Рішення

від 14.02.2018 по справі 910/92/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2018Справа № 910/92/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Топіхи І.О.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП

До Товариства з обмеженою відповідальністю Меллен

про стягнення 5 296 768,62 грн.,

Представники cторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Меллен про стягнення 5 296 768,62 грн. відшкодування вартості втраченого вантажу відповідно до п.4.3 договору №27/12 від 27.12.2016р. про перевезення вантажів, укладеного між Дочірнім підприємством ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП та Товариством з обмеженою відповідальністю Меллен .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором, а саме: не забезпечення збереження прийнятого до перевезення вантажу позивача, допущення його втрати, внаслідок чого відповідач зобов'язаний відшкодувати понесені позивачем збитки у розмірі вартості втрачених товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 5 296 768,62 грн.

Ухвалою від 09.01.2018р. Господарського суду міста Києва вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/92/18, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 26.01.2018р.

Представник позивача у судове засідання 26.01.2018р. не з'явився.

22.01.2018р. від позивача до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні 26.01.2018р. Вказана заява була судом розглянута та задоволена. Також, до вказаної заяви позивачем було долучено оригінали доданих до позову документів, які витребовувались судом ухвалою від 09.01.2018р.

Представник відповідача у судове засідання 26.01.2018р. не з'явився, відзив на позов у строк, встановлений судом, не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. При цьому, з приводу повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 09.01.2018р. про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03164, м.Київ, Святошинський район, вул.Осіння, 34, офіс 3.

Станом на 26.01.2018р. конверт з ухвалою від 09.01.2018р. про відкриття провадження у справі було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою за даною адресою фірми не має .

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за даною адресою фірми не має , вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.01.2018р. в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, відповідач у строк, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2018р., не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2018р.

Представники сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання 14.02.2018р. не з'явились.

08.02.2018р. від позивача до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні 14.02.2018р., яка була судом розглянута та задоволена.

Відповідач про причини неявки його представника у судове засідання 14.02.2018р. суд не повідомив.

Незважаючи на неявку представників сторін у судове засідання, приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 14.02.2018р. судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Нормами ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

27.12.2016р. між Дочірнім підприємством ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Меллен (виконавець) укладено договір №27/12 про перевезення вантажів, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з перевезення вантажів до пункту призначення, в тому числі, шляхом залучення для виконання перевезень третіх осіб (перевізників), та видачі їх особі, яка має право на одержання вантажів, оформлення відповідної документації, а також надаватиме інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідно до заявок на перевезення, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Замовник зобов'язується своєчасно надавати заявку на перевезення вантажу. В заявці зазначається вартість перевезення, адреса і час завантаження, маршрут, найменування, характер, вага та загальна вартість вантажу, адреса завантаження та розвантаження/здачі, особа, уповноважена на прийом вантажу, терміни доставки вантажу, необхідні допоміжні послуги. Прийнята до виконання заявка на перевезення є невід'ємною частиною даного договору, заявка, надіслана факсом або електронною поштою, має силу оригіналу (п.2.1.1 договору №27/12 від 27.12.2016р.).

Також, замовник зобов'язався надати виконавцеві в пункті завантаження вантаж для перевезення в обсязі, зазначеному в заявці (п.2.1.2 договору №27/12 від 27.12.2016р.), забезпечити виконавця вантажо - супроводжувальними документами, пов'язаними з характером вантажу (п.2.1.3 договору №27/12 від 27.12.2016р.), своєчасно прийняти надані послуги та оплатити вартість наданих послуг (п.2.1.5. договору №27/12 від 27.12.2016р.).

В свою чергу, виконавець згідно п.п.2.2.1, 2.2.3, 2.2.5 договору №27/12 від 27.12.2016р. зобов'язався, зокрема, надати замовнику послуги з перевезення вантажів відповідно до умов п.1.1. цього договору та згідно із заявкою, доставити вантаж у визначений в заявці пункт призначення в терміни, зазначені замовником, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача відповідно до кількості місць, зазначених в товарно - транспортній накладній (ТТН), здача вантажів вантажоодержувачу в пункті призначення за масою та кількістю місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від замовника (п.2.2.3. договору №27/12 від 27.12.2016р.), забезпечити збереження вантажу в дорозі та супроводження вантажу на маршруті слідування, при наданні послуг виконавець зобов'язаний дотримуватись вказівок замовника щодо маршруту слідування, супроводження вантажів тощо (п.2.2.5. договору №27/12 від 27.12.2016р.).

Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження переданого йому вантажу з моменту його прийняття до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу (п.4.2 договору №27/12 від 27.12.2016р.).

За змістом п.4.3 договору №27/12 від 27.12.2016р. за втрату (недостачу) вантажу виконавець несе відповідальність в розмірі вартості втраченого (розміру недостачі) вантажу та штрафних санкцій, які були пред'явлені замовнику вантажоодержувачем.

Пунктом 7.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо по закінченні строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, він вважається кожен раз продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №27/12 від 27.12.2016р. про перевезення вантажів як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Наразі, матеріалами справи підтверджується, що у межах договору №27/12 від 27.12.2016р. про перевезення вантажів між контрагентами було погоджено заявку №17/04/8 від 27.02.2017р., відповідно до умов якої замовник надає вантаж для перевезення, здійснює організацію завантаження/розвантаження, а виконавець приймає на себе зобов'язання по перевезенню вантажу, надає для цього відповідний рухомий склад, придатний для заявленого вантажу, несе повну матеріальну відповідальність за цілісність і збереження вантажу протягом перевезення по даній заявці, у відповідності з діючим законодавством України, заявка вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.1.1, 1.3, 1.7 заявки №17/04/8 від 27.02.2017р.).

Також, п.1.8 вказаної заявки між сторонами було погоджено маршрут: м.Львів - м.Київ, м.Полтава - м.Харків - м.Суми, дата завантаження: 28.02.2017р., адреса завантаження: м.Львів (смт.Малехів, вул.Галицька, 1-Г), адреси розвантаження: м.Київ (Торгово-розважальний центр Гулівер , м.Київ, пл.Спортивна 1-а), м.Київ (Універмаг Україна, пл.Перемоги, 3), м.Полтава (вул.Ковпака, 26, Торговий центр Екватор ), м.Харків (Кільцевий шлях, 4-а, Торговий центр Магелан"), м.Харків, (вул.Героїв Праці, 7, Торговий центр Караван ), м.Суми (вул.Харківська, 2/2, Торговий центр Мануфактура ), найменування вантажу - одяг, взуття, аксесуари в коробках - 47 куб.м., вартість перевезення - 11 200 грн., транспортний засіб - Мерседес, державний номер НОМЕР_2, водій ОСОБА_1, НОМЕР_3

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач, відповідно до умов заявки №17/04/8 від 27.02.2017р. до договору №27/12 від 27.12.2016р. прийняв до перевезення вантаж Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП на загальну суму 5 296 768,62 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №ЛВ-000328 від 28.02.2017р. на суму 1 574 032,62 грн., №ЛВ-000329 від 28.02.2017 на суму 721 700 грн., №ЛВ-000330 від 28.02.2017р. на суму 570 386 грн., №ЛВ-000331 від 28.02.2017р. на суму 673 608 грн., №ЛВ-000332 від 28.02.2017р.на суму 1 008 444 грн., №ЛВ-000333 від 28.02.2017р. на суму 748 598 грн. із долученими до них супровідними документам (накладними на переміщення товарів).

За твердженнями позивача, оскільки 01.03.2017р. у період з 7-20 до 8-00 автомобіль Мерседес, державний номер НОМЕР_2, на перше місце розвантаження товару за адресою: м.Київ, пл.Спортивна, 1-а ТРЦ Гулівер не прибув, позивач 01.03.2017р. звернувся до Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вжиття заходів щодо встановлення місцезнаходження зазначеного автомобіля Мерседес з товаром позивача на загальну суму 5 296 768,62 грн. Вказана заява зареєстрована Шевченківським ВП ГУНП у Львівській області за вх.№5249 від 01.03.2017р., про що позивачу видано талон-повідомлення №2.

Отже, з огляду на невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором №27/12 від 27.12.2016р. в частині здійснення перевезення згідно заявки №17/04/8 від 27.02.2017р. та збереження товару на загальну суму 5 296 768,62 грн., Дочірнє підприємство ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП звернулось до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (за приписами ст.16 Цивільного кодексу України).

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки суд, приймаючи рішення, встановлює чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

За змістом ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст.129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України визначено, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

За змістом частин 8, 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю Меллен , наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі, причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

Зі змісту ст.924 Цивільного кодексу України вбачається, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

За приписами ст.314 Господарського кодексу України, на яку як на підставу своїх вимог, зокрема, посилався позивач, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Під втратою вантажу слід розуміти неможливість видачі вантажу одержувачеві протягом встановленого строку у зв'язку із його фізичною загибеллю, крадіжкою, знищенням.

Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення, що свідчить про неналежне виконання виконавцем своїх обов'язків за договором та є підставою для господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказувалось вище, Дочірнім підприємством ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП згідно умов укладеного між сторонами договору 28.02.2017р. було передано для здійснення перевезення за погодженим між сторонами маршрутом вантаж на загальну суму 5 296 768,62 грн., який відповідачем було прийнято, про що свідчать наявні в матеріалах справи товарно - транспортні накладні, які відповідно до наказу №363 від 14.10.1997р. Міністерства транспорту України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Проте, за твердженнями позивача, які належними та достатніми доказами не спростовані, в місце розвантаження у погоджену між сторонами дату відповідачем вантаж не доставлено, товар вантажовідправнику не повернуто, чим порушено умови укладеного між сторонами договору.

05.07.2017р. позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №1 від 29.06.2017 р. про відшкодування вартості втраченого товару, однак, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач відповіді на вказану претензію не надав, вартість втраченого вантажу не відшкодував.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що втрата відповідачем вантажу позивача сталася через обставини, яким він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало, що свідчить про наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягала у невиконанні умов договору №27/12 від 27.12.2016р. та заявки №17/04/8 від 27.02.2017р., що є однією зі складових збитків.

Пунктом 2.2.3 договору про перевезення вантажів визначено обов'язок виконавця доставити вантаж у визначений в заявці пункт призначення в терміни, зазначені замовником, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача відповідно до кількості місць, зазначених в товарно - транспортній накладній (ТТН), здача вантажів вантажоодержувачу в пункті призначення за масою та кількістю місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від замовника. За змістом п.2.2.5 цього ж правочину визначено обов'язок виконавця забезпечити збереження вантажу в дорозі та супроводження вантажу на маршруті слідування, при наданні послуг виконавець зобов'язаний дотримуватись вказівок замовника щодо маршруту слідування, супроводження вантажів тощо.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У ст.611 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За умовами п.4.2 договору №27/12 від 27.12.2016р. виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження переданого йому вантажу з моменту його прийняття та до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу.

Згідно п.4.3 зазначеного правочину за втрату (недостачу) вантажу виконавець несе відповідальність в розмірі вартості втраченого (розміру недостачі) вантажу.

Матеріалами справи підтверджується, що товар, який був прийнятий до перевезення відповідачем на підставі заявки №17/04/8 від 27.02.2017р. до договору №27/12 від 27.12.2016р., згідно наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, які є основним документом на перевезення вантажів відповідно до наказу №363 від 14.10.1997р. Міністерства транспорту України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , не був доставлений до місця розвантаження у погоджену між сторонами дату.

Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що відповідальність за втрату вантажу під час перевезення, яке здійснювалось на підставі договору №27/12 від 27.12.2016р. про перевезення вантажів, несе саме Товариство з обмеженою відповідальністю Меллен .

Щодо заявленого позивачем до стягнення розміру збитків, суд зазначає наступне.

Відповідно до долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних №ЛВ-000328 від 28.02.2017р. на суму 1 574 032,62 грн., №ЛВ-000329 від 28.02.2017 на суму 721 700 грн., №ЛВ-000330 від 28.02.2017р. на суму 570 386 грн., №ЛВ-000331 від 28.02.2017р. на суму 673 608 грн., №ЛВ-000332 від 28.02.2017р. на суму 1 008 444 грн., №ЛВ-000333 від 28.02.2017р. на суму 748 598 грн. підтверджується факт передачі позивачем до перевезення та прийняття відповідачем до перевезення товару на вказані суми.

Крім цього, розмір заподіяних позивачу збитків підтверджується накладними на переміщення товару, які були зазначені у вище перелічених товарно-транспортних накладних та долучені позивачем до матеріалів справи.

Отже, за висновками суду, фактично перевізником було втрачено вантаж Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП на загальну суму 5 296 768,62 грн., тобто, стягнення наведеної суми з відповідача в повному обсязі є обґрунтованим, а відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість втраченого товару саме у зазначеному розмірі.

Причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та неправомірною поведінкою відповідача полягає в тому, що останній, всупереч умов укладеного між сторонами договору №27/12 від 27.12.2016р. та заявки №17/04/8 від 27.12.2017р., не виконав належним чином своїх обов'язків з доставки вантажу Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП у визначені в заявці пункти призначення в терміни, обумовлені замовником, не передав вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача та не повернув його позивачу, що призвело до заподіяння останньому збитків у розмірі вартості втраченого вантажу.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом обставини втрати вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в його діях вини за втрату прийнятого до перевезення товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП до Товариства з обмеженою відповідальністю Меллен про стягнення 5 296 768,62 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 79 451,53 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП (81200, Львівська обл., Перемишлянський район, місто Перемишляни, вул.Міжгірська, будинок 1, ідентифікаційний код 32435513) до Товариства з обмеженою відповідальністю Меллен (03164, м.Київ, Святошинський район, вул.Осіння, будинок 34, офіс 3, ідентифікаційний код 40887432) про стягнення 5 296 768,62 грн. в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Меллен (03164, м.Київ, Святошинський район, вул.Осіння, будинок 34, офіс 3, ідентифікаційний код 40887432) на користь Дочірнього підприємства ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП (81200, Львівська обл., Перемишлянський район, місто Перемишляни, вул.Міжгірська, будинок 1, ідентифікаційний код 32435513) 5 296 768,62 грн. відшкодування вартості втраченого вантажу та судовий збір в розмірі 79 451,53 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 20.02.2018р.

Суддя М.О.Любченко