підстав, а тому є обґрунтованою вимога військового прокурора про повернення земельної ділянки від ДП "Дніпровське" до органу уповноваженого здійснювати управління землями державної власності на праві оперативного управління Міністерства обори України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору підряду №2 від 01.01.2017 року та зобов`язання ДП "Дніпровське" повернути Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 77,2 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, полігон "Близнюки", військове містечко № 53.

Також, місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача-1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі, з чим також погоджується колегія суддів апеляційної інстанції враховуючи наступне.

За нормами ст.ст. 316 - 319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та не може бути обмежений у здійсненні права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчудження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак у даній справі, яка розглядається, порушення права постійного користування на землю Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя, яке полягає в обмеженні у його здійсненні, є триваючим і відбувається по цей час, чим об`єктивно порушуються права позивачів в користуванні та розпорядженні своїм майном.

При зверненні з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Запоріжжя прокурор зазначив, що позивачам стало відомо про порушення свого права після проведеного у квітні 2017 року обстеження земельної ділянки військового містечка №53, за наслідком якого службовими особами позивача-2 було виявлено ознаки сільськогосподарського оброблення частини земельної діялнки військового полігону "Близнюки" сторонніми особами на підставі укладеного між відповідачами Договору підряду №2 від 01.01.2017 року.

Матеріали справи свідчать, що відповідач-1 визнає утримання спірної земельної ділянки, оскільки вважає, що на законних підставах нею користувався та, в подальшому, правомірно розпорядився.

Таким чином, оскільки в такому разі йде мова про так зване триваюче правопорушення, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в цьому випадку позовна давність не пропущена.

Виходячи з наведеного, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, в даному випадку Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя.

Враховуючи викладене, а також приписи ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України та відсутності доказів того, що Міністерство оборони України добровільно відмовилось від користування земельною ділянкою військового полігону "Близнюки", військове містечко №53, або надало згоду на передачу цієї земельної ділянки іншим особам, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними спірного Договору підряду №2 від 01.01.2017 року, як такого, що укладений всупереч вимогам Закону, та про зобов`язання ДП "Дніпровське" повернути на користь Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 77,2 га, розташовану на території Новоолександрівської селищної ради Запорізького району Запорізької області.

Доводи скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що апеляційна скарга ДП "Дніпровське" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області 05.10.2017 року у справі №908/1507/17 є законним, обґрунтованим, прийнятим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дніпровське", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2017 року у справі №908/1507/17 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2017 року у справі №908/1507/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.О. Мартюхіна

Судді Н.В. Будко

Н.М. Дучал

(У судовому засіданні 07.02.2018 року було проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 12.02.2018 року).