Рішення

від 09.02.2018 по справі 815/5565/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/5565/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Кушкань Т.В.;

представника позивача - ОСОБА_1;

представника відповідача - Мунтяна А.А.;

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ідентифікаційний код 39765871), третя особа: Фермерське господарство Розквіт (вул. Посмітного, 44, м. Березівка, Одеська обл., 67300, ідентифікаційний код 22499483), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_3 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа: Фермерське господарство Розквіт , в якій просила суд з урахуванням уточнень визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у видачі наказу про передачу земельної ділянки та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області видати наказ про передачу у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 6,2900 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Вікторівської сільської ради Березівського району Одеської області (за межами населених пунктів).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

24.05.2017 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 6,2900 га, в тому числі 6,2900 га ріллі (кадастровий номер НОМЕР_2), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Вікторівської сільської ради Березівського району Одеської області (за межами населених пунктів). Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом від 30.06.2017 року № К-9847/0-5730/6-17 відмовило ОСОБА_3 в задоволенні клопотання з посиланням на відсутність бажаної земельної ділянки у переліку земельних ділянок, призначених для безоплатної приватизації. Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують його права та не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому мають бути визнані протиправними.

Позивач вказує, що вона є членом Фермерського господарства Розквіт , відповідно до довідки середня земельна ділянка (пай) по Вікторівській сільській раді Березівського району Одеської області становить 6,29 умовних кадастрових гектари. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у листі від 30.06.2017 року № К-9847/0-5730/6-17 відмовило в задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою попри те, що позивач звертався з клопотанням про передання земельної ділянки у власність. Земельна ділянка площею 6,2900 га, в тому числі 6,2900 га ріллі (кадастровий номер НОМЕР_2) не потребує підготовки проекту землеустрою, оскільки вже виділена в натурі із встановленими межами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа: Фермерське господарство Розквіт , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що діяв у відповідності норм чинного законодавства, позивачу відмовлено у задоволенні клопотання з підстав, визначених Земельних кодексом України, в тому числі ч.7 ст.118 цього кодексу. Відповідач також посилається на Постанову Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017 року Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними . Крім того, стосовно вимоги щодо зобов'язання видати наказ про передачу у власність земельну ділянку відповідач наголошує на тому, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується. За таких обставин відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, 31.01.2018 року через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить до часткового задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 є членом Фермерського господарства Розквіт . Засновником та головою фермерського господарства Розквіт є ОСОБА_4. Вказані обставини підтверджується статутом Фермерського господарства Розквіт , затвердженим рішенням від 04.11.2016 року № 2.

Відповідно до листа Відділу у Березівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.05.2017 року середня частка (пай) по Вікторівській сільській раді становить 6,29 умовних кадастрових гектари.

24.05.2017 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 6,2900 га, в тому числі 6,2900 га ріллі (кадастровий номер НОМЕР_2), що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_4 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ОД-04-029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 75 від 17.11.1995 року, розташованої на території Вікторівської сільської ради Березівського району Одеської області (за межами населених пунктів). Ці дані підтверджуються наявним у матеріалах справи витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Згідно з актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання межі земельної ділянки площею 6,2900 га, в тому числі 6,2900 га ріллі, кадастровий номер НОМЕР_2 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 24.04.2017 року про земельну ділянку площею 6,2900 га для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_4, 02.03.2017 року було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок Приватним підприємством Виробничо-комерційна компанія Альянс Плюс , а 24.04.2017 року проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки Відділом у Березівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Згідно наявної в матеріалах справи копії заяви ОСОБА_4 голова фермерського господарства Розквіт , який є постійним користувачем земельної ділянки згідно державного акту на право постійного користування землею серії ОД-04-029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 75 від 17.11.1995 року, із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Вікторівської сільської ради Березівського району Одеської області (за межами населених пунктів), погодив передачу у власність земельної ділянки члену Фермерського господарства Розквіт ОСОБА_3.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом від 30.06.2017 року № К-9847/0-5730/6-17 надало ОСОБА_3 відповідь на клопотання від 24.05.2017 року, якою відмовило у передачі бажаної земельної ділянки у власність з посиланням на її відсутність у переліку земельних ділянок, призначених для безоплатної приватизації.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Згідно з ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до пп. а ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

З урахуванням зазначеного, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у передачі земельної ділянки у власність.

Що стосується посилань відповідача у листі від 30.06.2017 року № К-9847/0-5730/6-17 на Постанову Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017 року Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними , то суд зазначає наступне.

Згідно з ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У п.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року № 1-7/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням про передачу безоплатно земельної ділянки у власність як члену фермерського господарства 24.05.2017 року, а Постанова Кабінету Міністрів України № 413 Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними , на яку посилається відповідач у відповіді, прийнята 07.06.2017 року.

Тобто, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області при прийнятті рішення щодо розгляду клопотання позивача застосувало акт за принципом зворотної дії у часі, який звужує права та свободи позивача, що є неприпустимим. При розгляді зазначеного клопотання відповідач повинен був враховувати норми лише тих законів та підзаконних нормативно-правових актів, які діяли на час звернення позивача.

Також, як вже було зазначено судом вище, 24.05.2017 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а відповідь була надана лише 30.06.2017 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин відповідач до суду не надав.

Таким чином, дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у видачі наказу про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 є протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у права фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі Маркс проти Бельгії , п.69). Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів , п.53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має легітимне сподівання ( Федоренко проти України , Едуард Петрович Мельник проти України ) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ( Бурдов проти Росії , Юрій Миколайович Іванов проти України , Агрокомплекс проти України ); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ( Брезовец проти Хорватії , Рисовський проти України , Кечко проти України , Стреч проти Великобританії , Москаль проти Польщі , Сук проти України , Федоренко проти України , Україна-Тюмень проти України ).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів повинно бути законним.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Разом з цим, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого державного органу (суб'єкта владних повноважень).

Таким чином, прийняття рішення про зобов'язання видати наказ про передачу у власність земельної ділянки є недопустимим, оскільки в такому випадку суд перебере на себе повноваження відповідних органів.

Згідно з п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням зазначеного, з метою відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання про передачу земельної ділянки у власність площею 6,2900 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Вікторівської сільської ради Березівського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ідентифікаційний код 39765871), третя особа: Фермерське господарство Розквіт (вул. Посмітного, 44, м. Березівка, Одеська обл., 67300, ідентифікаційний код 22499483), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у видачі наказу про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про передачу земельної ділянки площею 6,2900 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Вікторівської сільської ради Березівського району Одеської області (за межами населених пунктів).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення складено 09 лютого 2018 року.

Суддя М.М. Кравченко