Рішення

від 15.02.2018 по справі 904/14/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2018м. ДніпроСправа № 904/14/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Дочірнього підприємства "Навчально-курсовий комбінат "Кривбасбуд" державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Дорс", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 51496,71 грн

у присутності представників:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 5 від 11.01.2018;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

03.01.2018 Дочірнє підприємство "Навчально-курсовий комбінат "Кривбасбуд" державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Дорс" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення заборгованості з суборендної плати у сумі 30816,97 грн, пені у сумі 5831,25 грн, 3% річних у сумі 906,07 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди № 19/17 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд", укладеного між сторонами 27.02.2017.

Ухвалою від 09.01.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження .

Позивач подав письмові пояснення щодо п. 4 прохальної частини позову, зазначивши при цьому, що зазначена в ньому сума 906,07 грн, яку він просить стягнути з відповідача, є нарахуванням 3% річних; решта вимог залишилась незмінною.

Пояснення позивача прийняті судом та враховані при вирішенні спору по суті.

15.02.2018 позивач подав письмові пояснення, у яких зазначив про здійснену ним у позовній заяві технічну помилку, яка полягає у тому, що у прохальній частині позову відсутня вимога стосовно стягнення штрафу у сумі 13942,42 грн, про яку йдеться у описовій частині позову та у розрахунку ціни позову. При цьому загальна сума, що заявлена до стягнення включає в себе розмір штрафу. Крім того, повідомив суд про той факт, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача 2000,00 грн, в результаті чого сума основного боргу зменшилась і складає 28816,97 грн, а відтак і ціна позову наразі складає 49496,71 грн.

Розглянувши письмові пояснення та дослідивши документи у справі, суд погоджується з твердженнями позивачем про те, що вищевикладені пояснення не є збільшенням позовних вимог, а є саме технічною помилкою, оскільки ціна позову не змінилася, тим більше, що намір про стягнення штрафу, окрім заявлених вимог, зазначений у тексті позовної заяви та визначений у розрахунку ціни позову. З огляду на що суд приймає пояснення позивача та зазначає, що предметом спору у цій справі є основний борг у сумі 30816,97 грн, пеня у сумі 5831,25 грн, 3% річних у сумі 906,07 грн, штраф у сумі 13942,42 грн, а разом складає 51496,71 грн.

Зазначені позивачем відомості про часткову оплату основного боргу, здійснену відповідачем на його адресу у сумі 2000,00 грн, також приймаються судом до уваги та враховані при вирішенні спору по суті, але не в якості зменшення позовних вимог, оскільки заявлені після початку розгляду справи по суті, а в якості відсутності предмету спору у цій сумі.

Відповідач участь свого повноважного представника у засіданні суду не забезпечив та витребуваних судом документів не надав, але 15.02.2018 на електронну поштову скриньку суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на відсутність можливості реалізувати свої процесуальні права через ненадходження на його адресу позовної заяви з додатком. Окрім того, зазначив, що заповнив форму електронного запиту для отримання публічної інформації від суду про направлення відповідачу копії позовної заяви з додатком.

Розглянувши клопотання відповідача, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Як вже зазначалося вище у цьому рішенні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) з повідомленням сторін.

За змістом положень ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладені правові норми, відповідач мав забезпечити явку свого представника та подати витребувані судом документи до початку першого судового засідання.

Як вбачається з ухвали про відкриття провадження у справі від 09.01.2018, явка представників учасників справи у судове засідання, призначене на 30.01.2018, визнана судом обов'язковою та встановлено судом строк на подання відзиву відповідачем до 23.01.2018.

Однак, враховуючи неявку 30.01.2018 у судове засідання представника відповідача та беручи до уваги його клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання можливості йому подати відзив та витребувані документи на наступне судове засідання через неможливість своєчасного виконання ухвали у встановлений судом час у зв'язку з пізнім отриманням судової ухвали та ненадходженням від позивача позовної заяви з додатком, суд дійшов висновку про доцільність задоволення такого клопотання та відкладення розгляду справи, оскільки позбавлення відповідача можливості скористатися своїм процесуальним правом на подання відзиву порушить принцип верховенства права та рівність фізичних та юридичних осіб перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Ухвалою від 30.01.2018 суд відклав розгляд справи на 15.02.2018, надавши відповідачу час до 08.02.2018 скористатися правом на подання відзиву на позов у 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі в порядку, передбаченому ст. 251 ГПК України, яка кореспондуються з ч. 8 ст. 165 цього Кодексу.

Незважаючи на надане судом переважне право відповідачу скористатися своїми процесуальними правами та обов'язками, повторне відкладення та виклик останнього у судове засідання, явку якого було визнано обов'язковою, відповідач проігнорував вимоги суду, не забезпечив явку свого представника у засіданні, призначеному на 15.02.2018, та не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, обмежившись лише поданням клопотання про відкладення розгляду справи через відсутність у нього копії позовної заяви.

Слід зазначити, що доводи відповідача не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та нормами чинного законодавства України, а тому спростовуються наступним.

У матеріалах справи наявний опис вкладення до цінного листа з фіскальним чеком (№ поштового відправлення 5000603645551), як належний доказ того, що позивач виконав свій процесуальний обов'язок про повідомлення відповідача про пред'явлений до нього позов, надіславши на адресу останнього 28.12.2017 копію позовної заяви з додатком до неї.

Разом з тим, в ході судового засідання судом перевірено достовірність та належність такого доказу на офіційному сайті Укрпошти відстеження поштової кореспонденції, з якого вбачається, що поштове відправлення за № 5000603645551 дійсно було відправлено 28.12.2017, станом на 04.01.2018 на сайті наявна відмітка: "вручення: особисто", а вже 13.01.2018 - відмітка: "невдала спроба вручення (повернення): закінчення встановленого терміну зберігання", наразі ж поштове відправлення перебуває на зберіганні в Дніпро Поштамт, яке передано останньому 02.02.2018.

Тож, цей факт свідчить про обізнаність відповідача про направлення йому позивачем позовних матеріалів.

Окрім того, слід зауважити, що навіть якщо прийняти твердження відповідача та допустити про відсутність у нього копії позовної заяви, то це не позбавляє його обов'язку забезпечити явку свого представника до суду на вимогу останнього у призначену ним дату та час судового засідання. До того ж ст. 42 ГПК України передбачає право відповідачу, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи та робити з них витяги, а отже для реалізації свого права на захист відповідач міг у повній мірі скористатися наданими йому ГПК України процесуальними правами та обов'язками, тим більше, що суд надавав відповідачу для цього час.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Отже, враховуючи викладене, ігнорування відповідачем вимог суду щодо присутності його представника у судовому засіданні та невжиття ним заходів до надання вичерпного переліку доказів, які б підтверджували його доводи та заперечення, свідчить про навмисне затягнення судового процесу, що призводить до порушення прав та інтересів іншої сторони.

Відповідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті у цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2017 року між Дочірнім підприємством "Навчально-курсовий комбінат "Кривбасбуд" державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (далі - орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Дорс" (далі - суборендар, відповідач) укладено договір суборенди нерухомого майна № 19/17 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого, орендар передає, а суборендар приймає на умовах суборенди в строкове платне користування приміщення площею та за цільовим призначенням згідно з актом приймання-передачі, що є додатком № 1 до цього договору, розміщені в адміністративному будинку, розташованому за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Вітчизни, буд. 9 (далі - майно) та зобов'язується сплачувати орендареві плату за суборенду майна.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що приміщення, що орендуються, надається суборендарю для розміщення ділового офісу, складських та підсобних приміщень для персоналу, організації виробництва з виготовлення дверей та металоконструкцій.

Згідно з п. 1.4. договору, плата за користування майном (далі - суборендні платежі) здійснюються суборендарем щомісячно.

Розділом 4 договору встановлено суборендні платежі та порядок розрахунків, зокрема за змістом п.п. 4.1., 4.2. якого суборендні платежі за місяць суборенди майна є договірними та визначаються згідно узгодженому сторонами розрахунку розміру щомісячного платежу за суборенду майна. Суборендні платежі щомісячно корегуються на індекс інфляції.

Суборендар протягом 5 календарних днів, після отримання договору, сплачує суборендний платіж згідно наданого орендарем рахунку-фактури, який включає плату за відповідну кількість днів першого місяця суборенди із розрахунку розміру щомісячного платежу за суборенду майна. У подальшому суборендар зобов'язаний сплачувати суборендні платежі за поточний місяць не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця відповідно до узгодженого розміру щомісячного платежу та рахунку-фактури, який суборендар не пізніше п'ятого числа поточного місяця повинен отримати у орендаря. Несвоєчасне отримання суборендарем рахунку-фактури у орендаря не звільняє суборендаря від зобов'язання вчасно сплачувати суборендні платежі (п.п. 4.3., 4.4. договору).

Відповідно до п. 4.6. договору, фактом, що підтверджує суборенду майна за договором є акт наданих послуг, який щомісячно підписується представниками сторін. Пунктом 4.7. договору встановлено, що відсутність підписаного уповноваженим представником суборендаря акту наданих послуг не позбавляє орендаря права стягувати з суборендаря суборендні платежі в повному обсязі.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що, суборендна плата, згідно з додатком 1, складає 14544,80 грн. Відповідно до п. 5.4. договору, орендар відшкодовує щомісячно комунальні витрати: водопостачання, водовідведення; опалення, вивіз відходів. Пунктом 5.5. договору встановлено, що суборендар здійснює повну оплату вартості обсягу використання електричної енергії заявленої на розрахунковий період за формою попередньої оплати яка здійснюються до 25 числа місяця у розмірі повної вартості за попередній період вжитої електроенергії.

Пунктом 6.2. договору встановлений обов'язок суборендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендарю суборендні платежі.

Згідно з п.п. 10.1., 10.1.1 договору, у разі прострочення суборендарем сплати поточних суборендних платежів більше, ніж на двадцять календарних днів орендар має право застосовувати до суборендаря оперативно-господарські санкції у вигляді припинення доступу суборендаря до майна (в тому числі без попередження) шляхом закриття доступу до суборендованих приміщень або відключення електропостачання. Такі ж права орендар має в разі невиконання суборендарем інших будь-яких зобов'язань, передбачених цим договором. В разі застосування орендарем свого права на припинення доступу персоналу та відвідувачів суборендаря до майна, орендар може здійснити таке припинення будь-яким способом.

На виконання умов договору, на підставі акту приймання-передачі в суборенду нерухомого майна від 01.01.2017, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування наступне майно:

- майстерні площею 687,1 м 2 ;

- санітарно-побутові приміщення площею 37,14 м 2 ;

- металеву споруду площею 5 м 2 .

На підтвердження наданих послуг позивач склав акти :

- Акт № 15 від 31.01.2017, який підписано уповноваженою особою відповідача;

- Акти № 143 від 28.02.2017, № 49 від 31.03.2017 та № 50 від 05.04.2017, від підписання яких уповноважена особа відповідача відмовилась.

Так, за період з січня 2017 року по березень 2017 року включно позивачем виставлені рахунки для сплати за оренду нерухомого майна на суму 55769,69 грн, а саме:

- рахунок № 21 від 06.01.2017 на суму 14952,72 грн за січень 2017 року;

- рахунок № 143 від 09.02.2017 на суму 21740,21 грн за лютий 2017 року;

- рахунок № 242 від 09.03.2017 на суму 14957,41 грн за березень 2017 року;

- рахунок № 401 від 05.04.2017 на суму 4119,35 грн за березень 2017 року.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору щодо оплати суборенди нерухомого майна, 20.03.2017 позивач направив відповідачу повідомлення вих. № 57 про припинення з 20.03.2017 доступу до суборендованих приміщень. З огляду на що з 20 березня 2017 року позивачем припинено нарахування орендної плати відповідачу.

У порушення умов договору відповідач за користування суборендованим майном частково сплатив заборгованість у загальній сумі 24952,72 грн, що складається з проплат: 5000,00 грн, сплачених 13.02.2017; 9952,72 грн, сплачених 29.05.2017 та 10000,00 грн, сплачених 14.06.2017.

Тож, за період з січня 2017 року по березень 2017 року заборгованість у відповідача перед позивачем становить 30816,97 грн, за стягненням якої останній і звернувся до суду, нарахувавши на неї пеню у сумі 5831,25 грн, 3% річних у сумі 906,07 грн та штраф у сумі 13942,42 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором оренди (суборенди), до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями ст. 774 ЦК України визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт користуванням відповідачем на праві суборенди (піднайму) майном позивача доведено та відповідачем не оспорено, що також підтверджено матеріалами справи.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Отже, позивачем доведено той факт, що станом на 28.12.2017 (тобто на момент подання позову, що підтверджується штемпелем на поштовому конверті) мала місце заборгованість відповідача за порушення ним своїх фінансових зобов'язань перед позивачем щодо сплати суборендної плати у розмірі 30816,97 грн, але дослідження матеріалів справи показало, що 29.01.2018 за платіжним дорученням № 360 відповідачем у добровільному порядку сплачено на рахунок позивача 2000,00 грн.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, основний борг перед позивачем відповідач погасив частково, а отже провадження у справі в частині стягнення з останнього боргу в сумі 2000,00 грн слід закрити за відсутністю предмету спору, як того вимагає чинне законодавство України.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п. 11.2. договору встановлено, що за несвоєчасне внесення суборендних платежів (після 25 числа поточного місяця) суборендар сплачує на користь орендаря пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення до 28 числа поточного місяця включно, а в разі не сплати суборендних платежів до 28 числа поточного місяця суборендар, окрім зазначеної пені, сплачує на користь орендаря штраф у розмірі 25% від суми простроченого платежу (ч. 2 ст. 231 ГК України).

Перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 25% від суми простроченого платежу за кожним рахунком окремо на загальну суму 13942,42 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про його обгрунтованість.

Стосовно ж нарахованої позивачем пені за період січня 2017 року (з 07.01.2017 по 28.05.2017), лютого 2017 року (з 26.02.2017 по 26.08.2017), березня 2017 року (з 26.03.2017 по 24.10.2017) у загальній сумі 5831,25 грн, суд зазначає на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Статтею 232 ГК України, зокрема ч. 6 якої визначеного, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши власний розрахунок пені за кожним рахунком окремо, суд встановив, що позивач не вірно визначив період для її нарахування за зобов'язаннями, що виникли за лютий та березень 2017 року. Так за розрахунком суду шестимісячний період можливого нарахування пені за лютий 2017 року становить з 26.02.2017 по 25.08.2017, а за березень 2017 року з 26.03.2017 по 25.09.2017. Однак, слід зазначити, що нарахована позивачем пеня у загальній сумі 5831,25 грн підлягає до стягнення за загальний період з 07.01.2017 по 25.09.2017, оскільки вона заявлена в межах можливого нарахування.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки 3% річних за загальний період з 07.01.2017 по 15.12.2017 у сумі 906,07 грн, суд дійшов висновку про те, що вони розраховані вірно і підлягають до стягнення з відповідача у заявленій позивачем сумі.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати суборендних платежів, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у сумі 28816,97 грн, пені у сумі 5831,25 грн, 25% штрафу у сумі 13942,42 грн та 3% річних у сумі 906,07 грн; в частині стягнення основного боргу у сумі 2000,00 грн провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на обставини справи та норми чинного законодавства України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю, як на сторону з вини якої виник спір, у сумі 1600,00 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Дорс" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, буд. 21, оф. 106; ідентифікаційний код 40907909) на користь Дочірнього підприємства "Навчально-курсовий комбінат "Кривбасбуд" державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Вітчизни, буд. 9; ідентифікаційний код 33407618) основний борг у сумі 28816,97 грн, пеню у сумі 5831,25 грн, 25% штрафу у сумі 13942,42 грн, 3% річних у сумі 906,07 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 2000,00 грн.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 20.02.2018.

Суддя ОСОБА_2