Рішення

від 15.02.2018 по справі 826/1954/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 лютого 2018 року 08:40 № 826/1954/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Богдан-Авто Поділ доДержавної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про представники сторін:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, позивача: Сидорук Є.С., відповідача: Кунда А.О., ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 02.09.2015 № 0003001502.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено спірне рішення, є необґрунтованими та безпідставними, а відтак вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 27.11.2017 суд, на підставі приписів ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV, перейшов за згодою сторін до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.08.2015 за результатами камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток ТОВ Богдан-Авто Поділ , ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 3408/26-56-15-02-29/37724920 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем граничного терміну сплати - 11.03.2015, самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток протягом строків, визначних п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

02.09.2015 на підставі Акту перевірки, у зв'язку з порушенням п. 57.1 ст. 57 ПК України, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0003001502, яким на підставі ст. 126 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10% від суми грошового зобов'язання - 439990,99 грн., що становить 43999,10 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як видно з матеріалів справи, позивач 26.02.2015 подав відповідачу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, у якій самостійно визначив податкове зобов'язання за звітний період у розмірі 440073 грн.

Таким чином, граничним терміном сплати самостійно визначеного позивачем податкового зобов'язання є 11.03.2015.

Водночас, платіжними дорученнями від 05.03.2015 № 664, від 06.03.2015 № 665 та № 1016, від 10.03.2015 № 1020 та № 1021 на загальну суму у розмірі 440073 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, позивач здійснив оплату цього податкового зобов'язання до Державного бюджету України, проте помилково у платіжному дорученні зазначив рахунок ГУ ДКСУ у м. Києві, який призначений для сплати до Державного бюджету України авансових платежів з податку на прибуток.

При цьому, з матеріалів справи видно, що відповідачем 11.03.2015 частково зараховано до вказаного зобов'язання сплату у розмірі 82,01 грн. за рахунок переплати, у зв'язку з чим зроблено висновок в Акті перевірки про затримку сплати саме у розмірі 439990,99 грн., а не у розмірі 440073 грн.

В той же час, судом встановлено, що листом від 12.03.2015 № 1/03-15 позивач звернувся до відповідача і просив кошти з р/р № 33114347700008 у загальній сумі у розмірі 440073 грн. зарахувати на бюджетний рахунок УДКСУ у Подільському районі ГУ ДКСУ у м. Києві № 33110318700008, у зв'язку з чим зазначені кошти перераховані платіжним дорученням від 20.03.2015 № 1782-20 з одного бюджетного рахунку на інший, що також підтверджується даними наявної в матеріалах справи облікової картки платника податків - позивача.

Отже, на рахунок для податку на прибуток приватних підприємств вказані кошти фактично поступили 20.03.2015.

Так, відповідно до змісту п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Аналіз норм БК України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Разом з тим, поняття єдиний казначейський рахунок закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затвердженому наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122 (у редакції наказу Державного казначейства України від 30.11.2010 № 449) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 за № 594/6882, та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Пунктом 2.1 вказаного Положення встановлено, що ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Зі змісту таких пунктів названого Положення слідує, що всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.

Таким чином, суд вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України.

Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, а відтак і для застосування на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-377а15 та від 02.12.2015 у справі № 21-3920а15, а також у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № К/9901/2649/18.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки позивачем фактично здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, суд вважає, що помилкове зазначення рахунку на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, оскільки помилкове перерахування позивачем коштів на інший рахунок не вплинуло на виконання обов'язку платника перед Державним бюджетом України зі сплати з податку на прибуток, та ним самостійно нараховано зобов'язання за зазначеним платежем, застосування до позивача штрафу є за висновком суду неправомірним.

Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов до висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача від 02.09.2015 № 0003001502 про застосування штрафних санкцій до позивача, а відтак про необхідність скасування такого рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Богдан-Авто Поділ (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 3, код ЄДРПОУ: 37724920) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015 № 0003001502, прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Богдан-Авто Поділ за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Турівська, 12, код ЄДРПОУ: 39467012) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя К.С. Пащенко