Постанова

від 15.02.2018 по справі 802/1321/17-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1321/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

15 лютого 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

представника позивача: Корченюка Р.В.

представника відповідача: Кононова В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (повний текст якої складено 23 листопада 2017 року в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю-фірма "Егаско-ЛТД" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство "Статус-Трейд ЛП" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2017 року ТОВ-фірма "Егаско-ЛТД" звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство "Статус-Трейд ЛП" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0006331401 від 20.07.2017, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 159874 грн. та податкове повідомлення-рішення №0006341401 від 20.07.2017, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 20077 грн., однак позивач не погоджується з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями та вважає їх безпідставним та такими, що прийняті всупереч чинному законодавству України.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області №0006331401 від 20.07.2017, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 159874 грн. та податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області №0006341401 від 20.07.2017, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 20077 грн. Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Егаско - ЛТД" (код ЄДРПОУ 13309455) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ГУ ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2699,27 грн. (дві тисячі шістсот дев'яносто дев'ять гривень, 27 коп.).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що укладений, між ТОВ-фірма "Егаско ЛТД" та ПП "Статус-трейд ЛП" договір поставки паперу не опосередкувався реальним виконанням операції, яка становить його предмет, а відтак в порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України ТОВ-фірма "Егаско ЛТД" неправомірно включено до складу податкового кредиту за серпень 2015 року суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Статус-Трейд ЛП", без фактичного здійснення господарських операцій на загальну суму 208208 грн.

23 січня 2018 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив скасувати постанову суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Третя особа повноважного представника в судове засідання не направила, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ТОВ фірма "Егаско - ЛТД" зареєстроване 23.12.1997 виконавчим комітетом Вінницької міської ради. Підприємство має свої виробничі потужності, які разом з адміністративними будівлями знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 56.

Підприємство займається виробництвом та реалізацією гофрованого картону, паперової та картонної тари і станом на період, що підлягав перевірці на підприємстві працювало 28 осіб.

На підставі направлення від 08.06.2017 №1061, виданого ГУ ДФС у Вінницькій області Іщенко О. В., головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків основних галузей економіки та інших галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідно до статті 20 підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 ПК України, на підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 07.06.2017 №1136, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ-фірма "Егаско - ЛТД" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Статус-Трейд ЛП" за період серпень 2015 року, ПП "Профіт ОП" за період жовтень 2015 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки (додаток 1 до акта перевірки, який є його невід'ємною частиною).

Копію наказу контролюючого органу вручено під розписку 08.06.2017 головному бухгалтеру ТОВ фірма "Егаско - ЛТД" ОСОБА_5 і у журналі реєстрації перевірок платника податків вчинено запис 08.06.2017 №13.

Актом перевірки №718/14/13309455 від 21.06.2017 (том. 1, а. с. 28-43) відповідачем виявлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого, підприємством занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за серпень 2015 року в сумі 135413 грн., завищено від'ємне значення за серпень 2015 року в сумі 72795 грн., яке в подальшому включається до складу податкового кредиту.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки №718/14/13309455 від 21.06.2017 (том. 1, а.с. 28-43) щодо порушення приписів податкового законодавства, товариство з обмеженою відповідальністю-фірма "Егаско-ЛТД" подало до контролюючого органу письмові заперечення.

Головне управління ДФС у Вінницькій області розглянуло заперечення б/н від 07.07.2017 на акт №718/14/13309455 від 21.06.2017. У відповідь на подані заперечення, листом від 18.07.2017 №2360/10/02-32-14-15 (том 1, а.с. 44-53) залишено висновки викладені в акті перевірки №718/14/13309455 від 21.06.2017 без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення: №0006331401 від 20.07.2017, яким ТОВ-фірма "Егаско - ЛТД" згідно з п. 54.3.2 пункту 54.3 ст. 54 ПК України та абз. 2. п. 123.1 ст. 123 ПК України, на підставі акта №718/14/13309455 від 21.06.2017 встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 159874 грн. з яких 127899 грн. за податковим зобов'язанням та 31975 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0006341401 від 20.07.2017, яким ТОВ-фірма "Егаско - ЛТД" згідно з п. 54.3 ст. 54 та пунктом 58.1 ст. 58 ПК України, відповідно до ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, на підставі акта перевірки №718/14/13309455 від 21.06.2017 встановлено порушення п. 198.1. п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 ПК України і зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 20077 грн. за платежем податок на додану вартість.

Вважаючи, що відповідачем протиправно винесено податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду для їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган неправомірно заперечує фактичне здійснення господарських операцій з контрагентом позивача та стверджує про безпідставність формування останнім податкового кредиту по цих операціях, оскільки право позивача на такий кредит підтверджується податковими накладними та сукупністю інших наданих до перевірки первинних документів, до яких у відповідача зауважень немає.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Положеннями ст. 22 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування, можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявність яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податку податкового обов'язку.

За приписами ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування, крім того, є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 186.1 ст. 186 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Нормами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Так, включена позивачем до складу податкового кредиту спірна сума податку на додану вартість на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які були виписані контрагентом згідно з п. 201.1 ст.201 ПК України, відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються певні реквізити.

Відповідно до пунктів 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.п. 1, 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Даючи правову оцінку доводам апелянта стосовно нереальності господарських операцій через відсутність належних первинних документів щодо транспортування товару, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДФС у Вінницькій області проводило перевірку позивача по взаємовідносинах з ПП "Статус Трейд ЛП" за період серпень 2015 року та ПП "Профіт ОП" за період жовтень 2015 року.

Співпраця із ПП "Статус Трейд ЛП" здійснювалась на підставі договору поставки (далі - Договір) від 1 липня 2015 року №010715-2 (том 1, а. с. 57-59), за яким, ПП "Статус Трейд ЛП" зобов'язувалося поставити і передати у власність ТОВ-фірмі "Егаско - ЛТД" папір та картон в асортименті, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, кількість і асортимент товару, що поставляється вказується у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до п. 2.1 Договору якість поставленого товару має відповідати державним стандартам, технічним умовам, іншій документації, яка встановлює вимоги до якості товару. За п. 4.1 Договору ціна товару, що поставляється вказується у видаткових накладних, які є невід'ємною його частиною.

На виконання умов договору, постачання наперу для гофрування здійснювалась за такими видатковими накладними: №РН-0000019 від 03 серпня 2015 року на 148671 грн. з ПДВ; №РН-000009 від 07 серпня 2015 року на 178686 грн. з ПДВ; №РН-0000020 від 08 серпня 2015 року на 183825 грн. з ПДВ; №РН-0000026 від 11 серпня 2015 року на 183825 грн. з ПДВ; №РН-000015 від 14 серпня 2015 року на 188217 грн. з ПДВ; №РН-000016 від 18 серпня 2015 року на 183231.00 грн. з ПДВ; №РН-000017 від 25 серпня 2015 року на 182790.00 грн. з ПДВ.

Всього за серпень 2015 року поставки товару здійснювались на суму 1249245 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 208207,50 грн.

Товар було прийнято позивачем та частково оплачено. До перевірки позивачем було надано договір поставки №010715-2 від 01.07.2015, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні (ТТН), які в цілому відображають здійснені господарські операції по постачанню товару паперу для гофрування. Також в розпорядженні ревізора були всі документи, де просліджується рух активів і використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

За результатами перевірки та аналізу первинних документів, а саме, ТТН, згідно яких здійснювалось перевезення товару від постачальника ПП "Статус Трейд ЛП" на адресу ТОВ фірма "Егаско - ЛТД" ревізором встановлено, що в ТТН відсутня будь-яка інформація стосовно вантажно-розвантажувальних операцій. Також, ні ТОВ фірма "Егаско - ЛТД", ні ПП "Статус Трейд ЛП" не задекларовано у формі 1ДФ виплати, нараховані чи виплачені перевізнику ФОП Горбатюк із кодом ознаки виплаченого доходу 102 чи 157.

Так апелянт зазначає, що дійшов висновку про відсутність у ПП "Статус Трейд ЛП" необхідних умов та ознак для здійснення задекларованих господарських операцій і підприємство фактично не реалізовувало ТОВ-фірма "Егаско-ЛТД" папір гофрований у серпні 2015 року на суму 1249245 грн., а відтак, податкові накладні зареєстровані в ЄРПН на адресу ТОВ фірма "Егаско - ЛТД" та відображені в податковому обліку не можуть вважатися такими, що підтверджують реальність проведення операцій з придбання даного товару, а укладений договір поставки паперу не опосередковувався реальним виконанням операції, яка становить його предмет.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до наказу Міністерства транспорту України Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні №363 від 14.10.1997 (далі - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні) товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Водночас, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відсутність документів або неналежне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Враховуючи, що ПК України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належними для цілей податкового обліку та обов'язковими для підтвердження платником податків правомірності формування податкового кредиту, то підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

Згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями ч. 2 ст. 9 даного Закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Помилковість у оформленні документів по господарській операції не може слугувати підставою для висновків про нездійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір витрат.

Між тим, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву суду у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та його основним видам.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в постанові від 11.02.2015 по справі № К/800/1217/13, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність у товарно-транспортних накладних реквізитів щодо часу прибуття та вибуття вантажу, а також його маси, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару та реальності вчинення господарської операції.

Крім того, колегія суддів зауважує, що не виконання ПП "Статус-Трейд ЛП" обов'язку по наданні сертифікату якості, який видається виробником на кожну партію товару, при передачі товару, не є достатньою підставою для визнання нереальними вказаних господарських операцій.

Також суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що відповідачем фактично поставлено право позивача на формування податкового кредиту в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Однак, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, можливі порушення, допущені одним платником податків (контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, як визначено ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові від 11 грудня 2007 року по справі №21-1376/06 Верховного Суду України, відповідно до якої у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Між тим, надані позивачем документи є первинними документами в розумінні вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій.

За таких обставин, доводи апелянта щодо нереальності вказаних господарський операцій у зв'язку із неналежним оформленням первинних документів щодо транспортування товару спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо доводів апелянта про наявність відкритого кримінального провадження відносно контрагента позивача, що також, на думку апелянта, підтверджує нереальність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт вказує, що в ході слідства в кримінальному провадженні №32015100110000172 виявлено, що невстановлені слідством особи зареєстрували на підставних осіб фіктивні підприємства, серед яких значиться ТОВ "Статус-Трейд ЛП" (код ЄДРПОУ 39587601). Так, група осіб спланувала та організувала на території м. Києва злочинний механізм, який полягає в перерахуванні коштів, отриманих від замовника, на рахунки підконтрольних їм підприємств з ознаками "фіктивності" без фактичного виконання робіт (постачання товарів, надання послуг тощо), а також документально оформлювати безтоварні операції при придбанні імпортованого товару у підприємства імпортера, а фактично імпортований товар реалізовується за готівку на території м. Києва та інших областей, внаслідок чого до бюджету не надходять податки в особливо великих розмірах.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що будь-яких зауважень стосовно статусу контрагента позивача як платника ПДВ на час виписки податкових накладних в акті перевірки №718/14/13309455 від 21.06.2017 не міститься, так само як і не зазначено про відкриття кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача.

В той же час, за приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що апелянт обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на підставі доказів про відкриття зазначеного кримінального провадження, які не слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Більше того, в ході судового розгляду справи представником відповідача так і не підтверджено допустимість такого доказу, як постанови суду про порушення кримінального провадження №32015100110000172 в розумінні ст. 74 КАС України, враховуючи що останнім не надано належного обґрунтування джерела походження даного доказу та порядок його отримання відповідачем.

Зважаючи на те, що на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції відсутні будь-які належні докази щодо наявності вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності відносно посадових осіб контрагента позивача, колегія суддів вважає доводи апелянта стосовно нереальності вчинення вказаних господарських операцій через наявність у ТОВ "Статус-Трейд ЛП" ознак "фіктивності" необґрунтованими та такими, що не були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Преамбула Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, в рішенні від 09.01.2007 по справі "Інтерсплав проти України" Європейським судом з прав людини було констатовано, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Такий висновок було повторно підтверджено у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", відповідно до якого у разі виявлення податковим органом невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Враховуючи, що податковим органом не надано належного правового обґрунтування щодо нереальності вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ "Статус-Трейд ЛП", то колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апелянта стосовно протиправності формування позивачем податкового кредиту по цих операціях, оскільки право позивача на такий кредит підтверджується податковими накладними та сукупністю інших наданих до перевірки первинних документів, до яких у відповідача зауважень немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дотримано норми матеріального і процесуального права, в той час як доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 лютого 2018 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Граб Л.С. Гонтарук В. М.