Постанова

від 14.02.2018 по справі 752/4100/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/4100/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2048/2018

Головуючий у суді першої інстанції: МирошниченкоО.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Слюсар Т.А.,

суддів: Панченка М.М., Волошиної В.М.,

за участю секретаря: Макаренко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, Управління Державної казначейської служби у Голосіївському районі м. Києва, Управління Державної казначейської служби у Святошинському районі м. Києва, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві), Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві), Управління Державної казначейської служби у Голосіївському районі м. Києва (надалі - УДКС у Голосіївському районі м. Києва), Управління Державної казначейської служби у Святошинському районі м. Києва (надалі - УДКС у Святошинському районі м. Києва), Державної казначейської служби України (надалі - ДКС України) про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року на його користь з ТОВ НАК стягнуто 330 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням авторського права.

На виконання вказаного рішення, ОСОБА_3 видано виконавчий лист від 09 липня 2008 року, який було подано до Відділу Державної виконавчої служби Святошинського РУЮ м. Києва, а державним виконавцем Качуріним О.В. відкрито виконавче провадження та винесено постанову про накладення арешту на рахунки боржника, надіслано запити до акціонерного товариства Індекс - Банк (надалі АТ Індекс - Банк) та закритого акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк (надалі - ЗАТ КБ ПриватБанк ).

Між тим, внаслідок бездіяльності працівників ВДВС постанову про арешт коштів було винесено, але арешт рахунків так і не відбувся, у зв'язку з чим ОСОБА_3 неодноразово звертався до начальника ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва та контролюючих органів, між тим, позитивного результату вказані звернення не дали, жодних дій щодо проведення перевірки не здійснено, а начальником Святошинського районного управління МВС України в м. Києві надано висновок від 26 березня 2009 року, в якому він вважає дії працівників ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві неправомірними та вбачає в них ознаки складу злочину передбаченого ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), але прокуратура України ніяк не відреагувала на заяву та на висновок міліції.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року виконано не було, а постановою державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві зазначене виконавче провадження закінчено у зв'язку з ліквідацією боржника - ТОВ НАК .

На підставі наявної у ОСОБА_3 довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та витягу з ЄДРПОУ, в яких зазначалось, що державна реєстрація припинення боржника не відбулася, позивач звернувся до Київського районного суду м. Полтави зі скаргою на дії державного виконавця, яка ухвалою суду від 28 липня 2011 року, задоволена, а ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.

В травні 2012 року ОСОБА_3 отримав постанову про закінчення виконавчого провадження, з посиланням на те, що майно зареєстроване за боржником та кошти на рахунках в банку відсутні, а згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи місцезнаходження боржника за територіальністю відноситься до Голосіївського району, виконавчий документ було спрямовано до Голосіївського РУЮ у м. Києві.

Зазначав, що державним виконавцем лише 30 грудня 2014 року винесено постанову про арешт коштів боржника, а постанову про повернення виконавчого документу стягувачу - вже 29 квітня 2015 року.

У зв'язку із зволіканням виконання судового рішення, ОСОБА_3 звернувся зі скаргою на бездіяльність виконавця й ухвалою Київського районного суду м. Постави від 26 липня 2016 року визнано бездіяльність державних виконавців протиправною.

Посилаючись на те, що бездіяльність відповідачів внаслідок протиправного невиконання судового рішення з 2008 року спричинила йому збитки, позивач, з урахуванням уточнень, просив стягнути з Державного Бюджету України на його користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 955 122 грн. 61 коп. та 2 500 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, не надання правової оцінки ряду доказів, в тому числі письмових, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування скарги зазначено, що державні виконавці мали реальну можливість виконати рішення суду та стягнути суму заборгованості за виконавчим листом у випадку своєчасного накладення арешту на кошти та списання їх з рахунку боржника, а тривале невиконання судового рішення призвело до унеможливлення його виконання, чим завдано матеріальний збиток позивачу в розмірі нестягнутої на його користь суми та моральні страждання.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

В судове засідання з'явився ОСОБА_3, інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про день і час судового розгляду повідомлені належно, про що свідчать зворотні повідомлення про поштові відправлення (а.с.127-132 т.3), будь-яких заяв, клопотань від них не надходило, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність.

Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, районний суд виходив з факту невиконання державними виконавцями з об'єктивних причин рішення суду від 24 квітня 2008 року: відсутності грошових коштів на рахунках боржника, іншого рухомого чи нерухомого майна, на яке б можливо було б звернути стягнення.

Між тим, з такими висновками погодитися неможливо, враховуючи наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2000 рік та статті 25 Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суд дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

Відповідно до положень ст. 11 Закону України Про державну виконавчу службу , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

У п. 101 постанови від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Отже, Конституція України та Закон України Про державну виконавчу службу гарантує, що шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року постановлено стягнути з ТзОВ НАК на користь ОСОБА_3 330 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням авторського права (а.с.52-60 т. 2).

Встановлено, що виконавчий лист про стягнення з відповідача матеріальної і моральної шкоди перебував на виконанні Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва та Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції м. Києва.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання рішення суду про стягнення з ТзОВ НАК на користь ОСОБА_3 присудженої суми грошових коштів, а відповідно до тверджень позивача, рішення суду залишається невиконаними до сьогодні, тобто, понад 9 років на момент його звернення з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2011 року, у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця встановлено, що державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві в порушення ст.ст. 4, 5 Закону України Про виконавче провадження не вчинено неупереджено, своєчасно та повно заходи примусового виконання рішення про стягнення коштів на користь заявника, не перевірено належним чином джерела отримання доходів боржником, майновий стан ТОВ НАК , не з'ясовано чи дійсно ліквідовано ТОВ НАК , та, відповідно, не вжито заходи щодо можливого звернення стягнення на майно боржника в рахунок боргу. Визнано бездіяльність неправомірною, а скаргу обґрунтованою (а.с.101-104 т. 2).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 липня 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Голосіївського РУЮ в м. Києві, визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень та виконавця Кравчук А.С. по виконанню судового рішення у виконавчому провадженні № 50364041, оскільки державний виконавець не здійснив виконання рішення у встановлений строк (ч. 2 ст. 30 Закону України Про виконавче провадження ); не вчинив всіх необхідних заходів для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, передбачених у ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження . Встановлено, що виконавець обмежився лише діями по винесенню постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження (а.с.138-140 т. 2).

Ухвали районного суду, постановлені за наслідками скарг на бездіяльність органів державної виконавчої служби при виконанні рішень у цих справах набрали законної сили.

Згідно положень ст. 61 ЦПК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За цих обставин, висновки судів про протиправність бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби при виконанні судових рішень мають преюдиційне значення при вирішенні спору у справі про відшкодування шкоди, завданої позивачу тривалим невиконанням рішення, винесеного на його користь.

З матеріалів справи вбачається, що затримка у виконанні рішення суду на користь позивача спричинена як відсутністю коштів, так і діями виконавчої служби, яка не здійснила всі необхідні дії для виконання рішення, що встановлено судами при розгляді скарг в порядку ст. 383 ЦПК України в редакції, чинній на час їх розгляду.

Районний суд не врахував, що неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 1 Протоколу № 1, а через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини посадових осіб державних виконавчих служб, за дії яких держава несе відповідальність, відповідно до ст. 56 Конституції України , ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України та ст. ст. 11 Закону України Про державну виконавчу службу , заявник має право на відшкодування йому за рахунок держави моральної шкоди.

Враховуючи зазначене та матеріали справи, у їх сукупності, рішення суду першої інстанції в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, як постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню, а по справі в цій частині слід постановити нове рішення.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_3, колегія суддів враховує конкретні обставини справи, характер та тривалість моральних страждань, заподіяних йому діями (бездіяльністю) державних виконавців ВДВС Святошинського й ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві, пов'язаних з невжиттям належних заходів щодо виконання судового рішення й з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає доведеним заподіяння позивачу моральної шкоди по 25 000 грн. кожним з відділів державної виконавчої служби.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди йстягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., завданої незаконними діями і бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві та Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві .

У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди у іншій частині слід відмовити.

Разом з тим, висновки районного суду в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди колегія суддів визнає законними й обґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Положеннями статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Позивачем не надано доказів завдання йому реальних втрат (збитків) саме незаконними діями чи бездіяльністю державних виконавців, а отже, рішення суду першої інстанції в частині вимог відшкодування матеріальної шкоди підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Ухвалити по справі в цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., завданої незаконними діями і бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві та Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві.

У задоволенні позову у іншій частині відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: