Рішення

від 21.02.2018 по справі 826/9587/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 лютого 2018 року № 826/9587/17

за позовом Головного управління ДФС у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс Тренд

Товариства з обмеженою відповідальністю Автодель Плюс

про визнання правочину недійсним

Суддя - Вовк П.В.,

при секретарі судового засідання Хайло А.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Головного управління ДФС у Київській області (далі також - ГУ ДФС у Київській області, позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс Тренд (далі також - ТОВ Атлантіс Тренд , відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю Автодель Плюс (далі також - ТОВ Автодель Плюс , відповідач-2), в якій позивач просив визнати недійсним правочин, укладений між відповідачами, за наслідками якого було складено податкові накладні від 27 лютого 2017 року № 41 та № 44.

Ухвалою суду від 03 серпня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/26001/17-к керівника ТОВ Атлантіс Тренд було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 статті 27, ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у фіктивному підприємництві).

У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що правочин, що мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого було складено податкові накладні від 27 лютого 2017 року № 41 та № 44, має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі вимог ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

За час розгляду справи провадження у ній неодноразово, зокрема ухвалами суду від 22 серпня 2017 року, 12 вересня 2017 року, 19 жовтня 2017 року, 16 листопада 2017 року, зупинялось у зв'язку, у тому числі, з відсутністю підтвердження належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи, ненадання сторонами витребуваних судом доказів.

В наданих суду 16 листопада 2017 року запереченнях представник відповідача-2 вказав необґрунтованість доводів позивача з огляду на недоведеність обставин невідповідності спірного правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зокрема, відповідач-2 акцентував увагу на тому, що такий правочин був укладений не особою, визнаною вироком Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/26001/17-к винною у вчинені злочину, а особою, яка займала посаду директора ТОВ Автодель Плюс до неї.

В судовому засіданні представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач-1 явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Відзиву на позов або інших документів, з яких можливо було б встановити ставлення відповідач-1 до заявлених позовних вимог, суду надано не було.

У судовому засіданні 15 лютого 2018 року, у зв'язку з належністю даної справи до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог п. 10 ч. 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи, що провадження у справі було відкрите згідно з редакцією КАС України, що діяла у період до 15 грудня 2017 року, суд, на підставі вимог ч. 5 статті 262 КАС України, вирішив здійснювати подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 2017 року між відповідачами було укладено договір № 03/01-17, за змістом якого ТОВ Атлантіс Тренд за плату постачало ТОВ Автодель Плюс деталі та комплектуючі до холодильного обладнання.

27 лютого 2017 року ТОВ Атлантіс Тренд (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ Автодель Плюс (отримувач, покупець) податкові накладні №41 та № 44. Вказані накладні були складені директором ТОВ Атлантіс Тренд ОСОБА_1

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Так, згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд звертає увагу на те, необхідною умовою для визнання недійсними правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такі правочини. Оскільки носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін відповідного правочину є їх посадові особи, то слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Наведена позиція була неодноразово наведена у судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема у його ухвалі від 07 березня 2017 року по справі № 826/283/14.

Так, вироком Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/26001/17-к керівника ТОВ Атлантіс Тренд ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 статті 27, ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у фіктивному підприємництві).

При цьому, в межах розгляду вказаної кримінальної справи судом було встановлено, що ОСОБА_1, усвідомлюючи противоправний характер своїх дій, запропонованих їй особою, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, як майбутнього засновника та директора ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД , не маючи мети здійснювати фінансово-господарську діяльність ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД , пов'язану з купівлею-продажем цінних паперів, отриманням та наданням фінансової допомоги у будь-якому вигляді, наданням різноманітних послуг та торгівлею товарами фізичним та юридичним особам, визначену в статуті підприємства, мети досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку від такої діяльності, усвідомлюючи, що здійснює дії спрямовані на створення товариства та його фактичне заволодіння невстановленими особами з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, з корисливих мотивів, надала особі, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, з метою підготування документів по придбанню ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД , копії сторінок власного паспорту громадянина України та копію картки платника податків про присвоєння ідентифікаційного номеру, які в подальшому невстановленими слідством особами були використані для створення статутних та реєстраційних документів ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД , в тому числі: Довіреності від ОСОБА_1, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД від 23 лютого 2017 року.

У подальшому, бажаючи довести свій злочинний умисел до логічного завершення та отримати обіцяну їй особою, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, грошову винагороду, ОСОБА_1 на вказівку особи, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження зустрілася з юристом. Після чого ОСОБА_1 та юрист пішли до нотаріуса достовірно знаючи, що сприяє іншим особам, здійснити придбання (перереєстрацію) ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, усвідомлюючи противоправний характер своїх дій, знаючи, що сприяє іншим особам створити ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД для прикриття незаконної діяльності підприємствам з якими в подальшому здійснювались розрахунки або укладались будь-які угоди (в тому числі договори купівлі-продажу цінних паперів) та осіб які використовували реквізити, розрахункові рахунки, печатки, штампи та документи ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД , реалізовуючи злочинний умисел направлений на вчинення пособництва фіктивному підприємництву, підписала надані юристом, документи щодо придбання ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД , а саме: довіреність від ОСОБА_1, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД від 23 лютого 2017 року.

Після перереєстрації ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД на ім'я ОСОБА_1, виступивши засновником та директором підприємства, остання самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, не укладала будь-яких угод з суб'єктами господарювання - резидентами України, жодних цінних паперів не придбавала (купувала), не зберігала та не відчужувала (продавала), нікого на це не уповноважувала, договорів купівлі-продажу цінних паперів не укладала та нікого на це не уповноважувала, актів прийняття передачі цінних паперів та виконання зобов'язань до договорів купівлі продажу цінних паперів не укладала, не користувалась печаткою підприємства, не використовувала банківських рахунків підприємства, не здійснювала перерахування безготівкових грошових коштів по рахункам підприємства, не призначала та не звільняла з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передала юристу.

Надання ОСОБА_1 особистих даних, документів, підписання реєстраційних документів ТОВ АТЛАНТІС ТРЕНД дало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, в тому числі: укладати угоди з суб'єктами господарювання - резидентами України, які в свою чергу не мали на меті настання реальних наслідків, користуватися печаткою підприємства, використовувати банківські рахунки підприємства, здійснювати перерахування безготівкових грошових коштів по рахункам підприємства, формувати валові витрати підприємствам реального сектору економіки, та здійснювати інші дії з метою прикриття незаконної діяльності.

Таким чином, судом при розгляді кримінальної справи було встановлено, що ОСОБА_1, своїми умисними діями, що виразилися у пособництві фіктивному підприємництву, тобто в сприянні іншим співучасникам створити суб'єкт підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності та в обіцянці приховувати фіктивне підприємництво, вчинила злочин, передбачений ч. 5 статті 27 ч. 1 статті 205 КК України.

Згідно наявного в матеріалах справи листа Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року № 2676/17, вказаний вирок суду набрав законної сили 23 червня 2017 року.

Разом з тим, при вирішенні даної справи суд враховує, що вимоги наведеної вище статті 215 ЦК України визначають, що правочин може бути визнаний недійсним виключно в разі недодержання його стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в тому числі вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, виключно в момент вчинення такого правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний правочин між відповідачами був вчинений 22 лютого 2017 року.

При цьому, такий правочин від імені ТОВ Атлантіс Тренд було вчинено його директором ОСОБА_2 (відомості про зайняття ОСОБА_2 посади директора ТОВ Атлантіс Тренд підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Так, з наявних в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що обвинувачена на підставі наведеного вище вироку суду ОСОБА_1 стала керівником ТОВ Атлантіс Тренд лише 24 лютого 2017 року, тобто після укладення відповідачами спірного правочину.

Крім того, самим вироком Печерського районного суду міста Києва встановлено, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Атлантіс Тренд був заключний лише 23 лютого 2017 року, тобто, знову ж таки, після укладення відповідачами спірного правочину.

Таким чином, обставини визнання директора ТОВ Атлантіс Тренд ОСОБА_1 винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 статті 27 ч. 1 статті 205 КК України, на думку суду, не мають відношення до питання можливого визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, а саме, договору № 03/01-17 від 22 лютого 2017 року, на підставі якого 27 лютого 2017 року було складено податкові накладні № 41 та № 44, оскільки директором ТОВ Атлантіс Тренд вказана особа стала лише з 24 лютого 2017 року, тобто після укладання такого правочину.

Оскільки позивачем інших доводів, які б стверджували про недійсність спірного правочину, наведено не було, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

В контексті наведеного необхідно зазначити, що відповідно до вимог ч. 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Так, ухвалою про відкриття провадження у даній справі від 03 серпня 2017 року, судом були витребувані докази від сторін по справі. Зокрема, у позивача судом витребовувалось належним чином засвідчена копія правочину, укладеного між відповідачами, який є предметом розгляду даної справи та за наслідком якого було складено податкові накладні від 27 лютого 2017 року № 41 та № 44, наявні додаткові докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а відповідачів було зобов'язано надати суду, в тому числі, належним чином засвідчену копію правочину, укладеного між ними, який є предметом розгляду даної справи та за наслідком якого було складено податкові накладні від 27 лютого 2017 року № 41 та № 44, та належним чином завірені копії документів, що підтверджують: оплату товару; наявність на підприємствах транспортних засобів, трудових ресурсів та основних засобів виробництва; укладання та виконання договорів з третіми особами щодо виконання своїх зобов'язань по правочину, який є предметом розгляду даної справи, виконання таких зобов'язань самостійно.

Між тим, за час розгляду справи сторонами вказані вимоги суду були виконані лише частково, оскільки лише ТОВ Автодель Плюс надано суду копію укладеного між ним та ТОВ Атлантіс Тренд правочину.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу, як суб'єкта владних повноважень, зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд звертає увагу на наступне.

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Так, Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

А відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/26001/17-к, на який в своєму позові посилається позивач, такі органи зобов'язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів.

Таким чином, ГУ ДФС у Київській області, яке є суб'єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції. А тому, крім іншого, з огляду на зазначене за враховуючи наведені вище приписи ч. 5 статті 77 КАС України, суд вважає необґрунтованим заявлене представником позивача у судовому засіданні 15 лютого 2018 року клопотання про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не було доведено обґрунтованість своєї позиції.

Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони, яка є суб'єктом владних повноважень, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 39393260) до товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс Тренд (01014, міста Київ, вулиця Звіринецька, 63, код ЄДРПОУ 40976286) та товариства з обмеженою відповідальністю Автодель Плюс (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Київська, 55, код ЄДРПОУ 33152073) про визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк