Рішення

від 30.01.2018 по справі п/811/961/17

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року справа № П/811/961/17

15 год. 00 хв.                               м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд колегіально у складі:

головуючого судді – Рідзеля О.А.,

суддів: Гараня С.М., Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Мельникової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Ревераддо” до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Ревераддо” (далі – позивач) до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі – відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі – відповідач 2), в якому просить:

зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області визнати податкову накладну № 1 від 18.05.2017 такою, що подана вчасно, тобто 18.05.2017 в день фактичного відправлення її до органів державної податкової служби засобами електронного зв'язку шляхом реєстрації даної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних;

зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період “квітень” 2017 року за № J0200519 та додатки 1,2,5 до неї до облікових даних Інформаційної бази даних Державної фіскальної служби України.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між позивачем та Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області було укладеного Договір "Про визнання електронних документів" від 10.01.2017 №100120172. Засобами електронного зв'язку 18.05.2017 позивачем було подано податкову накладну та податкову звітність з додатками, однак 19.05.2017 отримано повідомлення про її неприйняття у зв'язку з можливим припиненням договору про визнання електронних документів. У зв'язку з цим, 22.05.2017 позивачем направлено новий договір про визнання електронних документів, однак у відповідь отримано повідомлення про його неприйняття у зв'язку з дією договору від 10.01.2017 №100120172. Тому просив задовольнити позов.

Представник відповідача 1 подав до суду письмові заперечення, згідно яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що дію договору Про визнання електронних документів від 10.01.2017 №100120172 призупинено 29.04.2017 у зв'язку з протоколом четвертої групи з питань контролю за реєстрацією податкових накладних від 29.04.2017 №13.

Представники позивача та відповідача 1 просили розгляд справи здійснювати без їх участі. Відповідач 2 явку представника у судове засідання не забезпечив.

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши наявні в справі документи, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд дійшов висновків задовольнити позов, з огляду на таке.

Суд встановив, ТОВ “Ревераддо” зареєстроване як юридична особа 11.03.2016 (код ЄДРПОУ 40336813).

10.01.2017 між відповідачем 1 та ТОВ “Ревераддо” укладено Договір «Про визнання електронних документів» №100120172. Згідно з драними квитанції №2 вказаний договір прийнято Центральним порталом звітності ДФС України та доказів припинення якого до суду не надано. Таким чином, орган ДФС взяв на себе зобов'язання забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків ТОВ “Ревераддо” у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку.

Водночас, під час реєстрації позивачем податкової накладної та звітності з ПДВ шляхом їх направлення засобами електронного зв'язку вони не прийняті. Згідно з даними квитанцій №1 зазначено причину «Можливо, припинено дію Договору про визнання електронних документів.».

У зв'язку з цим, 22.05.2017 позивачем направлено новий договір про визнання електронних документів, однак у відповідь отримано повідомлення про його неприйняття у зв'язку з дією договору від 10.01.2017 №100120172.

Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті позовних вимог, суд врахував, що спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України Про подання електронної податкової звітності від 10.04.2008 №233 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 №320/15011 (яка діяла станом на час виникнення спірних обставин) (далі – Інструкція №233), Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV, "Про електронний цифровий підпис", а також Цивільним кодексом України.

Згідно зі ст.ст. 46-51, 201 Податкового кодексу України встановлений обов'язок платника податку скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, подавати контролюючому органу податкову звітність у вигляді податкових декларацій або розрахунків та кореспондуюче йому право платника подавати таку звітність засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом.

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

За правилами ст.14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом ДПА України "Про подання електронної податкової звітності від 10.04.2008 №233 визначено загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису. Ця Інструкція поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді. У додатку 1 до Інструкції №233 міститься примірний договір про визнання електронних документів, який укладається платником та контролюючим органом для врегулювання правовідносин з приводу визнання податкової звітності платника в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 4 розділу 6 примірного договору орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Таким чином, законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів органом ДФС в односторонньому порядку є: ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або зміна ним місця реєстрації.

Аналогічні підстави розірвання прописані і у договорі від 10.01.2017 №100120172 про визнання електронних документів, підписаним між Олександрійською ОДПІ та позивачем. Так, згідно із п.п.1,3,5 розділу 6 цього договору він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Однак, відповідачами не надано до суду жодних доказів того, що платник податків не надав нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та (або) змінив своє місце реєстрації. З даних спеціальних витягів з ЄДРПОУ суд встановив, що станом на час укладання договору від 10.01.2017 №100120172 та станом на момент надіслання податкової накладної та декларації (19.05.2017) місцем реєстрації позивача було: 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Ювілейна, 1Д, к.1.

Суд також врахував, що чинним законодавством не визначено будь-яких інших підстав для розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів.

При цьому, судом також враховано те, що 19.05.2017 позивачем на реєстрацію направлялась податкова декларація з додатками, яка не була прийнята із причин: «Можливо, припинено дію Договору про визнання електронних документів». Однак 22.05.2017 позивач також намагався здійснити спробу направити на реєстрацію новий Договір про визнання електронних документів, проте було отримано відповідь про наявність діючого Договору від 10.01.2017 та про дійсність сертифікатів посилених ключів.

Договір про визнання електронної звітності є адміністративним договором у розумінні п.14 ч.1 ст.3 КАС України.

Адміністративний договір є договором в загальному розумінні, а тому на порядок укладання та розірвання такого договору розповсюджується дія норм ЦК України, в тому числі щодо підстав його розірвання.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як свідчить наявні в матеріалах справи докази, ГУ ДФС у Кіровоградській області 29.04.2017 прийнято рішення саме про призупинення дії договору про визнання звітності в електронному вигляді від 10.01.2017 у зв'язку з тим, що позивач ймовірно формує схемний податковий кредит.

Проте суд наголошує, що чинним законодавством України та договором про визнання електронних документів від 10.01.2017 не передбачено такої підстави призупинення (розірвання) договору в односторонньому порядку, як встановлення сумнівного формування податкового кредиту з ПДВ, тощо. Також суд зазначає, що порядок саме призупинення дії договору чинним законодавством не передбачений.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до положень п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно з п. 46.5 ст. 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Відповідно до пунктів 48.1-48.2 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невідємною частиною;

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.

Так, зокрема, п.49.1 ст.49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у визначені законом строки були подані контролюючому органу засобами електронного зв'язку податкова декларації з податку на додану вартість разом із додатками за квітень 2017 року.

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з п. 49.9 ст. 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відповідно до п. 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Згідно з п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Отже, аналіз наведених норм податкового законодавства дає підстави суду прийти до висновку, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.

При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов'язкових реквізитів.

Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість разом із додатками за квітень 2017 року в повній мірі відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим мала бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.

Слід зазначити, що стадія прийняття податкової декларації, звітності податковим органом є по суті формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Так, зокрема, такої позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.06.2015 (справа № 2а/0370/675/11) та в постанові від 12.01.2015 (справа №2а/0470/ 2350/11).

Як вбачається зі змісту квитанції №1 від 19.05.2017 підставою її неприйняття стало «Можливо припинено дію договору про визнання електронних документів». Разом з тим, посилань на наявність будь-яких недоліків щодо заповнення вказаної податкової звітності вказана квитанція не містить, що в свою чергу, свідчить про дотримання позивачем вимог пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.49.13 ст.49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. Тому в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмови податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

У резолютивній частині відображається власне протиправність відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату. Суди повинні розглянути питання щодо протиправності відмови у прийнятті податкової декларації, не зважаючи на те, в якій словесній формі сформульовані позовні вимоги позивача, якщо зі змісту таких вимог вбачається, що вони спрямовані на відновлення прав платника податків, порушених внаслідок такої відмови.

Така правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 № 1503/12/13-12.

Оскільки судом встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість разом із додатками за квітень 2017 року, суд приходить до висновку, що така податкова звітність з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання податковим органом.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області зобов'язати включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період “квітень” 2017 року за № J0200519 та додатки 1,2,5 до неї до облікових даних Інформаційної бази даних Державної фіскальної служби України, суд зазначає таке.

Відповідно до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом 07.04.2016 № 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу (п.п.1 п.1 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до розділу IV Порядку первинні показники, що відображаються в підсистемі, яка забезпечує обробку податкової звітності та платежів, є показниками форм податкової звітності та звітності з єдиного внеску, затверджених у встановленому порядку (далі - Звітні документи). Структурні підрозділи ДФС, які за своїми функціональними обов'язками відповідають за розробку форм Звітних документів, визначають первинні показники Звітних документів, що мають відображатись в ІКП (показники, що впливають на стан розрахунків платника із бюджетами), та описують алгоритми відображення їх значень в ІКП (зокрема визначають умови, дати граничного терміну сплати та облікові показники (операції) для такого відображення), а також алгоритми арифметичного та логічного контролю Звітних документів. У таких алгоритмах описуються, зокрема, додаткові вимоги до автоматизованого приймання та обробки Звітних документів з урахуванням потреб адміністрування податків, зборів та єдиного внеску. На підставі таких алгоритмів, що затверджені окремим організаційно-розпорядчим актом ДФС, в інформаційній системі органів ДФС здійснюються процедури: приймання та реєстрації Звітних документів; проведення арифметичного та логічного контролю Звітних документів; відображення (рознесення) даних первинних показників Звітних документів в ІКП.

Суд зазначає, що у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані карток його особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання відповідача 1 включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2017 року за № J0200519 та додатки 1,2,5 до неї до облікових даних Інформаційної бази даних Державної фіскальної служби України.

Щодо позовної вимоги зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області визнати податкову накладну № 1 від 18.05.2017 такою, що подана вчасно, тобто 18.05.2017 в день фактичного відправлення її до органів державної податкової служби засобами електронного зв'язку шляхом реєстрації даної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд врахував таке.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 24.10.2013 року № 1486/12/13-13 роз'яснив, що реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є обов'язком постачальника товарів чи послуг.

Цьому обов'язку кореспондує обов'язок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняти та зареєструвати надану платником податку-продавцем податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відмовити у прийнятті для реєстрації наданих платником податку податкових накладних центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, може лише в разі, якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України. У такому разі протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді в текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин такого неприйняття.

Отже, законодавством чітко визначено порядок оформлення, подачі, прийняття та реєстрації податкових накладних. При цьому, ведення Єдиного реєстру податкових накладних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, а саме ДФС України, на яку покладено обов'язок прийняття, реєстрації та обробки податкових накладних, поданих в електронному вигляді платником податків. Підставою для відмови у прийнятті податкових накладних в електронному вигляді може бути лише порушення їх формування у відповідності до податкового законодавства України.

Як свідчать матеріали справи та встановлено в судом, підставою для відмови у прийнятті для реєстрації податкової накладної №1 та податкової декларації від 18.05.2017 в електронній формі стало призупинення договору про визнання електронних документів, а не порушення формування податкової накладної у відповідності до податкового законодавства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ДФС України всупереч наявності чинного договору про визнання електронних документів безпідставно відмовила позивачу у прийнятті для реєстрації вищезазначеної податкової накладної

Відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних впливає на правовий стан платників податків. Покупець товарів позбавляється права на формування податкового кредиту за рахунок відповідних сум, а продавець може зазнати небажаних для нього наслідків у вигляді проведення його позапланової перевірки.

У свою чергу визнання неправомірним неприйняття податкової накладної для реєстрації тягне настання наслідків, передбачених у пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Отже, податкова накладна вважається прийнятою протягом того операційного дня, коли вона була надіслана платником податків для реєстрації.

З огляду на викладене, суд вважає, що необхідним заходом для належного захисту прав платника податків є зазначення дати, з якої податкові накладні вважаються прийнятими та отриманими органом державної податкової служби, а саме від 18.05.2017 №1 вважати прийнятою 19.05.2017.

Як вже зазначалось вище, Єдиний реєстр податкових накладних ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, тобто Державною фіскальною службою України, до повноважень якої входить прийняття податкової накладної в електронному вигляді, здійснення її розшифрування, перевірка електронного цифрового підпису, визначення відповідності електронного документу формату (стандарту), затвердженому в установленому порядку та реєстрація податкових накладних.

На підставі ч.4 ст.244 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За таких обставин, з метою повного захисту прав позивача, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну фіскальну службу України прийняти та зареєструвати відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України і відповідних строків реєстрації податкову накладну позивача від 18.05.2017 №1.

Позовну вимогу зобов'язати саме Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області включити відомості про вищевказану податкову накладну до Єдиного реєстру податкових накладних, суд вважає безпідставною, оскільки до повноважень територіальних органів ДФС не входить ведення Єдиного реєстру податкових накладних, в тому числі вирішення питання щодо прийняття для реєстрації податкових накладних, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області судовий збір в сумі 1600,00 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю “Реверрадо” – задовольнити частково.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 18.05.2017 №1 в день фактичного відправлення, а саме 18.05.2017.

Зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2017 року з №J0200519 та додатки 1,2,5 до неї до облікових даних Інформаційної бази даних Державної фіскальної служби України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Реверрадо” (код ЄДРПОУ 40336813) сплачений судовий збір за подання цього позову в сумі 1600,00 грн (одна тисяча шістсот гривень).

Копії рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя           О.А. Рідзель

Суддя                                                                                                              В.А. Гайдаш

Суддя                                                                                                              С.М. Гарань

Рішення складене у повному обсязі 08.02.2018.