Постанова

від 15.02.2018 по справі 917/465/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 917/465/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Кольваха С.Л."

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., судді Россолов В.В., Хачатрян В.С.) та на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2017 (суддя Кульбако М.М.)

за позовом Фермерського господарства "Кольваха С.Л."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю:

позивача: Позняк С.М. (довіреність від 14.02.2018)

відповідача: Балабанов Г.Л. (довіреність від 29.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фермерське господарство "Кольваха С.Л." (далі - позивач) просило усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,76 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в адміністративних межах Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області шляхом заборони її використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад" (далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.02.2017 між позивачем та ОСОБА_7, як власником земельної ділянки було укладено договір емфітевзису на земельну ділянку площею 2,76 га, з посвідченням відповідного право користування на неї, але в ході підготовки її до використання виявлено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем на підставі договору оренди землі від 10.09.2007, який укладено між відповідачем та ОСОБА_7 та який у встановленому законом порядку не зареєстрований, тобто є нікчемним, у зв'язку з чим позивач вважає, що його права, як законного користувача порушені, а тому підлягають захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів, викладених у касаційній скарзі, позивач посилався на те, що договір оренди землі укладений між відповідачем та ОСОБА_7, не був зареєстрований у встановленому законом порядку, є нікчемним, а тому не породжує відповідних прав та обов'язків для сторін за цим договором. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем безпідставно, ним чиняться перешкоди позивачу у реалізації права на користування нею, оскільки у позивача виникло право на користування землею згідно договору емфітевзису, а тому таке право є порушеним та підлягає відновленню.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.02.2017 між позивачем та ОСОБА_7, як власником земельної ділянки було укладено договір встановлення емфітевзису на земельну ділянку площею 2,76 га, кадастровий номер НОМЕР_1, строком на 49 років, який 23.02.2017 був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Також встановлено, що 10.09.2007 між відповідачем та ОСОБА_7 був укладений договір оренди землі, кадастровий номер НОМЕР_1, з урахуванням додаткової угоди до нього, строком до 31.12.2017.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що позивач не довів порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Однак судові рішення прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи із наступного.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином право на позов виникає у разі порушення або оспорювання особистих прав чи охоронюваних законом інтересів.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України визначено, що емфітевзис - це право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Із приписів статті 78 Земельного кодексу вбачається, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч.1). Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч.2).

Згідно із положеннями статті 206 цього Кодексу використання землі в Україні є платним, об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що ОСОБА_7, як власник земельної ділянки на підставі зазначених вище договорів передав у користування земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 спершу відповідачу, а в подальшому і позивачу, та обидва договори станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій були чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діяла на час вирішення спору судами, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього Кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно статті 105 ч.2 п.7 вказаного Кодексу, в постанові.

Розглядаючи спір у даній справі суди обох інстанцій не звернули увагу на те, що визнаючи у спірних правовідносинах право одного із учасників спору на користування зазначеною земельною ділянкою і позбавляючи права на неї іншого, було вирішено питання, які стосуються прав і обов'язків власника земельної ділянки стосовно права володіти, користуватися і розпоряджатися землею, якого не було залучено до участі в справі.

Щодо доводів позивача про те, що суд не виніс ухвали на його клопотання про витребування документів, то такі є безпідставними, оскільки із матеріалів справи вбачається, що таке клопотання було розглянуто та відхилено, про що зазначено в описовій частині рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів позивача про те, що зазначений вище договір оренди земельної ділянки не був зареєстрований у встановленому порядку, то такі доводи висновків судів не спростовують.

Так, судами встановлено, що даний договір зареєстрований у Полтавському реєстраційному кущовому офісі Полтавської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2007 за №040754600111.

01.03.2011 між вказаними сторонами підписано зміни та доповнення до Договору оренди, яким продовжено строк дії договору до 31.12.2017. Вказані зміни зареєстровані у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що в реєстрі земель вчинено запис від 23.12.2011 за №532400004000985.

Вказане, як зазначено судом першої інстанції, підтверджується листом Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області №0-16-0.181-7б/123- 17 від 04.04.2017 (а.с. 37-39), а доказів протилежного судам не надано.

Відповідно до положень статті 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній із 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже такі доводи зводяться до необхідності здійснення судом касаційної інстанції додаткової перевірки доказів, що згідно із наведених вище приписів статті 300 вказаного Кодексу, не допускається.

Згідно частини 4 статті 300 цього Кодексу, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 310 вказаного Кодексу у тій же редакції, судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Отже оскільки суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, а під час розгляду справи було виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень у даній справі у зв'язку із тим, що суди прийняли рішення про права власника землі, який не був залучений до участі у справі, виходячи із того, що у касаційній скарзі таких підстав для скасування судових рішень не зазначено, а у касаційній скарзі заявник просить їх скасувати, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду суду належить залучити до участі у справі власника землі та виріши спір по суті в залежності від встановлених обставин справи.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Кольваха С.Л." задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2017 у справі №917/465/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов